У березні довелося побувати в цій громаді, ознайомитися з життям і проблемами людей, які живуть у цьому віддаленому куточку України.

Меліорація як шлях до успіху

Екзотики і цікавих ситуацій нам у Рівному не бракувало. Одразу уточню: йдеться не про столицю сусідньої з Волинню області, а про центр однієї з найперспективніших у краї громад. Попри те, що кордон ми того дня не перетинали, протягом дня оператори мобільного зв’язку не раз повідомляли про послуги, які вони надають на території Республіки Польща, а згодом вітали з поверненням в Україну. І не дивно: розшукуючи на затопленій весняними водами заплаві Західного Бугу русло і останню гідроспоруду маленької річечки Бистряк, яка тепер виконує функції магістрального каналу Рівненсько-Полапівської осушувальної системи, а також перебуваючи на Забузькій насосній станції Верхньоприп’ятської ОС, ми кілька разів майже впритул наближалися до державного кордону, який проходить серединою течії Бугу. Авжеж, мобільний зв’язок кордонів не визнає.

Головна мета поїздки: з’ясувати, що потрібно зробити, аби оживити роботу місцевих меліоративних систем. Їх тут аж три. Окрім двох уже згаданих, є ще Адамчуківська. Ініціатором поїздки став голова Рівненської громади Юрій Фініковський (на знімку). Він обіймає цю посаду лише з грудня минулого року, а до цього працював директором Любомльського краєзнавчого музею. Юрій Миколайович усе в житті звик робити добросовісно. Свого часу зі срібною медаллю закінчив Забузьку середню школу, згодом — із відзнакою історичний факультет Волинського національного університету, продовжує навчання в аспірантурі Національного університету «Острозька академія», добре зарекомендував себе і на керівній посаді в музеї.

Ставши головою громади, Юрій Фініковський не шукав заступників, серед яких можна мати гарний вигляд, як це тепер часто практикується, а запросив до себе Володимира Хоміка. Колись Володимир Миколайович працював директором радгоспу імені Лесі Українки в селі Колодяжне, начальником управління сільського господарства, заступником голови Ковельської райдержадміністрації. Тобто людину практичну, ділову, яка й сама працює не покладаючи рук, й інших спонукає робити так само. Погодився на таку пропозицію Володимир Миколайович, хоч і живе біля Ковеля, в селі Колодяжному, бо народився в селі Забужжя цієї ж Рівненської громади.

Разом із виконувачем обов’язків начальника регіонального офісу водних ресурсів (з 5 квітня — заступником) Ростиславом Кравчуком, начальником Шацької експлуатаційної дільниці Ратнівського управління водного господарства Іваном Семенюком і, звичайно, Володимиром Хоміком знайомимося із станом Рівненсько-Полапівської меліоративної системи. Картина сумна: канали замулені, зарослі деревами, чагарниками, очеретом і осокою. На місці визначаємо найнагальніші завдання. Найпершим інструментом мають стати кущорізи і сокири. У Рівному сподіваються, що, помітивши їхні старання, держава допоможе громаді фінансами для доброї справи.

— Мусимо відновлювати меліоративну систему! — рішуче налаштований Володимир Хомік. — У напрямку, де проходить цей канал, наших земель приблизно 400 гектарів. Якщо землі очистимо і дамо їм нове життя, на них можна буде вирощувати сільськогосподарські культури. Сюди зайдуть інвестори, ми отримуватимемо орендну плату за землі. Якщо нічого не робитимемо, порушимо екосистему, отримаємо безліч інших проблем. У Полапах уже маємо підтоплення населеного пункту. Цим процесом, як і всіма, треба управляти. У нас зона Полісся і ми повинні робити не лише осушення, але взагалі регулювати водний баланс.

— Доцільність відновлення цих меліоративних систем беззаперечна, вони мають функціонувати, — переконаний Ростислав Кравчук. — Їх побудували 30—40 років тому, щоб дати людям землю і вони могли на ній господарювати. Тим паче що район прикордонний, привабливий для інвесторів. Але якщо земля буде запущена, її оціночна вартість буде низька. Тому, поки є можливість, потрібно вишукувати кошти в місцевому, обласному і державному бюджетах. Цей об’єкт подамо в Державне агент-ство водних ресурсів. Для цього потрібно виготовити проект, провести експертизу... Співфінансування має становити 50 відсотків, тоді буде надія, що він потрапить у перелік об’єктів, на які будуть виділені кошти.

Не лише акцизом єдиним

Не менш цікавим було спілкування і з Рівненським сільським головою Юрієм Фініковським. Видно, що він хоче внести в роботу громади щось нове, яке принесло б їй користь. Свідчення цього і його зацікавленість у відновленні меліоративних мереж. З такими пропозиціями до водогосподарників у Рівному ще не зверталися.

— На посаду я вступив 1 грудня 2020 року, — розповідає Юрій Фініковський. — На сьогодні продовжуємо формувати свою команду, шукаємо фахівців. У нас уже стосовно певних відділів оголошено конкурси, які незабаром відбудуться. Планів дуже багато. Оскільки я уродженець цієї громади, знаю місцеві проблеми. Потрібно не розчарувати своїх виборців і переконати тих, хто в передвиборних перегонах займав іншу позицію. Одних — що вони не помилилися, а інших у тому, що ми справді прийшли чесно працювати на розвиток громади.

— Ми — прикордонна територія, займаємо вигідне географічне положення і нині отримуємо непогані надходження до бюджету, — продовжує голова ОТГ. — Але водночас маємо велику мережу закладів освіти, культури, охорони здоров’я, територіальний центр соціального обслуговування, підрозділи пожежної охорони. І все це значною мірою лягає на плечі нашого бюджету. Не секрет, що його левова частка, майже 50 відсотків, — це надходження від акцизу на пальне. А тому потрібно робити ставку на пошук нових джерел поповнення скарбнички громади, залучення інвестицій. Нещодавно до нас зайшов інвестор, який хоче розвивати тут молочну галузь. Уже купили приміщення, проводять там підготовчі роботи.

Хочуть розводити корів молочної породи. Є ще кілька проектів, які стосуються створення нових виробництв, у тому числі із залученням наших зарубіжних партнерів. Для нас ключовим є те, щоб вони були зареєстровані на території громади і робочі місця створювалися для місцевих жителів.

Уточнимо: на території Рівненську громади розміщуються десять автозаправних станцій, два відділи прикордонної служби, працює кілька фермерських господарств. Водночас надходження від міжнародного пункт пропуску Ягодин, який розташований на території Рівненської громади, в селі Старовойтове, перераховуються в сусідню Вишнівську, де в селі Римачі зареєстрований центральний офіс Волинської митниці.

Дітям — безплатне харчування

Запитуємо в очільника громади, яка ситуація в бюджетній сфері. Адже в багатьох громадах області виникли серйозні проблеми з утриманням закладів культури, охорони здоров’я. Наприклад, у Торчинській громаді (здавалося б, не бідній), де розташований відомий не лише в Україні виробник соусів, кетчупів, гірчиць під торговельною маркою «Торчин», не мають за що утримувати місцевий історичний музей, а також заслужений народний ансамбль пісні і танцю України «Колос», мистецтву якого аплодували десятки країн Європи, Азії, Америки. Схожа картина спостерігається і в багатьох інших громадах області.

— У передвиборних перегонах, коли використовувалися не зовсім чесні правила гри, багатьох працівників із бюджетної сфери залякували, що прийде нова команда і люди будуть звільнені, — розповідає Юрій Фініковський. — На сьогодні ми не закрили жодного закладу освіти, культури, охорони здоров’я. Зберегли всі напрацювання, програми наших попередників і навіть частково їх розширили. Непогано працює програма матеріальної допомоги жителям нашої громади. Зокрема, виділяємо кошти з бюджету людям, які потребують допомоги на лікування складних захворювань. Реалізували проект, подібного якому, напевно, немає на Волині, а може, і в Україні, запровадивши безплатне харчування абсолютно всіх учнів шкіл і вихованців дитячих садочків. Як це зробили? Десь пішли на те, щоб урізати заробітну плату апарату сільської ради. Якщо торік ви-
трати на заробітну плату апарату становили сім мільйонів гривень, то цьогоріч, згідно із бюджетом, вони становитимуть 5,7 мільйона. Нині особливу увагу приділяємо благоустрою. Є питання стосовно ремонту доріг, вирізування аварійних дерев, чагарників тощо. Ці роботи вже розпочали виконувати. Маємо комунальне господарство, свого грейдера й іншу техніку. Плануємо впорядкувати сміттєзвалища, придорожні території. Вели з цього приводу перемовини із службою місцевих автомобільних доріг, щоб і вона долучалася до цієї роботи. Так само працюватимемо із впорядкуванням наших кладовищ. Є в нас по селах багато закинутих хаток-пусток, які ніхто не доглядає. Так само хочемо їх впорядкувати. Ми із заступником у кабінетах сидимо мало, їздимо по селах, дивимося, що де потрібно зробити. У більшості населених пунктів уже провели облік аварійних дерев на приватних територіях, біля закладів культури, освіти і медицини. Якщо сьогодні деревину як паливний матеріал ми змушені закуповувати через тендери, то, працюючи в такий спосіб, зможемо зекономити чимало коштів на паливі.

Заробляти можна і вдома

Як ми вже зазначали, Рівненська громада — прикордонна. Від деяких її сіл до Польщі лише кількасот метрів або два-три кілометри. Це не може не позначитися на житті їх громадян.

— Є такі села, де 30—40 відсотків працездатного населення виїжджає за кордон на сезонні роботи: збір полуниці, вишень, малини, будівництво, — ділиться наболілим Юрій Фініковський. — Раніше багато людей просто «човникували». Тепер через карантинні обмеження змушені шукати якісь нові форми господарювання. Уже нині в нас багато молоді планує вести власне господарство, наприклад, садити ту саму лохину. У середині січня з нашої ініціативи сюди приїздив за-
ступник керівника департаменту агропромислового розвитку ОДА. Була велика аудиторія. Розповів нашим місцевим жителям, яка сьогодні є державна підтрим-
ка у веденні приватних і фермерських господарств, ознайомив із механізмом їх реєстрації. Ці фахівці, які в нас були, допомагатимуть людям налагодити контакти з експертами, лаборантами. Братимуть проби ґрунту, щоб знати, що на цій землі можна вирощувати. Сподіваюся, що цей аграрний напрям піде. Але все одно їхатимуть за кордон люди —  не так багато в нас робочих місць.

З паспорта громади

Територія — 333,17 квадратних кілометра. Населення — 5622 особи, в тому числі дітей дошкільного віку — 420, шкільного — 723. Населених пунктів — 17. Відстань до обласного центру — 170 кілометрів.

Красиве село, коли є робочі місця, коли молодь залишається. Їй цікаво жити, якщо поруч є ровесники. Маємо підтримку депутатського корпусу. Молодь теж, коли розпочинаємо якісь роботи, готова підключитися. Буде місячник із благоустрою: прибирання території, вирізання аварійних дерев, ліквідація заростей чагарників... Робота моя  цікава, нова. Хоча з 2015-го два роки був депутатом Любомльської райради, з 2017-го по 2020-й — депутатом Рівненської сільради. Але депутатство — це більш така громадська діяльність. У питання вникаєш, але не несеш відповідальності. А тут уже інші моменти, треба все охоплювати, вивчати. Кожного дня вчишся, консультуєшся з головами інших громад, депутатами різних рівнів.

Рівненська громада — одна з небагатьох в області, де до цього часу ще не призначено старост. Запитуємо в Юрія Фініковського, з яких причин така затримка.

— Чекаємо змін до закону про місцеве самоврядування, які стосуватимуться саме старост. Проект закону про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку інституту старост
№ 3545 уже в роботі. Із само-го початку питання старост стояло на порядку денному. Казав людям, не знаючи ще про цей законопроект, що старост будемо призначати тільки після громадських обговорень. Із грудня розпочалися розмови про обв’язки, які матиме староста, і як змінюватимуться старостинські округи — колишні сільські ради. Тому цей процес дещо зупинили. Чекаємо, коли приймуть відповідний закон. Оскільки одним із передбачуваних проектом закону положень є те, що мінімальна кількість жителів старостинського округу має бути півтори тисячі людей, то в нас є дві сільські ради, які потрібно об’єднувати. Має бути процедура громадських слухань, потім голова виносить кандидатуру на розгляд сесії. Тобто чекаємо прийняття цього закону. А поки старост немає, у нас іде економія коштів. Є, звичайно, певні нарікання з боку жителів громади. Але в основному вони з боку людей, які були претендентами на цю посаду.

Довідково

Юрій Фініковський народився 7 квітня 1990 року в селі Будники Любомльського району. Школу закінчив зі срібною медаллю. У 2012-му закінчив із відзнакою історичний факультет Волинського державного університету. Майже рік працював журналістом у районній газеті «Наше життя», після того перейшов на посаду старшого наукового співробітника в Любомльський краєзнавчий музей. З 2019-го по грудень 2020 року працював його директором. У 2016-му вступив до аспірантури Національного університету «Острозька академія». Закінчує написання дисертації на здобуття ступеня доктора філософії в галузі історії. Нещодавно одружився. Дружина Альона — головний бухгалтер відділу освіти громади.


Громадський активіст Микола Поліщук, заступник голови ОТГ Володимир Хомік, начальник Шацької технічної дільниці Іван Семенюк, оглядач гідротехнічних об’єктів Анатолій Думчик і виконувач обов’язків начальника регіонального офісу водних ресурсів (з 5 квітня — заступник) Ростислав Кравчук обговорюють ситуацію на осушувальній системі. На задньому плані видно, що вона тут непроста.

Волинська область.

Фото автора.