Народився у селянській родині в селі Глодоси. Важкою, непосильною працею заробляла тоді родина на прожиття. Працював і малий Дмитрик. Але з малих років знав, що поруч із ним завжди його ангел-охоронець, який оберігає від усіх негараздів. Батьки розповідали, що ще в чотиримісячному віці вони якось залишили його під копою сіна, а самі продовжували жнивувати. Коли ж побачили, що над немовлям стоїть вовк, то ненька ледве не зомліла зі страху, але звір дитя не зайняв. Відвів ангел-охоронець від нього біду і тоді, коли Дмитро, вже хлопчаком, катався на санчатах. Спускаючись з крутої гори, перекинувся і, падаючи, вдарився головою об камінь. Втратив пам’ять і зламав ногу, та, на щастя, згодом одужав.

Ангел виявися сильнішим навіть за смерть, яка повсякчас чатувала на Дмитра Юхимовича у роки Другої світової війни. До Червоної армії був призваний у жовтні 1939-го. На початок війни ніс службу на Львівщині у військовому окрузі 12-ї армії 34-го кавалерійського артполку 76-міліметрових гармат.

22 червня 1941 року молодшого сержанта Дмитра Мизіна перевели в 6-ту армію (командуювач Музиченко). Сім разів його відділення потрапляло в оточення, поки пройшло з боями від Тернополя до Ростовської області. Щоразу вдавалося не лише вийти з оточення з найменшими втратами, а й продовжувати брати участь у боях.

Але на переправі через річку Міус, де червоноармійці прикривали міст, яким радянські війська переправлялись на інший берег, Д. Мизін потрапив у полон. Дорогою до Кривого Рогу, де розміщувався концтабір, бійцю вдалося втекти з колони військовополонених, але вже через деякий час він нарвався на німецьку засідку. Цього разу німці вирішили, що взяли партизана, і кілька днів знущалися над бійцем, щоб вивідати правду...

У Німеччині, куди      Д. Мизіна відправили до концтабору, його теж мало не розстріляли. Ветеран пригадує: у місті Брауншвейг за те, що він зламав токарний станок, його сім днів тримали без води та їжі, а потім повели на розстріл. Гадав, що його спіткає доля бійців італійського батальйону, яких розстріляли за відмову воювати проти СРСР. Аж ні. Його ангел-охоронець і тут послав йому спасителів. Ними виявились німецькі конвоїри — Віллі із Штутгарта та Ганс із Ганновера. Віллі Шібеп був комуністом і намагався всіляко допомогти полоненим. Вони переправили Дмитра в Чехію, в місто Градец-Кралове, звідки чоловіка й визволили радянські війська 2 травня.

Побачивши, що в хлопця гарний, розбірливий почерк, та гідно оцінивши його філологічні здібності, Д. Мизіна залишили писарем на пересильному пункті, де він і пробув до серпня 1945-го. Через два роки Дмитро працював у Пермі, у військово-пожежній команді міста. А потім, у 1947-му, вирішив втілити в життя юнацьку мрію — стати педагогом. Успішно склав іспити до Кіровоградського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет, але так і не встиг порадіти студентському життю. Тяжка хвороба змусила повернутись додому.

Одужавши, він вирішив не продовжувати навчання, а почати працювати. 13 років був обліковцем у тракторній бригаді колгоспу ім. Кутузова. А потім майже 20 років — секретарем парторганізації колгоспу, головою ревізійної комісії. Уже після виходу на пенсію Дмитро Юхимович переїхав до села Рівне, де працював у колгоспі Ватутіна, очолював ветеранську організацію.

Усе своє нелегке життя Дмитро Юхимович та його дружина Валентина Максимівна чесно працювали заради кращого майбутнього своїх дітей та внуків. У парі прожили понад 60 років.

У 2002-му діти забрали батьків до Новоукраїнки. Майже 10 літ тому Валентина Максимівна відійшла у вічність.

«Нині у мого ангела-охоронця уже слабшають крила, як на землю сяде — і моя зірка згасне, — каже Дмитро Юхимович. — Дуже хочу, щоб і в наших дітей, онуків та правнуків були такі ж вірні охоронці, які і на правильний шлях направлять, і біду відведуть, і до мети дійти допоможуть...»

У народі кажуть: старість — не радість. Воно й справді так. Але коли старість проходить у любові близьких, турботі рідних, то вона хоч і не радісна, проте вдячна. Тож поважний ветеран проживає нині під турботою доньки і сина, онуків та правнуків. Завтра, 12 березня, в їхньому оточенні відсвяткує свій 100-літній ювілей.

За бойові заслуги Дмитро Мизін нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Має медалі «За мужність», «За Перемогу над Німеччиною», ювілейні відзнаки.

Олена КОМІСАРЕНКО, за матеріалами Новоукраїнської районної та міської організацій ветеранів України.

Кіровоградська область.

Фото автора.