Визнання необхідності спеціальних знань, які б давали додаткові аргументи, виникло несподівано, коли аргументація і доказова база значно розширили знання судді, його переконаність стала реальною в судовому процесі, в якому повноцінно проявила себе експертиза як безстороннє, професійне дослідження обставин справи, і сторона, яка навіть, здається, програє у суді, судову експертизу застосовує як додатковий аргумент для органу правосуддя та всіх учасників судочинства. Отже, проста істина — вона стосується застосування в кримінальному, адміністративному, господарському та інших провадженнях у випадку спеціальних знань професійно атестованої особи.

Захист прав та законних інтересів

Право глибоко замислитись над судовою експертизою постійно виникає не тільки у сфері криміналістики, коли від правопорушення настають негативні наслідки, особливо для людини. Вона стала об’єктивною категорією у сфері існування об’єктів інтелектуальної власності і пов’язана з дослідниками: Петром Крайнєвим, Іриною Кириченко, Олександром Святоцьким, Владиславом Федоренком, Олександром Адлером та іншими.

Захист прав та законних інтересів авторів і правовласників, зазначає І. Кириченко, на об’єкти інтелектуальної власності в судовому порядку на сьогодні є найбільш дієвим і довершеним для встановлення істини.

Дарма чекати в судовій реформі створення спеціалізованого судового органу — Патентного суду. Шкода, але стаття 124 Конституції України проблематично визначила, що судова юрисдикція поширюється на всі правовідносини в державі. Тобто суддя має бути особою із широкими знаннями і водночас не мати спеціальних знань, а тому вже присутнє хибне уявлення про його абсолютну недоторканність і незалежність при постановленні судового рішення. Ось чому правову експертизу вони вважають обов’язковою, коли закон не встановлює обов’язковості призначення судової експертизи. У кожному процесі адвокат або представник заявляє, щоб правова експертиза була з використанням спеціальних знань у справах, наприклад, рейдерства (справи публічного банкрутства), і тоді буде впевненість, що суддя з допомогою правового експерта прийме обґрунтоване обставинами судове рішення.

За методикою, розробленою проф. В. Федоренком та знаними фахівцями з інтелектуального права, судовий експерт не робить якихось висновків, не дає оцінки фактичним обставинам, адже для наукових творів мають бути розкриті ідеї, гіпотези, теорії, закони, що відрізняє твори науки оригінальністю певної наукової праці як результат наукової творчості. Авторське право охороняє лише ті творчі результати, яким притаманні об’єктивна новизна, тобто є унікальними, а не запозиченими у інших авторів. Очевидно, що вчений, який створює твір науки, зобов’язаний нарощувати знання і для цього послуговує йому науково-категоріальний апарат, який дає аналіз попередніх досліджень цієї проблематики.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право на твір наукового характеру виникає внаслідок його створення працею автора та має вираження такого твору в об’єктивній формі, яка дає можливість відтворення у формі рукопису певного видання твору або його відтворення в електронному вигляді, про що нагадують вчені-судові експерти. Вони, маючи статус судового експерта, проводять дослідження на основі спеціальних знань матеріальних, як було встановлено Законом України «Про судову експертизу». Тобто європейська континентальна модель презюмує правовий статус експерта як помічника судді, на відміну від англо-американської — як свідка.

Тому слід зауважити, що українське законодавство надає більше можливостей експерту бути незалежним, у процесуальному аспекті, від інших суб’єктів, які залучаються суддею, наприклад, від спеціаліста, свідка. Це передбачається статусом самостійного суб’єкта в судовому провадженні. Судовий експерт (a priori), незалежно від судді, в ході спеціального дослідження за допомогою спеціальних знань визначає об’єкт, предмет і суб’єктів, яких потрібно залучати до експертизи, оскільки його діяльність супроводжується правовими гарантіями доступу до інформації. Але експерт не може бути залучений суддею як свідок, адвокат, бо він попереджається про відповідальність за свою діяльність відносно процесуальних прав і обов’язків. Він повинен бути особою без особистої юридичної заінтересованості, тому його обов’язок, участь у процесі — дати об’єктивний висновок щодо питань, поставлених суддею, і про це закон конкретно попереджає кожного судового експерта. Таким чином, завданням судової експертизи, як встановлено статтями 7,8 Закону України «Про судову експертизу» та Інструкцією Міністерства юстиції України про призначення та проведення судових експертиз, яких розширено до 11 видів, які охороняються законом. Разом з тим експертна ініціатива, що передбачає залучення в разі необхідності фахівців тих чи інших установ та служб (крім експертів із свідоцтвами Міністерства юстиції України, які працюють у державних спеціалізованих експертних установах). Адже в кожному разі об’єкт має властивості (патент на винахід, товарний знак та інші) і тому спори про право потребують застосування додаткової, повторної, комісійної або комплексної експертизи.

Категорія «юридичного процесу»

Міністерство юстиції України ретельно навчає, перевіряє фахові (спеціальні) знання кожного спеціаліста, який бажає стати експертом, його спроможність опановувати складну професію на теоретичному рівні з допомогою відомої вченої і практика Л. Головченко та професора В. Федоренка. Слід відзначити високий фаховий рівень спеціалістів Центральної комісії, особливо голови Н. Ткаченко, що відчувається у сфері нормативно-правового регулювання. Отже,
правову експертизу розуміють як необхідну категорію «юридичного процесу»,
який розкриває онтологічну і аксіологічну сутність найбільш складних (ключових) ознак судового спору, пов’язану з діяльністю судового експерта, який зобов’язаний за ухвалою судді провести аналіз і синтез методом наукового дослідження для визнання твору об’єктом авторського права або встановлення його природи, а при порівняльному дослідженні двох або більше творів — у виявленні в них спільних і відмінних ознак для встановлення факту використання або зміни твору.

Експерт таким чином допомагає судді методологічним інструментарієм встановити результати створення наукового твору, результати якого втілені у дисертації, монографії, науковій статті, що відрізняє від механічного компонування (компіляції) уже існуючих об’єктів авторського права, що не відповідає ознакам творчості та оригінальності. Таким чином, з’ясовується «анатомія» цього твору, виділяються логічні взаємозв’язки, з’ясовуються ознаки, визначені законом для визнання твору об’єктом авторського права. Метод герменевтики дозволяє судовому експерту тлумачити конкретний твір краще за його автора, виявляти внутрішню архітектоніку наукового твору, а також на кінцевій стадії виявити і описати характер запозичених ідей, перефразувань тощо. Ми навмисно фрагментарно звернулися до тексту Методики проведення експертних досліджень наукових творів, щоб показати для чого потрібен суддя, який вирішує спір і довіряє перед цим давати обґрунтовані висновки судовому експерту. Але, зокрема, стаття 114 ЦПК України попереджає, що висновок експерта в галузі права не може містити оцінки доказів про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про те, яке рішення має бути прийнято за результатом розгляду справи. Законодавець не помилився, коли в статті 115 ЦПК України визначив, що висновок експерта в галузі права, на який може посилатися суддя, тільки як на джерело відомостей, не може бути доказом. Висновок має допоміжний характер і не є обов’язковим для суду. Судова експертиза, як врегульовано статтею 110 ЦПК України, а також в інших законах, попереджає, не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами. Мабуть, при цьому логічно передбачити, що суддя в інтересах правосуддя вживає заходів, для забезпечення рівності прав сторін, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Єдиний кінцевий результат

Не будемо забувати, що тільки суд (суддя) оцінює докази відповідно до процесуального законодавства, керуючись своїм внутрішнім переконанням і сумлінністю. Судовому експерту добре відомо, що метою судочинства є встановлення істини, а це повинні знати всі наукові дослідники та вірити, що судовий експерт повинен служити правосуддю.

Істина — це єдиний і кінцевий результат,
що досягається шляхом юридичного доведення з подоланням інформаційної невизначеності по більшості справ, до яких залучається судовий експерт.

При розгляді спорів у сфері літературних творів і наукових, зокрема, особливо важко проводити кваліфікований розгляд таких справ із залученням експертів, які спеціалізуються в окремих сферах науки, мають (володіють) спеціальні знання в галузях права. Стаття 72 ЦПК України, відповідно до цивільно-правових спорів, передбачила рівні можливості суду, всіх учасників справи як призначати, так і залучати експерта, який зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом та роз’яснити свій висновок, а також брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Такий порядок дає змогу користуватися широкими процесуальними правами в суді. Це доволі важливий крок для судового експерта, особливо експерта з питань права. Відповідно, у статті 73 цього кодексу експерт з питань права має право знати мету свого виклику до суду або відмовитися від участі в судовому процесі, якщо він не володіє спеціальними знаннями. Тобто законодавець правомірно визнав, що правовий експерт, беручи участь у розгляді справи, повинен бути визнаним фахівцем у галузі права. Якщо згідно зі статтею 74 ЦПК України надається допомога і консультації спеціаліста, який не може замінювати висновок експерта, оскільки його знання і навички надаються суду більше як фахові докази та пояснення. Отже, саме цивільно-правова теорія і практика доказів і доказування є сьогодні важливим аргументом юридичного процесуального, пізнавального виявлення суддею обставин і доведення фактів, як обов’язку у судочинстві. Без цього не може відбутись всебічне і повне дослідження обставин у справі, оскільки, як правильно вказують вчені, необхідною складовою оцінки доказів є обґрунтування висновків, які повинні мати належність, допустимість і достовірність.

Отже, цілком упевнено можна стверджувати, що судовий експерт, атестований за відповідною спеціальністю, є носієм спеціальних знань, і кожного разу суддя відчуває, наскільки його фахові знання допомагають прийняти (врахувати) глибину експертної думки. Опосередкований пізнавальний процес, за допомогою судових експертиз, є особливо важливим, коли треба захистити автора, правильно визначити заподіяну шкоду, завдану власнику авторських прав, і відновлювати щоразу законність, а це позначається і на конституційності як кінцевій меті побудови правової держави.

Анатолій СЕЛІВАНОВ, доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.