Зроблено крок до того, щоб «Яворівська забавка» була відзначена на рівні ЮНЕСКО.

Талант до розпису по дереву «яворівкою», з її слів, вона увібрала генетично — від діда-прадіда. І потребу в цій творчості сприймає не як хобі, а як необхідність дихати. Скільки вже тих оберегів оздобила вербовими гілочками та візерунками кольорів, що вселяють радість, — уже й підрахувати годі. Не продає їх, а дарує добрим людям — на щастя-здоров’я.

Ці іграшки вражають: витесані з липи чи осики, сповнені народного гумору, коники, колиски, возики, скрипочки, свищики, пташки, скриньки тощо. Забавки перевірені дитячою любов’ю ось уже 400 літ. Старожили стверджують, що «Яворівська забавка» навіть рятує від недуг, додаючи радості.

«А в наш непростий час карантинів-лоукдаунів позитив дітям і дорослим ой як потрібен», — розмірковує пані Леся, розписуючи дзьобик дерев’яної пташечки.

— О, це — ідея, — мовить Галина Рось, теж яворівчанка, котра прийшла на майстер-клас до колежанки. — Світ заполонили китайські іграшки, далекі від екологічної безпеки. А забавка яворівська, ще моя бабця казала, — з хати нечисть виганяє, довголіття додає...

Так, саме яворівські — забавки, а не іграшки. Для дітей вони — екологічно чисті, цікаві, веселі, бо здавна покликані забавляти, заспокоювати. А для дорослих можуть бути елементом інтер’єру і своєрідними оберегами.

Пані Леся ще школяркою брала уроки із яворівського розпису в світлої пам’яті першого голови Яворівського осередку Спілки народних майстрів України Івана Бабійчука. Тоді довідалася, що одвіку в «Яворівській забавці» домінували три барви, споріднені з природою розкішного Українського Розточчя: червоний — колір квітів і ягід, зелений — дерев і трав, білий — як молочні озера вдосвіта. У 1930-х роках до них додався ще й яскраво жовтий — сонячний.

Де вона бере для розпису заготовки забавок? Пані Леся каже, що це — витвори рук її талановитого свекра Андрія Більського.

Виявляється, уся родина закохана в народне мистецтво. Спочатку мама Наталія, іменита на Галичині письменниця, краєзнавець, створила товариство краєзнавців Яворівщини «Гостинець». Відтак допомагала відкрити в Новояворівську краєзнавчий музей.

Нині Леся Більська-Косик керує цим музеєм — не простим, а живим. Тут нема таблички «Руками не чіпати». Сюди діти приходять... бавитися. Молодь — на майстер-класи, а дорослі — послухати музику у виконанні місцевих талантів.

— А чоловік не ображається, що ви, пані Лесю, стільки часу віддаєте краєзнавству, розписуєте дерев’яні забавки? — запитую.

— Що ви! Іван підтримує мене в усьому. І діти — теж. Їх у нас трійко: Ростислав — студент, Анна та Софія — школярки. Їм теж імпонують яворівські забавки. Моя родина мене розуміє і допомагає. Ось в Яворів свого часу їздила, де доклалася разом з десятками ентузіастів до розпису «яворівкою» огорожі завдовжки 154,4 метра, яка ввійшла в Національний реєстр рекордів України.

Пані Леся переконана, що «Яворівська забавка» таки звеселятиме світ під крилом ЮНЕСКО. До речі, Національний банк України 2019-го запустив в обіг набір пам’ятних монет «Яворівська забавка».

За її словами, приємно, що захоплюються яворівським розписом і дорослі, й молодь. Для цього й видала разом із матір’ю Наталією Косик під егідою товариства краєзнавців Яворівщини «Гостинець» книжку «Яворівська забавка».

З присвятою — «Нашим дітям, внукам і прийдешнім поколінням...». Ця книжка — про історію розвитку яворівського забавкарства, про технологію виготовлення забавки. Зокрема, етапи створення, підготовку деревини, столярне обладнання, способи з’єднання деталей, традиційні мотиви розпису. Всі тексти ілюстровані світлинами, на яких є і творчі доробки Лесі Більської-Косик.

Поки ми розмовляли, пані Леся перетворила непоказний виріб з дерева на пташку — милу, веселу, що здавалося — ось полетить. Мовила: «Цей вид українського народного мистецтва з яворівським колоритом не має лаконічнішого конкурента в перетворенні реалії на казку. Впродовж століть ці забавки навчають розуміти прекрасне і збагачують духовний світ дітей. З цією красою приходить свято, переповнене яскравими кольорами, — під мелодії пташиного польоту, веселих танців, колискових, співів скрипок, сопілок, тарахкалець, а що основне — дитячого сміху...»

Мистецтво дерев’яної забавки передається на Яворівщині з покоління в покоління. Згадки про перші вироби датуються ХVІІ століттям. Ті давні вироби ще подекуди збереглися у музеях. Найбільша збірка «Яворівської забавки» — в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові.

Було, що виробами майстрів Оксани Когут і Остапа Сойки прикрашали головну ялинку України.

«Яворівська забавка» за кордоном презентована на Ягеллонському ярмарку у Польщі, в приватних колекціях в Литві, Канаді, США.

Новояворівськ Львівської області.

Фото автора.