Ветерани Ковельського району і міста Ковеля на меморіалі в Ковелі. Валентина Січкар в першому ряду друга ліворуч.
У другому ряду голова організації ветеранів України Віктор Шмаков (третій ліворуч), праворуч від нього, на жаль, уже покійний, голова Волинської обласної організації ветеранів Олександр Булавін.

Фото зроблено 7 травня 2019 року.

Усе почалося з ліричної «Землянки»

Тепер не ходять, як колись, на посиденьки, і в кіно також. Люди стали більш замкнутими. Добре, якщо працюєш, є колектив. А як бути пенсіонерам? Вони, як ніхто, потребують спілкування, а часом і поради, підтримки. Хочеться мати однодумців, а таких легше знайти у своїй віковій категорії. Інтереси молоді й старших людей завжди різнилися, а тепер і поготів. Напевно, саме тому на Ковельщині ще в 1987 році було створено першу в області ветеранську організацію. Хоча спроби об’єднатися були і раніше. Як усе розпочиналося, пригадує голова організації ветеранів Ковельського району Валентина Січкар:

— 8 березня 1984 року в Голобській бібліотеці, де я працювала, проводили «вогник» на честь жіночого свята. З кожної організації запросили по дві людини. Спочатку слухали виступи художніх колективів, а потім як заспівали всім залом... Тоді була така вимога, щоб у кожній організації був хор. Ось голова селищної ради Катерина Єрмолаєва і запропонувала створити ветеранський хор. На другий день запросили ветеранів, покликали директора музичної школи. А вже 16 березня, на день чергової річниці визволення Голоб, ми вперше виступили. Серед інших заспівали і «Землянку». Сцену відповідно оформили. Привезли берези, ялини, сосни, колоди. Землянку зробили, вогонь поставили. Відкривається сцена, а на ній біля землянки сидить вдягнутий у військову форму наш художній керівник Іван Щур і грає на баяні. Під його мелодію вчителька з нашої школи Олена Ляшенко читає вірша. Хористи виходять тихесенько і починають співати. Зал, понад 400 людей, встав. Нас було лише дев’ятеро. Так народився відомий нині в області хор ветеранів «Червона калина». А першим головою Голобської організації ветеранів України стала саме Катерина Єрмолаєва. Вона була чудовим організатором. Уже згодом її змінила на цій громадській роботі колишній директор нашого універмагу Марія Янко, яка очолює організацію вже понад двадцять років.

Ветеранський рух зародився на Ковельщині не випадково. Тоді було ще багато свідків кривавих боїв за Ковель. Вони були найжорстокіші на заході України і тривали чотири місяці. День звільнення Ковеля 6 липня — в місті святковий. Люди із сивиною і орденськими планками на грудях мали велику повагу.

— Переді мною ветеранську організацію Ковельського району очолювала Ніна Тарасенко, яка працювала завідувачкою районного відділу культури, — пригадує Валентина Січкар. — Людина шанована, публічна. Саме на її пропозицію 17 років тому я й очолила цю громадську організацію. Робота мені була знайома, дуже добре знала людей, район. Не важко було долучитися до неї. У районі тридцять первинних ветеранських організацій, і люди зібралися такі відповідальні, солідні, на яких можна було спертися. У нас у той час було чотири чи п’ять колишніх голів колгоспів, до десяти голів сільських рад. Деякі з них і досі залишилися. Вони знали ветеранів, їхні проблеми, могли їх розв’язати, допомогти. Легко з ними працювалося. Відчувалася їхня підтримка. І це, мабуть, посприяло тому, що я залишилася, оскільки мала і маю дуже хорошу опору в первинних ветеранських організаціях. Немає такого дня і вечора, щоб хтось не зателефонував. А робота з ветеранами доволі багатогранна. Це не просто соціальний захист пенсіонерів чи ветеранів, а вона передбачає дуже багато різних аспектів. Якщо спочатку, то це телефонізація, бо телефонів мало було. Це і медичне обслуговування, забезпечення паливом....

Разом і в радості, і в біді

Мені не раз доводилося спілкуватися з Валентиною Січкар, зустрічатися з нею в різних ситуаціях. Ветерани Ковельщини — активні учасники всіх масових заходів у районі. Особливо, якщо йдеться про вшанування пам’яті загиблих під час визволення міста і району воїнів. За їх активної участі відбуваються перезахоронення знайдених пошуковим загоном «Відродження» останків бійців на меморіальному кладовищі біля села Мощена, відзначення Дня перемоги. Торік разом із Валентиною Січкар ми їздили в село Ворона вручати пам’ятний знак на честь 75-річчя Перемоги колишньому кулеметнику Якову Чулю, а також у село Волошки вітати із днем народження Героя праці Ніну Приходько. Через кілька днів Валентина Володимирівна разом із керівництвом району вже вітали Якова Чуля з 98-річчям.


Привітати ветерана Другої світової війни Якова Чуля приїхали активісти ветеранської організації, керівники району.
Фото зроблено 10 вересня 2020 року.

— Шкода, що дедалі менше залишається учасників війни, — із смутком у голосі каже Валентина Володимирівна. — Минулого року померла остання із кількох тисяч солдатських вдів. Їй було майже сто років. Але найбільше було вшанувань сільських трудівників. Не можу не поїхати на день народження до Героя Соцпраці Ніни Захарівни Приходько, не відвідати учасників війни, котрі у нас ще залишилися. Минулого року в жовтні ми поєднали День ветерана і 76-річчя визволення України, взяли подарунки і з тодішнім головою районної ради Андрієм Броїлом відвідали всіх учасників війни. Буваємо в них на день народження, на День ветерана, 9 Травня. За нагоди, якщо кудись їдемо, не можемо не завітати до голови ветеранської організації, якщо він уже навіть і не працює. Цієї ж традиції дотримуються і нові наші керівники первинних організацій.

Голова ветеранської організації в Дубовому Галина Рябко раніше в райдержадміністрації очолювала соціальний відділ. З нею легко працювати. Або колишній голова Люблинецької селищної ради Сергій Данилюк. Ми з ним мало не щодня спілкуємося. Нещодавно помер ще молодий колишній голова Підрізької сільської ради Павло Дерев’янчук. Сергій Платонович їздив на похорони. Повертаючись назад, зайшов до мене, поспілкувалися, що там і як. Не було такого, щоб ми із представником райдержадміністрації, районної ради, соціальної служби не поїхали туди, де помер учасник війни.

— У Козлиничах живе колишня голова сільгосптовариства «Заповіт», а нині теж пенсіонерка, Поліна Климчук, — ділиться роздумами про свою роботу Валентина Січкар. — Їй було дуже приємно, що саме ветеранська організація 1 січня її привітала із 70-річчям. А 31 грудня «Вісті Ковельщини» надрукували мою велику, майже на цілу сторінку, статтю про її життєвий шлях. Отримала дуже багато відгуків на неї. Одна колега, яка працювала з нею, мені зателефонувала о пів на дванадцяту ночі, каже, що двічі прочитала цю статтю. Але головне: дала оцінку, як нині потрібні ветеранські організації. Розповіла: «Вийшла, а вулицею йде жінка. Питаю: «А куди це ви йдете?» «Та йду до нашої голови ветеранської організації Галини Галайдюк. Бо чогось у мене світло пропало». Кажу: «Вже не йдіть, я зараз сама подзвоню, щоб світло зробили». Хоч і святковий день, 1 січня. І насамкінець чую від неї таке резюме: «Галино Володимирівно, а все-таки мають бути ветеранські організації, бо не завжди сьогодні можна достукатись до голови громади чи старости. Люди все-таки знають, що мають якийсь захист у голови ветеранської організації і можна звертатися».

І справді, на місцях голови первинних ветеранських організацій можуть зробити дуже багато хороших справ. Ось навіть таке просте питання: зібрати десь людей за чашкою чаю на День ветерана. Люди, коли працювали, були в ритмі життя, в колі колег, а коли вони залишилися поза увагою трудових колективів, добре, що є десь така людина, яка може їх зібрати, організувати масовий захід, запросити туди місцеву владу, підготувати художню частину.

Саме так зробили в тих-таки Козлиничах, запросивши з міста Ковеля ветеранів, їхню художню самодіяльність, ветеранський драматичний театр. Громада теж добре попрацювала: привезли людей із малесеньких сіл у Будинок культури. І всі змогли насолодитися «Наталкою Полтавкою», яку поставив ковельський ветеранський самодіяльний театр. Співали українські пісні на сцені, і співав увесь зал. Такі масові заходи дуже потрібні в селах. Їх проводили у Голобах, Сільці, Поповичах, Радошині...

Пам’ять про подвиг має жити у книжках, газетних публікаціях

У Ковельському районі, на відміну від деяких інших, не зникли кімнати бойової слави і музеї-кімнати у школах. У них проводяться  заходи з патріотичного виховання, туди запрошують ветеранів. Після одного масового заходу до річниці визволення України в Голобах голови з цілого району приїхали ознайомитися з музейною кімнатою школи. Екскурсію дуже добре провела вчителька історії Олена Оришкевич. Не можна не сказати доброго слова і про директора школи Наталію Хом’як. У неї надзвичайно велика повага до старших людей і відповідальність перед школою. Схожий захід провели і в Уховецьку.

З редактором газети «Вісті Ковельщини» Миколою Вельмою ми відзначили, що з розміщених на сторінці «Люди — герої нашого часу» розповідей про учасників війни, можна видати цілу книжку. Люди відходять, а пам’ять про них повинна залишитися.

— У Поворську, в сільській раді за сприяння сільського голови Сергія Семенюка, зробили кімнату, де ветерани можуть поспілкуватися за чашкою чаю. — продовжує свою розповідь Валентина Січкар. — У тій само сільській раді є таке віддалене село Озірне. Ми зібрали там людей. Ніхто їх, напевно, відтоді, як розпалися колгоспи, не збирав. Приїхали директор Територіального центру Ковельського району Аркадій Степанюк, сільський голова Сергій Семенюк. Музична школа і художня самодіяльність з Повурська  показали прекрасний концерт. Люди були задоволені. Багато можна розказувати за колишні Майданську та Поповичівську сільські ради, їх ветеранські організації. А Голоби, де я живу, то там ветеранська організація велика, опорна. Діють ветеранський хор, клуб ветеранів.

— У нас при Голобській громаді створена соціальна служба, але десь там розпорошилися і загубилися ті добрі напрацювання з надання допомоги старшим людям, — каже про наболіле моя співрозмовниця. — Ще не так давно в Голобах діяла швейна майстерня для пенсіонерів. Безплатно можна було відремонтувати чи пошити ту чи іншу річ. Був майстер з ремонту взуття. Чоловік шив бабусям валянки, ремонтував взуття. І ще була на півставки перукарка, яка теж безплатно обслуговувала одиноких літніх людей. Навіть ходила до лежачих додому. Така відповідальна була. Ці працівники зарплату отримували від соціального захисту. А тепер усе це закрилося. А Ковель має.

— Дуже часто телефонують то з пенсійних питань, то в бабусі дров нарубаних немає, а та лежача, а ту до лікарні треба завести, — продовжує Валентина Володимирівна. — Тісно співпрацюємо з головним лікарем госпіталю в Луцьку Тетяною Масіковою. Надзвичайно чуйна людина, завжди знаходить вихід із ситуації. Коли кажу, що потрібно дитину війни чи учасника війни через два-три дні покласти в госпіталь, знайде місце, передзвонить і обов’язково зробить усе, що потрібно. Ось нещодавно Онисія Ількевич, інвалід першої групи з Голоб, одинока, із сім’ї загиблого воїна, телефонує: «Володимирівно, я десятого числа отримаю пенсію і хочу через два дні поїхати в госпіталь». Ще ніколи Тетяна Йосипівна не відмовила нам.

З незрячих очей дідуся текли сльози

Наприкінці січня пощастило побувати в Голобах на урочистому відзначенні 95-річчя керівника місцевої ветеранської організації Марії Янко, в якому активну участь взяла голова Поповичівської організації вчителька-пенсіонерка Катерина Махнюк. Як дізнався, це не єдиний такий захід у районі. Схожі відбувалися в селах Дубове, Доротище, Поворськ, Любитів, Білашів... Пошанування круглих дат учасників війни, голів ветеранських організацій тут стали традицією. Віддали належну шану і Михайлу Василюку із Козлиничів. У гості до нього прийшли голова ветеранської організації, сільський голова, учасники художньої самодіяльності Будинку культури. Співають його улюблені пісні. А він питає: «Тут є хто-небудь з району? Хай підійде. Скажіть, хай співаки мені не співають тих пісень, я їх за життя наслухався. Хай вони заспівають мені сьогодні Гімн України, бо я за неї воював!»  А дідусь — сліпий. І скільки дівчата співали гімн, з його незрячих очей текли сльози.

Три роки тому колишньому фронтовику Якову Чулю відзначали 95 років. У клубі зібралося все село. Принесли гори квітів, уся сцена була в них. Настільки тепло всі вітали. Кожного разу на такі заходи разом із Валентиною Січкар їдуть керівники райдержадміністрації, районної ради.

Цікаво, що саме в Голобах започаткували ветеранський рух на Ковельщині. Тут було створено перший в області волонтерський центр «Пенсіонер». Ветерани активно співпрацюють із школами, створювали в них молодіжні волонтерські центри.

А голову Голобської ветеранської організації Марію Янко за волонтерську роботу Верховна Рада нагородила грамотою. Поваги заслуговує і добрих слів і теперішня голова районної організації ветеранів України Валентина Січкар. Окрім організаторських здібностей, вона має чуйне, гаряче серце, вміє співпереживати. А сьогодні цього так бракує.

Волинська область.

Фото автора.