РІДНА І КОХАНА
Українська мова — рідна і кохана —
Піснею матусі у серцях звучить.
Мові українській вигукну «Осанна!»
І хвала полине до небес в цю ж мить.
Сам Творець леліяв в українцях цноти...
І для українців мова є усе,
Бо в космічній пісні — то найвища нота,
Що любов і правду у собі несе.
Мова українська — чинна і жадана,
Джерело натхнення сонячне живе —
Зараз для країни, мов Господня манна.
Хай вона панує, у віках живе!
В ДЕНЬ ВДЯЧНОСТІ...
О Боже, милий, любий, рідний,
Тобі я дякую за все:
Що Ти навчаєш жити гідно,
Що Слово істину несе.
Яку красу створив для ока —
Космічне сонце золоте,
Моря безкрайні та глибокі,
Весну, яка весь час цвіте.
Чарівні ніжні аромати,
Веселку в небі голубім...
Як солодко мені це мати!
Усім завдячую Тобі!
Зірки — натхненниці з дитинства...
А квіти, квіти польові...
Твоє вбачаю благочинство
У кожнім прояві новім.
О як же я життю радію
І славлю Господа завжди!
Мої найкращі світлі мрії
Такі ж барвисті, як сади...
Знов славлю, дякую! Вклоняюсь
Тобі, Могутній і Святий!
І щиросердно каюсь, каюсь...
Відкрий мені Себе, відкрий...
ДОПОКИ СОНЦЕ НА ОРБІТІ...
Допоки сонце на орбіті
Та ніжно землю зігріва,
І зорі в небі палко світять,
Звучать у всесвіті слова,
Весна несе красу від Бога,
І родить з вдячністю земля,
Бринить любові перемога,
Хліби зростають на полях,
То буде славитись країна
Така ж прадавня, як і світ —
Моя єдина Україна.
Ніщо не спинить цей політ!
Ми з Божого благословення —
Так вчинить кожен: я і ти —
З любов'ю, радістю, натхненням
Служіння будем їй нести...
Немає меж моїй подяці —
Для України я живу
І не шкодую знань та праці,
Щоб розквіт бачить наяву...
РІДНОМУ МІСТУ...
Я дівчина з Олександрії родом —
Від Києва на південь і на схід.
І міста незрівнянна мила врода
У будь-кого розтопить серця лід.
Сказати, що прадавнє, я не можу —
Краплинку менше, аніж триста літ,
Та в колі українських міст — вельможа ,
І всюди є олександрійський цвіт.
Кохане місто в серці України,
Що сповнене любові і щедрот,
І земляки мої такі ж єдині,
Як український дружній наш народ!
Ось де моє коріння та наснага,
Віршів моїх натхненне джерело...
Не втамувать мені до міста спрагу...
Так буде завжди, бо завжди було!
І житиме повік Олександрія
В моєму серці та віршах моїх,
Оспівана, немов чарівна мрія...
Хай доля міста радує усіх!
Тетяна КОМЛІК.
Київ.
