Ігор Табанюк під час фестивалю.
З дружиною Оксаною, синами Ігорем та Денисом.
Уже десять років поспіль на цивільному аеродромі в Коломиї відбуваються грандіозні льотні фестивалі. Їх ініціатор Ігор Табанюк — досвідчений військовий пілот.
Сім діб на грані
Ігор Табанюк — син військового пілота, народився в Узбекистані, закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище. З 1984 року й донині мешкає в Коломиї.
В училищі літав на L-39, МіГ-21. Далі освоїв Як-28, Су-24 МР. Служив в Угорщині, Азербайджані. У Коломиї впродовж шести років був командиром ескадрильї, став заступником командира полку з льотної підготовки.
Службу закінчив у 2002-му. Треба було вливатися в цивільне життя. Ігор Табанюк із дружиною Оксаною розвивали різні напрями бізнесу, поки не зайнялися реалізацією керамічної плитки і сантехніки.
«Марив авіацією, — розповідає Ігор. — Снилися польоти. Зайнявся парапланерним спортом, швидко освоїв технологію польотів, знайшов однодумців. У 2009-му ми подалися на міжнародні змагання до Індії. Це гірська частина країни, район Гімачал Прадеш. Там належні умови для ширяючих польотів. Прилетіли заздалегідь, щоб потренуватися».
Стартували в районі Біра. Домовилися з киянином Костянтином іти високими валами. На певному етапі той не дотягнув і пішов нижче. Ігор Табанюк пройшов у бік Пакистану. В районі Палампуру, в ущелині, в пілота склалося крило параплана.
«Почалися ковзаючі удари. Крило зачепилося за скелю й порвалося. У результаті гальмування отримав компресійний перелом попереку. А треба було спускатися мало не вертикально. Нижче проходив Костя, передав йому через рацію, що вишу на скелі. На жаль, мої координати відображалися дзеркально. Пошуки ускладнилися».
Холодно, води — на дні пляшечки, батончик шоколаду розсипався. В GPS-навігаторі пошкодився акумулятор. О 17-й годині темніє. Треба було добратися до горизонтального місця, щоб хоч якось влаштуватися. Бо прірва — можна просто скотитися вниз.
Поки займався виживанням, колеги зібрали команду місцевих рятувальників. Ті не дійшли десь кілометр. На третій день зникнення пілота, дізнавшись, що чоловік упав на скелі, дружина підняла на ноги закордонні відомства, знайомих. Тим часом Ігор продовжував спуск...
«Зранку зашивав крило, — згадує співрозмовник. — Завадили ніч, сильний дощ. 36 годин — гроза, сніг, град. Мерз-ну, грію в руках шкарпетки і знову надягаю. Збирав із крила крапельки води...».
П’ята доба. Під вечір розхмарилося. Табанюк побачив вертушку, гвинтокрил підходив усе ближче. Ігор розкрив крило, щоб помітили, — воно в кольорах нашого прапора. Потягнув, щоб розправити, — зачепилося за скелю, сам звалився у сніг.
Рятувальник не помітив і пішов назад.
На шосту добу зійшло сонце. Почув шум у небі — розкладає заново крило. Захід гвинтокрила...
«...Відчуття, що врятований, — просто неймовірне! Уперше зрозумів, що не помру. Душа заспівала, коли приземлилися в Палампурі. Мене фотографують, а я не можу спинити сльози, спілкуюся телефоном із дружиною... Відтоді залишилися теплі почуття вдячності. Той аеродром у горах — унікальний. І нам треба такої пошуково-рятувальної служби, хоч Карпати менш небезпечні», — продовжує спогади Табанюк.
Місія
Нова мрія так само пов’язана з польотами. Ігор Табанюк придбав легкомоторний літак. У Коломиї були залишки цивільного аеродрому. Напіврозвалені приміщення, хащі, заросла злітна смуга.
Разом з однополчанином узялися розчищати. Паралельно почав польоти. Щоб зберегти комплекс, Табанюк готовий був вкладати гроші у його відновлення, та призначили надто високу ціну оренди. Все так і зависло. Проте перекрив будинки, що не встигли рухнути, замінив вікна, двері, зробив внутрішній ремонт. Створив ГО «Прикарпатська дитячо-юнацька спортивна асоціація малої авіації»
«Зареєструвати договір оренди на ділянку в міськраді спочатку відмовилися. Злітно-посадкову смугу вже передбачили як центральну дорогу для котеджного містечка. Ледве вдалося відстояти», — розповідає Ігор Табанюк.
Зареєстрували документи. Договір оренди на 48 років, на його базі — витяг на право власності лише на злітно-посадкову смугу. Льотне поле — це 36 гектарів зони безпеки згідно з Повітряним кодексом. Табанюк домігся сертифікації аеродрому в Мінінфраструктури. Документ із льотними схемами, наказами, зонуванням летовища погоджено в Коломийській міськраді.
«Весь цей час активно розвиваємося. Провели 10 авіафестивалів Drive for Live Fest. Щоразу масштабніші, учасники навіть із-за кордону, — пишається співрозмовник. — Нарощую матеріальну базу, придбав літаки, провів комунікації. Охорона, пожежна водойма, зони відпочинку. Пропагуємо малу авіацію серед молоді, вишкіл пластунів, популяризуємо через польоти рідний край. Виконуємо різноманітні завдання, європейські програми. Приміром, проти сказу лисиць, міжнародні тренування щодо пожежогасіння тощо. Коломию знає вся країна, адже таке летовище — єдине. До нас звертаються із питань організації польотів, ліцензування тощо».
Торік встановив національний рекорд: облетів на маленькому літаку всі області країни. Ігор Табанюк здійснює багато благодійних польотів, у пам’ять про загиблого сина Дениса.
«Того дня ми з Денисом відпрацьовували вищий пілотаж, і ввечері син мав повертатися до Києва, якраз одружився, — розповідає Ігор Табанюк. — Денис запропонував опрацювати з техніком низову посадку. Я погодився, але з умовою: по два польоти з почерговою посадкою. Роблять ще й п’ятий. Чую удар... На висоті 30 метрів літак звалюється, зачіпає електричні дроти.
Коротке замикання — падають і згоряють обидва... Для мене це горе на все життя. Син забрав мою смерть. Виню себе, що дав дозвіл на ці польоти. Рік після трагедії був страшним відчуженням. Старший син Ігор, теж пілот, взагалі охолонув до польотів. Заради Дениса продовжую цю справу».
Борюся, і це найважче
«На зборах громадської організації ми прийняли рішення взяти землю під стоянку і доріжки, — зазначає співрозмовник. — Бо вже почався рух темних сил, які стали зазіхати на готове. Думають, що це бізнес, рахують прибутки. А я все вкладаю в розвиток».
Каже, що втомився від усього. Кілька років тому попросив знайомого, колишнього військового штурмана, щоб допомагав. Навчив його літати, розповів про тонкощі справи, поділився клопотами, зокрема щодо приватизації приміщень.
«Він побачив мої слабкі сторони і скористався цим. Моральний удар — як ніж у спину, — знічується Ігор Табанюк. — Громадська організація — не моя особисто. Сьогодні керую, завтра переоберуть. Усім кажу: займайтеся, а сам із задоволенням буду тільки літати. Я створив філіал Західноукраїнської школи авіації і навчаю на базі нашого аеродрому молодь. Уже 30 курсантів із різних областей вилетіли самостійно. 17 із них отримали свідоцтво приватного пілота міжнародного зразка, двоє літають на Боїнгах. Якісна підготовка набирає популярності, тому йдуть до мене».
Що ж стало каменем спотикання? За словами Табанюка, йдеться про прагнення колишнього партнера на роздроблення ділянки 0,75 гектара, хоча вона має кадастровий номер. У такому разі аеродром втратить сертифікацію. Ігор погоджується на запропоновані умови співпраці, та... не домовилися.
«Я запропонував описати, хто скільки вклав у розвиток, і будемо враховувати на майбутнє. Тепер уже йдеться про сумісне використання території експлуатантом. А це порушення безпеки польотів, — вважає Ігор Табанюк. — Якраз мали підписати меморандум про співпрацю, і тут я дізнаюся, що партнер організував ТзОВ «Авіаколо», співзвучне із назвою, що придумав мій покійний син — ГО «АвіаКоло». Попросив замінити. Марно. Як офіцер, дивуюся амбіціям. Легко лічити зароблені фестивальні гроші. А витрати? Не рахую свою роботу, кошти на утримання. Пальне, експлуатація. Відлітав певну кількість годин — необхідно встановлювати нове обладнання. Через ці ігри можемо втратити аеродром і навчання курсантів».
Ігор Табанюк стверджує, що фактично відбувається спрямоване захоплення летовища. Каже, що такого бруду вже не витримує і не знає, чого ще чекати. Якщо міськрада не дасть дозвіл на оренду землі під стоянки літаків та рульові доріжки, сертифікація буде втрачена.
«У льотному училищі нас навчали виживанню. Фізично я дуже сильний, але психологічний удар підступний», — наголошує Ігор Табанюк. — Цим конфліктом відкриваємо скриньку Пандори. Пішло розділення летовища, колишній партнер зареєстрував на базі аеродрому ще одну громадську організацію, загрожує продати тут землю. Почнуться приватні забудови, а далі — тотальне винищення малої авіації, як на аеродромі «Чайка» в Києві».
Голова міської ради Коломийської територіальної громади Богдан Станіславський: «Я за розвиток малої авіації, особисто підтримую Ігоря Табанюка. Розумію, що робота повинна йти в правовому полі. Земля потрібна для безпеки польотів. Тож у суперечці своє слово має сказати профільна комісія».
Івано-Франківська область.
Фото надано автором.
