У родині Антона й Василини Остропиських із селища Велика Лепетиха на Херсонщині виросло троє гарних синів та донька. І двоє дітей мали... однакові імена! А сталося все через війну.
У 1941 році старший син подружжя, 27-літній Микола, уже вчителював у сільській школі, викладаючи українську мову та літературу. Та на початку Великої Вітчизняної його мобілізували й відправили до військ зв’язку. У перші місяці листи від нього приходили, потім настала довга мовчанка. Мати й батько місця собі не знаходили, а тут ще й менший брат Ілько поїхав на Донбас і від когось почув чорну звістку — Миколу вбили! Менший брат дуже любив старшого і новина про його загибель стала таким потрясінням, що в пам’ять про нього Ілько взяв собі його ім’я, і так попросив у паспорті записати.
А потому як Велику Лепетиху звільнили від фашистських окупантів і настала Перемога, у рідне селище завітав Микола-старший — з орденом Червоної Зірки, медалями за взяття Варшави та Берліна на грудях.
З’ясувалося, що чутки були хибними: військова доля виявилася до українського солдата ласкавою, і всю Велику Вітчизняну він пройшов лише з легкими пораненнями. Але й після повернення старшого брата менший так і не відмовився від «чужого» імені — звик до нього. Тому в селищі всі до нього зверталися, як і до старшого Миколи, і лише в родині кликали, як раніше, Ільком — треба ж було братів розрізняти. Старший — Микола Антонович Острописький — проти не був. І, по щирості, як можна бути проти такої братової любові?
До речі, народне повір’я про те, що похована за життя людина після такого поголосу буде жити довго, на прикладі солдата з Великої Лепетихи повністю підтвердилося. Микола Острописький-старший прожив щасливе життя, і також виростив двох синів та доньку, котрі за його прикладом стали педагогами. Прожив Микола Антонович до 94 років, до останньої своєї хвилини зберігаючи ясність розуму та потяг до праці. Сусіди так його і запам’ятали — вічно на городі з сапкою.
А історію цю мені розповів син старшого Миколи Антоновича — Валентин Миколайович Острописький. Йому вже також за сімдесят, та він однаково зберігає козацьку міць і бадьорість духу: удома на пенсії не нудьгує, а викладає в селищному профтехучилищі. І часто згадує батькові настанови, завдяки яким і його життя склалося добре.
Херсонська область.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
