Стіни відділу живопису Малинської дитячої школи мистецтв прикрашають міські та сільські пейзажі, мальовничі краєвиди рідного Полісся... Це все — доробок вихованців досвідчених викладачів цього відділу: Ірини Оксаніч та Лариси Дзицюк.
Про свою дорогу у творчість і педагогіку розповіла Лариса Лаврентіївна.
— Ще зі шкільних років люблю малювати, — зізнається вона. — Після школи вступила на відділ художнього оформлення Київського художньо-промислового технікуму, успішно склавши іспити з графіки, композиції, живопису. За направленням потрапила до Шосткинського військового заводу на Сумщині, де шість років пропрацювала конструктором-оформлювачем бюро естетики. Довелось попрацювати також в одній із київських керамічних майстерень, відвідувачами та замовниками якої були відомі на той час майстри пензля. Вони приносили нам свої зразки робіт, а ми виготовляли форми, випалювали, а затим розписували ці роботи. До нас частенько навідувалась відома скульптор-кераміст, художниця Ольга Рапай. Отже, я пройшла добру школу кераміки та розпису...
Вісімнадцять років моя співрозмовниця працювала художником-конструктором конструкторського бюро паперової фабрики. А педагогіка для її родини — сімейна справа. «Педагогами були мої діди: Іван Старушкевич працював учителем-істориком на Вінниччині, Данило Вольвах — директором школи, філологом в одній зі шкіл поблизу села Горинь, — розповідає вона. — Багато років історію викладала й моя мама Анастасія Іванівна в Слобідській та Щербатівській школах, до 75 літ викладачем техмеханіки трудився в лісотехнікумі батько Лаврентій Данилович. Якщо відверто, то я спочатку не прагнула продовжувати педагогічну династію, мріяла про кар’єру художника... Але доля розпорядилась по-іншому, і тепер не шкодую про це».
Свого часу Лариса Дзицюк погодилась на пропозицію директора ЦДЮТ Алли Буділовської і почала вести гурток ліплення, малювання, паперопластики. Роботі з дітьми тут віддала п’ять літ. І вже ось 11 років працює в школі мистецтв.
— Щороку наші діти стають переможцями та призерами багатьох конкурсів і фестивалів. Наприклад, Катерина Камінчук посіла друге місце в обласному конкурсі «Кожному мила своя сторона». А мої випускниці Тетяна Крента та Наталія Осипенко продовжили навчання в столичних вишах за напрямом дизайн та архітектура.
— У вільний від роботи час якому заняттю присвячуєте себе?
— Вільного часу небагато, але коли випадає така нагода, беруся за читання, зимовими вечорами полюбляю плести. А найбільше мого вільного часу потребують найрідніші люди — донька Ольга та онук Роман. Донька після закінчення Київського національного університету імені М. П. Драгоманова працює методистом відділу освіти виконкому міськради, а онук пішов до першого класу школи-ліцею № 1 імені Ніни Сосніної.
Кажуть, що картини художника розкажуть про нього більше, ніж могли б написати біографи. Тому своїм учням і колегам Лариса Дзицюк бажає гарних полотен і творчого неспокою.
Житомирська область.
Фото автора.
