Саме відтоді почалася багаторічна історія вже української дослідної станції «Академік Вернадський». З цієї нагоди в Музеї історії України відкрилася фотовиставка «Вікно до Антарктиди». Про життя та історію українського полярного центру йдеться в 25 експозиціях.
На відкриття виставки до музею завітали учасники перших експедицій: Роман Братчик, Володимир Бахмутов, Світлана Краковська, Андрій Сидоровський, а також директор Національного антарктичного центру Євген Дикий.
Відкриваючи захід, пан Євген розповів про історію передачі Україні британцями своєї станції й про те, скільки охочих було її отримати. Проте попередники шукали тих, в чиї руки можна без сумнівів віддати напрацьоване, каже Євген. І саме українці виявилися тими, хто з гідністю продовжив дослідну спадщину. «Британці були впевнені, що рівень наших вчених кращий, і вони зможуть все це продовжити, не втрачаючи якості вимірних спостережень. Це ми зберегли і навіть помножили», — з гордістю додає Євген Дикий. Він також зазначив, що перевагою було й те, що «нас не треба навчати з нуля. Можна фактично дати ключі від станції й сказати: колеги, будь ласка, працюйте».
— Україна тоді мала ще одну величезну перевагу, яку на жаль, у 2001-2002 роках втратили. У нас був власний науково-дослідний флот «Ернст Кренкель». Згодом усі наші судна продали за борги або віддали як металобрухт. Відтоді щороку українська дослідна станція використовує іноземний борт, що несе за собою додаткові витрати, наголосив директор НАНЦ.
Які саме були перші враження від станції, розповів учасник першої експедиції Андрій Сидоровський. Каже, що уявляв це, як у радянських фільмах про полярників, тобто якісь укопані в землю будови, бородаті чоловіки в шапках-вуханках... «Але коли ми приїхали, перше враження — це ідеальна чистота, як в лікарні. Настільки все було чисто і, можна сказати, цивілізовано».
На запитання, що було цікавого під час експедицій, Роман Братчик поділився, що колись між британськими радіостанціями зв’язку влаштовували турніри з дартсу, вони збирали команди в барах зазвичай. Був ведучий з кожної сторони. Так проводили, як зараз кажуть, «онлайн-турніри». Це було чудове спілкування і можливість почути чиїсь інші голоси.
І хоч традицію дещо порушено, бар на станції «Академік Вернадський», де проходили турніри, і нині відіграє важливу роль. До речі, кажуть полярники, він навіть входить до топ-10 найцікавіших барів світу. Не випадково сюди дуже полюбляють заходити й туристи, які прибувають в Антарктиду, і саме в барну стінку було закарбовано той фунт стерлінгів, який символічно сплатили за станцію наші полярники британцям.
Розповіли учасники експедицій і про головні свої дослідження та про те, наскільки швидкісними є нині танення снігів в Антарктиді, і чим це загрожує. «Насправді там все справді тане. Льодовики мають зовсім інший вигляд. Це те, що можна побачити неозброєним оком. Але є інструментальні виміри, тобто температурного режиму, вони безперервні. Принаймні на кінець минулого століття на цій станції було найшвидше потепління. Потім воно трохи сповільнилось, але досі в нас присутнє підвищення температури на три градуси за останні 50 років. Враховуючи те, що загальна температура підвищилась на один градус за 120 років», — каже кліматолог Світлана Краковська.
Євген Дикий також зазначив, що нині спостерігається позеленіння Антарктиди. Чайки розносять по островах насіння рослин і клаптики моху. Що далі, то більше починають приживатися зелені ділянки на землі. Цього не було ще 10—20 років тому, що також свідчить про стрімке потепління.
Загалом, наголошують полярники, Антарктида — це фактично лабораторія майбутнього, адже тут зосереджено дуже багато корисних копалин, які можуть згодом прислужитися людству. І це дуже добре, що Україна також робить свій внесок у майбутнє. А якщо говорити про сьогодення, то нині в Антарктиді працює український рибальський флот, а Україна входить до п’ятірки держав, що видобувають такий цінний ресурс, як антарктичний криль. Одне слово, станція має великі перспективи.
Валерія САВЕНКО, студентка Інституту журналістики КНУ імені Шевченка.
Фото надано атвором.
