Про це йдеться у Дослідженні якості інклюзивного навчання для дітей з особливими освітніми потребами, оприлюдненому на сайті МОН.
Його проводили протягом грудня 2020-го — січня 2021-го на замовлення Державної служби якості освіти України в межах ініціативи «Система забезпечення якості освіти». Її впроваджує в рамках проекту міжнародної технічної допомоги «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe) компанія Alinea International за фінансування уряду Канади.
Протягом останніх років в Україні сталися істотні зрушення в освіті дітей з особливими потребами. Загалом у загальноосвітніх школах створено 18 687 інклюзивних класів. В 2020—2021 навчальному році майже 43% шкіл організували таке навчання. Для проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини та надання допомоги в навчанні дітям з особливими освітніми потребами працює мережа інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ) — таких структур станом на початок цього року створено 635.
Робота системи інклюзивної освіти регламентується Законом України «Про освіту», положеннями про інклюзивну освіту і про ІРЦ. Проте ще має бути напрацьовано рекомендації та методичні поради педагогам і фахівцям інклюзивно-ресурсних центрів щодо навчальних програм, виконання висновків комплексної оцінки, фінансування такого навчання, облаштування відповідного освітнього простору тощо.
Відповідно до опитування випускників шкіл, які відвідували інклюзивні класи, найбільшою проблемою для них була непристосованість шкільних приміщень. На їхню думку, такі потреби фактично не вивчаються, і з аналогічною проблемою опитані стикаються в університетах, де вони нині навчаються.
Батьки дітей з особливими освітніми потребами найчастіше обирають заклад, який уже має досвід такої роботи, зважають на наявність у ньому кваліфікованих фахівців, зокрема з надання корекційно-розвиткових послуг. Однак такий вибір є не завжди, адже відповідні заклади працюють далеко не в кожному населеному пункті.
Не всі опитані в рамках дослідження директори шкіл були ознайомлені з основними нормативно-правовими документами, що регулюють організацію інклюзивного навчання. Частина керівників необізнані або погано обізнані з інформацією щодо запровадження посад вчителів-дефектологів, логопедів, визначення посадових обов’язків вчителів інклюзивних класів і їхніх асистентів, а також щодо використання субвенції для учнів з особливими освітніми потребами.
За словами учасників дослідження, на практиці школи не дотримуються вимог щодо максимальної кількості дітей з особливими освітніми потребами в одному класі — замість трьох учнів у них може бути до восьми. Проблема з наповненістю класів виникає через підвищений попит на школи, які вже впроваджують інклюзивне навчання.
Вироблені за результатами дослідження рекомендації мають намір використати під час доопрацювання проекту Стратегії розвитку інклюзивної освіти та плану заходів щодо її реалізації.
Вл. інф.
