Отруєння таблетками, спроби суїциду... Саме в цей час у соціальних мережах поширюються небезпечні ігри на кшталт «випий 40 таблеток... і подивись, що буде».

Як донести до дітей, що не можна грати в такі ігри, як зробити «щеплення» проти небезпек з Інтернету? Про це говоримо з Володимиром ОСИЧНЮКОМ — психотерапевтом, директором черкаського центру сучасного виховання «Нові діти».

— Соцмережі борються за душі дітей. І школа, і батьки їм програють. Тенденція така: якщо раніше поширювачі смертоносних ігор і челенджів заманювали до експериментів по одній дитині, то тепер це завдання для дуетів, а далі може бути і для груп.

— Після таких новин перший порив — посадити дитину навпроти, дуже настрашити, заборонити їй ТікТок і взагалі обмежити Інтернет...

— Так, є шлях заборон. Але це може подіяти навпаки: додати інтересу до забороненого плода. Тому я б радив батькам і вчителям припинити боротися з соцмережами, а натомість обрати тактику зменшення шкоди. Не можна подавати все крізь призму негативу: мовляв, Інтернет і соцмережі — це зло, пігулки і дитина в аптеці — теж зло.

Також не треба розмовляти з підлітком, якщо відчуваєте страх чи вами керують емоції. Бо що їх більше — то менше аргументів, і підліток сприйме тільки ваші переживання, а не суть. А от у спокійній розмові дитина поділиться сокровенним.

Скажімо, що вона зробила собі на шкірі маленькі надрізи, як це роблять її однолітки. Бо їй дуже треба комусь щось довести, утвердитися. Вислухайте без осуду, але скажіть про не передбачені нею наслідки. Наприклад, дівчина захворіє, лікарка її оглядатиме і побачить ці «насічки». Медик буде зобов’язаний направити дівчину до психіатра, бо таке самопошкодження — це тривожний сигнал, що свідчить про схильність до суїциду. І дівчина перед лікарем не зможе применшити значення цих порізів. Тому варто вчитися виражати свою значимість більш цивілізованим способом.

— Не всі дорослі обізнані в темі соцмереж...

— Батьки і вчителі, які вирішили провести виховну бесіду, повинні знати ворога в лице: бути в темі, в яких соцмережах товчуться діти, що вони там бачать і як це може вплинути на незрілу психіку. Але якби я запитав, у кого з батьків чи вчителів встановлений сервіс TikTok, то ствердно відповіли б одиниці. Щонайбільше — щось про це чули. Дорослі або занижують значення «вірусних» соцмереж, або ж заспокоюють себе, що «моя дитина на дурне не спокуситься». Батькам ліньки, важко та й ніколи підвищувати свою онлайн-компетентність.

Якщо батьки — не дуже впевнені користувачі гаджетів, то треба не дитину відтягувати від комп’ютера, а самому сісти поряд, коли вона прикипає до екрана: «Покажи ж мені, що воно там таке популярне?». З’ясувати для себе: на що діти рівняються, хто їхні кумири, де найбільше лайків, коментарів? Дивимось, не оцінюємо, а озброюємось інформацією. Щоб обміркувати і потім у профілактичних бесідах мати свою точку зору. Щоб бути для дітей авторитетом, треба підвищувати свою експертність. А якщо ти знаєш більше, ніж син чи донька, це взагалі круто.

— З якого віку треба починати розмову про небезпеку в соцмережах?

— Добрий результат дає, якщо діяти на убезпечення. А це потребує батьківської зрілості. Чи розказувати про ці страшні речі (сині кити, собачий кайф, дротаверин, жертви) учням молодшої школи? Я прихильник того, щоб казати. Що раніше це побачать діти, то більше це їх вразить, — і запрацюють захисні механізми їхньої психіки. Так можна зарання сформувати у них ставлення до явища, а не чекати, поки вони стануть користувачами соцмережі і в них укріпиться своя точка зору.

— На які гачки ловлять підлітків у соцмережах?

— На інтерес і природні вікові потреби — в дорослішанні, у самопізнанні. Тому додається свідомий ризик. Думаю, що ті підлітки знали про небезпеку. Але знайшли собі якісь виправдання, чому зробили. Є підлітки, які хочуть бути авторитетами, і коли запускається челендж, вони прагнуть першими повторити і розказати про це. Найчастіше жертвами маніпуляторів стають ті, хто має низьку самооцінку і хоче стати більш помітним у соціумі. Вони міркують: якщо я повторю популярне відео, мій авторитет виросте. А дітей беруть «на слабо». Якщо ж на маніпуляції ведеться пара, то одна з дівчат — ініціаторка, а друга залежна, і тому не може ні відрадити подругу від небезпечного експерименту, ні відмовитися сама. Особливо коли чує: «Ти ж подруга, давай зробимо це разом!». Тож батькам і вчителям варто поговорити з дітьми й про дружбу: з ким вони товаришують, що таке дружба, хто справжній друг, а хто не гребує потуранням і маніпуляціями. Як підвищувати свій авторитет у класі. І чому треба сто разів подумати, перш ніж робити щось за компанію...

Черкаси.