У нашому селі Орв’яниця, яке належить до Дубровицької міської територіальної громади колишнього Дубровицького, а нині Сарненського району, проживають понад 1800 людей. І всіх їх обслуговують наші сільські медики з фельдшерсько-акушерського пункту — завідувачка Лариса Мельник (на знімку праворуч) та Світлана Подик (на знімку ліворуч).

Село належить до третьої чорнобильської зони, тому абсолютно здорову людину в нас навряд чи зустрінеш. Тут мешкають літні самотні люди та з десяток діток до одного року, до яких частіше треба навідатись. Ще й пандемія напруження в роботі додала. Але сільських медиків не налякала, вони не залишили земляків сам на сам зі страшною недугою, не відгородилися. Навпаки, саме вони перші йшли у вогнище інфекції, перші надавали кваліфіковану допомогу. Незважаючи на потенційну небезпеку, до кожного з пацієнтів вони з усмішкою, щирістю, порадою.

Обидва медики — з місцевих, всіх знають в обличчя, тому легко орієнтуються в селі. Часто виїжджають на виклики, до того ж у будь-яку пору доби. Село велике, протяжність тільки Центральної вулиці — майже чотири кілометри. А є ще й важкодоступні. І всі ці відстані до пацієнтів вони долають пішки або на велосипедах, бо автотранспорту ФАП не має. Особливо важко добиратись нині, коли село, як і всю Рівненщину, засніжило.

— Але люди хворіють, тож мусимо їм допомагати, — каже Лариса Мельник.

До речі, в медицину пішла і донька Лариси Миколаївни Діана. Вона лише опановує професію лікаря.

Тривалий час працює у ФАПі і Світлана Подик. Кваліфікований медик, привітна до людей.

Обидві жінки активні в житті села: збирали благодійну допомогу для бійців на сході, були членами дільничних комісій на виборах, проводять просвітницьку роботу в школі і в садочку на медичні теми. Самі ведуть і пропагують для інших здоровий спосіб життя, культ спорту в них родинний. Чоловік Лариси Миколаївни — вчитель фізкультури в місцевій школі, у Світлани Володимирівни — теж затятий спортсмен.

Одне слово, шанують у нашому селі медиків.

Орв’яниця Рівненської області.

Фото автора.