Під час роботи від Павла Волошенюка не відходять внуки — старший Артем і молодший Ярослав.

Нинішньої зими виготовив удома 30 хатинок для шпаків і стільки ж для синиць. Усі передав лісництву. За роботу грошей не бере. Чим пояснює свою благодійність?

Весняний ліс уже сповнений щебетом птахів. Облаштовують гнізда. Декому з пернатих поталанить оселитися у нових будиночках, виготовлених Павлом Волошенюком з села Високе Томашпільського району. Чоловік понад п’ять років майструє шпаківні та синичники. Передає їх у Томашпільське лісництво. Майстер впевнений, що пташкам, як і людям, приємно заселятися у нову хатину.

«Грошей не беру, — каже Павло Волошенюк. — Не брав ні торік, ні позаторік... Допомагаю лісництву. Мені дають матеріал, а я майструю. За весь час зробив не менш як чотири сотні».

На запитання, чому безплатно витрачає сили й час, чоловік відповів: «Мені ліс віддячить. Ягодами, грибами, щебетом пташок, запахом квітів, прохолодою у літню спеку. Ліс я полюбив з дитинства і на все життя. Можливо, тому й допомагаю лісівникам».

З помічниками робота спориться

Волошенюк — професійний столяр. На цій роботі відпрацював 20 років. Столярував у господарстві села Високе. Виготовляли вози, інші вироби. Каже, коні дотепер є у господарстві, тому й вози потрібні.

Якось у їхню майстерню навідався колишній лісничий Андрій Грабчак. Під час розмови чоловік жартома запитав, чи вміють вони робити шпаківні. «Якщо треба, зробимо», — відповів Павло Волошенюк. Лісничий розпорядився привезти матеріал, а Волошенюк змайстрував 40 будиночків. Коли зайшла мова за оплату, відповів, що йому ліс віддячить. Було це понад п’ять років тому. Відтоді чоловік кожної зими майструє шпаківні. Передає їх лісничому Томашпільського лісництва Віталію Дунському. Столярну майстерню у господарстві вже закрили, тому робить вдома. Його вже й просити не треба. Каже, привезуть матеріал — знайде час зробити.

— У мене тепер є помічники, тому робота спориться, — усміхається пан Павло. — Внуки не відходять від діда. Артему сім років, Ярославу — п’ять. Дід зробив для кожного молотки. Не випускають з рук, як бажану іграшку. Вчаться цвяхи забивати.

Будиночки робить за зразком, який побачив в одній із книжок про птахів. Для шпаків він більшого розміру, ніж для синиць. Відрізняються також «вхідні двері», так майстер жартома називає віконечка: у шпаківнях це круглий отвір діаметром п’ять сантиметрів, у синичниках — квадратний і трохи меншого розміру. «Щоб не проник всередину той, хто хоче поживитися пташиним м’ясом, — розповідає співрозмовник. — Ласиця, наприклад, прудко лазить по деревах. Ще одна важлива особливість — дошки треба так припасувати, щоб всередину не затікала вода».

У столяри... через шпаківню

Запитую у майстра, коли зробив свою першу шпаківню. «То була ціла історія, — каже у відповідь. — Дотепер не забувається...»

Виготовити шпаківню і принести її у школу — таке завдання дали тоді їхньому класу. Ще й попередили: буде конкурс на кращу шпаківню. Батько Павла шоферував. Удома його не було. Хлопець пішов до лісу шукати деревину. Довго блукав, поки не побачив на землі старе дерево з дуплом. Притягнув додому. Ввечері тато допоміг відрізати зайві частини. Така в нього вийшла шпаківня.

— Те, що я приніс до школи, насправді було тільки схоже на шпаківню, — розповідає Волошенюк. — Справжні шпаківні мали два мої однокласники. Їм зробили їх у колгоспній майстерні. Дошки, здавалося, аж виблискували, так гарно були вистругані. Ось тоді у мене з’явилося бажання після школи вивчитися на столяра і зробити такі само будиночки своїми руками. Це правда! Так воно й сталося.

Історія зі шпаківнею завершилася несподівано для Павла. Саме його роботу визнали кращою на шкільному конкурсі. Додому хлопець повертався окрилений. Бажання вивчитися на столяра нікуди не поділося. Так само, як ходити в ліс. Дотепер лісові шати манять до себе.

Торік Волошенюк допомагав лісівникам садити дуби. Каже, якщо цьогоріч продовжать озеленення, теж візьметься за лопату. Вже не сам, а з внуками. Вони коли бачать у лісі шпаківню, один з-перед одного повторюють: «Це дід зробив!».

Уже закріпили на деревах

— Усі будиночки Волошенюка вже закріпили на деревах, — розповів «Голосу України» лісничий Томашпільського лісництва Віталій Дунський. — Загалом ми розвішали на території лісництва 300 шпаківень. Служать вони 3—4 роки, тоді доводиться оновлювати.
За словами співрозмовника, птахи вже готують гнізда. Комусь із них поталанить оселитися у новеньких будиночках. Спершу декілька днів вони освоюються у них, після того починають заносити траву, листя, солому.

Інформація до роздумів

Одна синичка протягом дня може знищити таку кількість комах і личинок, що дорівнюють її вазі, це приблизно 400—500 штук. Пара шпаків приносить за день у шпаківню 800 різних комах і личинок. Невелика горихвістка за період вигодовування пташенят знищує понад 7,5 тисячі гусениць. Про це розповів лісничий Томашпільського лісництва Віталій Дунський. Каже, неспроста шпаків і синиць називають головними санітарами лісу.
Лісівники 11 державних лісництв області розвішали нинішньої зими 18400 шпаківень. Найбільше нових хатинок для птахів встановили тульчинські лісівники — 1800 одиниць, у Бершадському лісгоспі їх 1200 штук. Частину шпаківень виготовили учні зі шкільних лісництв. Про це розповів прес-секретар Вінницького обласного управління лісового і мисливського господарства Станіслав Вовк.

Вінницька область.

Фото надано Станіславом Вовком.