Нещодавно, знайомлячись у Вікіпедії з інформацією щодо видатних іноземних вчених, я звернув особливу увагу на Стівена Гокінга — англійського фізика-теоретика, космолога та астрофізика, письменника — автора багатьох книжок, директора з наукової роботи Центру теоретичної космології Кембриджського університету, відомого своїми дослідженнями в астрофізиці, зокрема теорії чорних дір, та популяризацією наукових знань. Тривалий час обіймав посаду професора математики. До речі, він ніколи не здобував математичної освіти, але самотужки вивчав відповідні підручники, випереджаючи власних студентів на два тижні. Був також активним і у міжнародній політиці: брав участь у марші проти війни у В’єтнамі; підтримував ядерне роззброєння, охорону здоров’я та боротьбу зі змінами клімату; війну в Іраку називав військовим злочином тощо. Серед видатних британців усіх часів він посідає 25-те місце. Будучи протягом десятиріч тяжкохворим, паралізованим і перебуваючи тривалий час в інвалідному візку, втративши можливість живого спілкування — спілкувався через синтезатор мови. Стівен Гокінг, великий вчений і надзвичайна людина, міг ще більше зробити для Великої Британії і світу в цілому, але помер у віці 76 років. Його мужність та наполегливість і нині надихають людей по всьому світу.

Мене надзвичайно вразила історія життєвого шляху цієї видатної особистості. Вона наведена не лише для того, щоб показати, що у Великій Британії, як і в багатьох інших країнах, створюються необхідні умови для людей, зокрема і з обмеженими можливостями, для їх розвитку, а й для того, щоб привернути увагу до вирішення цього питання в Україні.

Одночасно необхідно зазначити, що за даними ООН майже одна десята людей світу — це люди з обмеженими можливостями. В Україні цей показник становить шість відсотків. Але кожна така людина, як і здорова, безумовно, хоче бути щасливою. А для цього вона повинна мати належну освіту, відповідну роботу, оплату праці, житлово-комунальні умови, сім’ю, можливості для відпочинку та все інше, що необхідно для нормального життя.

На жаль, у реальності це далеко не так. Візьмемо, наприклад, працевлаштування осіб з інвалідністю в нашій державі. За доступними даними осіб з інвалідністю в Україні налічується 2,8 млн, з яких 80 відсотків — це люди працездатного віку, з них лише 20 відсотків працевлаштовано. Водночас у США працюють 29 відсотків громадян, які мають проблеми зі здоров’ям, у Великій Британії — 40, Італії — 55, Швеції — 60, Китаї — 80.

Однією з причин такої ситуації з працевлаштуванням осіб з інвалідністю передусім є те, що економіка в нашій державі не працює так, як треба в розвинутому суспільстві, що обумовлює відсутність необхідної кількості робочих місць. Гарантоване працевлаштування в межах законодавчо установленого нормативу робочих місць не дотримується. Відомо немало фактів, коли роботодавці всілякими шляхами уникають виконання свого обов’язку з працевлаштування таких працівників. Проте і їм теж варто задуматись, адже і вони не застраховані від того, що можуть отримати інвалідність.

Наведені дані з працевлаштування осіб з обмеженими можливостями — це лише один із прикладів, як «успішно» розв’язується в нашій державі зазначена проблема. І вона є лише однією із тих, які необхідно вирішувати для цих людей. Цілком зрозуміло, що будь-яка держава повинна розробити і реалізувати відповідну політику,  передусім соціальну, у цій сфері. Необхідно зазначити, що в нашій державі здійснено низку заходів, спрямованих на створення системи законодавства та контролю за його дотриманням, державних органів та недержавних організацій, органів місцевого самоврядування, судового захисту прав та інтересів осіб з інвалідністю тощо. Наприклад, якщо взяти законодавство, то його основною метою насамперед є створення умов та можливостей, спрямованих на соціально-економічну інтеграцію цих людей у сім’ю, трудові колективи і суспільство в цілому.

Одним із основних напрямів є  створення умов, спрямованих на забезпечення необхідної освітньої підготовки осіб з обмеженими можливостями, розпочинаючи зі школи, інтернатів, профтехучилищ аж до вищих навчальних закладів. Йдеться про інклюзивну освіту, яка є найбільш прогресивною системою навчання передусім дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Саме вона надає їм шанс не лише опанувати основи освіти, а й вчитись жити разом, що сприяє уникненню протиріч, що можуть виникнути між тими, хто має інвалідність, та здоровими дітьми, сприяє їх соціалізації та інтеграції в суспільство. Такий підхід повинен бути і до дорослих людей, які мають проблеми зі здоров’ям.

Значна роль у підготовці фахівців із числа осіб з інвалідністю належить закладам вищої освіти (далі — ЗВО), в яких визначені відповідні умови прийому таких осіб. Нині практично в усіх ЗВО передбачено їх прийом. Проте флагманом у цій справі є Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Створив і очолює його Петро Таланчук — відома не лише в нашій державі, а й за її межами особистість. Після проголошення незалежності України його було призначено першим міністром освіти. Він є доктором технічних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України, лауреатом Державної премії у галузі науки і техніки, президентом Академії інженерних наук України, академіком Національної академії педагогічних наук України. Знаючи його, можу засвідчити, що він є не лише прекрасним організатором освіти, а й справжнім громадянином і патріотом нашої держави.

Сповнений творчих сил і задумів, він у 1998 р. вирішив створити заклад вищої освіти, де могли навчатися інваліди-афганці. Спочатку він мав назву «Інститут розвитку людини (Інститут інвалідів)». Згодом він трансформувався у Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Його основною відмінністю є те, що цей університет став першим інклюзивним закладом вищої освіти, який відчинив свої двері для молодих людей з неоднаковим рівнем освітньої підготовки, різним станом здоров’я, а також з обмеженими соціальними можливостями (йдеться про дітей-сиріт та дітей з незаможних сімей). Для молоді з інвалідністю в цьому закладі створено безбар’єрне середовище, яке дає змогу  успішно використовувати всі його можливості. Варто зазначити, що нині в університеті «Україна» навчається осіб з інвалідністю ушестеро більше, ніж у всіх ЗВО України. Цей університет є рекордсменом України, що зафіксовано у Книзі рекордів України (в категорії «Освіта»), за кількістю фахівців, підготовлених із громадян, які мають інвалідність. Можна лише привітати університет, завдяки якому діти, які мають інвалідність, стають повноправними громадянами, фахівцями відповідного напряму, які, як інтелектуальний потенціал, братимуть активну участь у майбутньому науково-технічному, економічному та соціально-культурному розвитку нашої країни. Налагодження морально-етичних відносин, особливо у студентському середовищі, пошук спільних інтересів, підтримка і розвиток дружніх зв’язків сприяло тому, що спільне навчання його учасників стало своєрідною гармонізованою мікромоделлю соціального середовища.

Університет «Україна» є фундатором міжнародної науково-практичної конференції «Інклюзивне освітнє середовище: проблеми, перспективи, кращі практики». У листопаді 2020 року була проведена двадцята ювілейна конференція, в якій брали участь провідні вчені різних країн. З ними колектив університету активно співпрацює тривалий час. Крім того, слід зазначити, що його активними партнерами протягом останнього десятиліття є Фонд соціального захисту інвалідів України, Національна асамблея людей з інвалідністю України і Фонд ім. Фрідріха Еберта в Україні.

За 22 роки своєї діяльності університетом «Україна» було підготовлено і випущено 170 тисяч студентів різних спеціальностей та освітніх рівнів, зокрема, понад 10 тисяч осіб з особливими освітніми потребами, майже 1 000 студентів були учасниками АТО. Випускники мають високу професійну підготовку, що надало їм можливість належним чином працевлаштуватися та мати значні професійні досягнення. Наприклад, кафедра журналістики за рахунок своїх випускників поповнила ряди письменників і журналістів 33 членами спілки, серед яких лауреати міжнародних та всеукраїнських літературно-мистецьких конкурсів.

Серед випускників та студентів з особливими потребами майже 20 міжнародних призерів, які мають високі спортивні досягнення з різних видів спорту.

На жаль, у цій статті немає можливості перерахувати всі ті досягнення, які є у колективу університету та його випускників. Проте, незважаючи на всі свої досягнення, нині університет — як об’єктивно реальний острів надії для людей з обмеженими можливостями — функціонує в надзвичайно складних умовах. «Це пояснюється тією обставиною, що понад два роки тому (а точніше — 7 серпня 2018 р.) рейдерським шляхом було захоплено основне приміщення університету «Україна», що надзвичайно ускладнює роботу колективу та навчання студентів, особливо студентів з інвалідністю, які позбавлені можливості його використовувати. Попри неодноразові звернення багатотисячного колективу працівників та студентів до правоохоронних органів їх представники обмежилися лише фіксуванням цієї події і навіть не спромоглися встановити, хто ці особи, які захопили приміщення. Враховуючи цю ситуацію, замість подальшого удосконалення такої важливої і необхідної для суспільства і держави роботи колектив весь цей час перебуває у судових позовах. Навіть публічне звернення президента університету «Україна» академіка Петра Таланчука до гаранта Конституції — Президента України Петра Порошенка (було опубліковано в газеті «Голос України» 28 серпня 2018 р.) належним чином не розглянуто, проблему не розв’язано.

Якось дивно, коли університет виконує надзвичайно важливе для суспільства і держави завдання, про яке розповідалось вище, а держава, її органи досі так і не спромоглися розібратися в цій проблемній ситуації. Така позиція суперечить конституційному положенню (ст. 3) про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Як свідчить ситуація із університетом «Україна», поки що ця норма Конституції не виконується.

Сподіваюся, що нинішній Президент України Володимир Зеленський, як гарант Конституції, вживатиме відповідних заходів з тим, щоб допомогти колективу університету «Україна» забезпечити його нормальне функціонування.

Віталій ОПРИШКО, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України.