Цю історію мені розповів відомий дніпропетровський журналіст Микола Нечипоренко. Трапилося це років з 35 тому. Коли КПРС була «організатором і натхненником всіх перемог радянського суспільства». А верхівці партії — ЦК КПРС у період між з’їздами було підпорядковано все і всі. Так от: якось до Дніпропетровська з Москви прибув працівник ідеологічного відділу ЦК. Мета візиту — перевірка стану лекційної роботи в області. Від його висновків залежало або пан секретар обкому партії з ідеології, а заодно і заввідділу пропаганди, або пропав. Отож після першого напруженого дня перевірки увечері в ресторані було накрито шикарний стіл. І тут на обкомівців чекав облом. Московський гість заявив, що він непитущий. Їсти їв, а чарчину лише пригубив.

Те саме повторилося в обід і ввечері наступного дня. Щоправда, вечеряли вже мовчки, без анекдотів. Довго не засиджувалися, бо цековець заявив, що йому ще треба у номері попрацювати над документами. Отакої! Обкомівці захвилювалися, і коли перевіряльник заповнив своїми нотатками третій блокнот, про його «дивну» поведінку доповіли секретарю обкому партії. Той насупив брови: «Неподобство! Думайте, як напоїти. Інакше...». Що таке «інакше» — вони усвідомлювали добре.

«Сіли хлопці, подумали і вирішили повезти гостя у Магдалинівський район, «перевіряти» роботу лектора райкому партії Володимира Латайка — вигадливого та дотепного чоловіка, який за словом до кишені не лізе, — розповів М. Нечипоренко. — Перед ним поставили важливе завдання: за будь-яку ціну напоїти московського візитера. «Буде зроблено, — козирнув Володя, — у нас ще й не такі напивалися».

Удень цековець працював з документами, зустрічався з активом, а наприкінці робочого дня його повезли «підвечеряти» у село Котівку. «Поляну» накрили як для генсека партії. Чого там тільки не було... Український борщ, домашня ковбаса, шашлики, запечені кури, вареники з сиром, капустою, м’ясом, пампушки, смажені карасі, юшка і т. д. і т. п. Ну а горілки — хоч залийся.

— Така у нас традиція, — не скупитися, щедро частувати дорогих гостей, — пояснював московському візитеру Латайко. — А ще зверніть увагу на посудину під горілку — гранчасті склянки, «гранчаки». Наші предки пили з кухлів та «гранчаків», тож у Магдалинівці не зраджують цій традиції й сьогодні.

Наповнюючи кожну склянку, Латайко повідав москвичу і про третю традицію магдалинівських застіль. Перший «гранчак» наливається по вінця і випивається до дна. Далі, на правах господаря, він проголосив перший тост.

— Товариші, — поважно, з металевими нотками в голосі сказав Латайко, — першу чарку пропоную випити стоячи і за рідну Комуністичну партію — натхненника і організатора всіх наших перемог!

Місцеві партійці хутко, як по команді, підхопилися на ноги, перехилили чарки і втупилися поглядами у цековського візитера. Той почувався, як в’юн на сковороді. На мить отетерів. Що це — провокація? Та ні. Тост правильний... Не пити? А раптом донесуть. Лякана ворона і куща боїться. Не випити за партію представник її керівного органу просто не міг. Там, де перша, за такої закуски і теплої компанії обов’язково буде й друга чарка. Далеко за північ гість геть заплутався у кількості тостів і навіть намагався записати у робочий блокнот чергову магдалинівську застільну традицію.

У Дніпропетровськ москвича відправили вранці. Судячи з його вигляду, вечір вдався на славу. Дорогою до обласного центру він у машині почувався, як риба на березі. Тож і не дивно, що при в’їзді у місто першим помітив бочку з пивом.

«Хлопці, пиво, пивко», — заволав гість і мало не на ходу вискочив з машини.

«Сушняк», — авторитетно пояснив його дії водій авто.

Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.