Воскові фігури гетьманів.

«Коли ми дізналися, що на приймальному пункті металобрухту Кролевця з’явилося щось старовинне, виїхали одразу. Це була металева скриня для зберігання грошей. Тривалий час вона стояла у місцевому міліцейському відділку, звідки і потрапила до приймального пункту. Заплатили ми за неї 4000 гривень: гроші невеликі, зважаючи, що таких металевих скринь свого часу було виготовлено дві сотні. Та й вік цього предмета був далеко за сотню років», — розповідає про неохайний на вигляд ящик генеральна директорка Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталія Реброва.

І представляє присутнім художника-реставратора Віктора Авулу. Це йому треба буде півроку працювати, щоб довести новий експонат до «музейного» вигляду.

З таких знахідок і складається начиння майбутнього музею «Козацький двір». А на відкриття високого екскурсійного сезону до «Гетьманської столиці» завітав десант із представників столичних та обласних мас-медіа, щоб самим побачити і читачеві-глядачеві розповісти про нові напрацювання Батуринського заповідника.

І не просто побачити, а взяти участь у створенні, подивитися на те, що залишиться поза лаштунками експозицій, відчути хвилюючий момент, коли побутова річ, стара й не завжди зрозумілого призначення, отримує нове життя. І в цьому житті старі жорна, маслобійка, ікона на покуті мають нове призначення: розповісти про заможну, але звичайну козацьку родину з Батурина. А на прикладі конкретної родини — про козацтво в цім краї, про козацькій стан ІІ половини ХІХ сторіччя.

Адже козацтво нікуди не поділося після руйнування Запорозької Січі.

«Це в жодному разі не музей побуту. Це машина часу до 1864 року. Це хата козацької заможної родини. Це музей козацької родини, але інтерактивний. Зустрічатиме туристів співробітниця заповідника Надія Прокопенко... в образі господині. І розкаже, і покаже, як облаштована хата, як організований побут, як і що готує хазяйка для сім’ї, а гості матимуть нагоду їй допомогти», — наголошує Наталія Реброва.

Проект дорогий. Музей створювався на гроші благодійників. Заповідник отримав у подарунок старий будиночок з обійстям. Працівники розчистили прибудови пізнішого часу й розкрили справжню українську хату ХІХ сторіччя. Перекрили повністю дах, зробили ремонт. Стали наповнювати хату й садибу побутовими речами, якими користувалися господарі.

Щось було у фондах заповідника. Щось куплялося. Щось дарувалося меценатами або ж шанувальниками української історії, яку зберігають, вивчають і плекають у Національному заповіднику. Тож цього незвичайного дня журналісти стали свідками, як колега — український медійник Ростислав Мартинюк — передав подарунки для нового музею. Не перші, до речі. Йому і випала честь посадити на подвір’ї «Козацького двору» яблуньку-путивку. Намололи борошна, збили масло, скуштували його з випеченим у печі хлібом...

Науковці заповідника використали карантинне затишшя не як перепочинок, а як можливість поповнити експозиції, оновити екскурсії, додати до них театралізоване дійство. У будинку Кочубея зустрічає гостей Мотря: «Багато пліткують про наше кохання люди. Давайте я вам розповім, як все було»... І вже майже не помічаєш таку сучасну деталь її історичного костюма, як маска: за рік ми звикли до них. Але звертаєш увагу, що і для прес-туру працівники музею не роблять винятку: у приміщенні можуть перебувати не більш як п’ять осіб. Алла Батюк, наукова співробітниця заповідника, у реконструйованому вбранні і в образі Мотрі править далі: про хрещеного, якого покохала, про листи, якими обмінювалися, про свою невдалу втечу до Івана Мазепи, про свою подальшу долю...

На території Цитаделі потрапляємо до гетьманської канцелярії. Тут тогочасні державники працювали. І тут можна побачити їх воскові фігури. Про законотворчу діяльність гетьманів, атрибути влади, фінанси і традиції розповідає і екскурсовод Віталій Мамалага, науковий співробітник заповідника, і оновлена експозиція «Ясновельможні гетьмани. Життя для України».

Це третя локація, де відбулося оновлення: 20 нових експонатів, на які пішло 250 000 гривень. Це 50 талерів, популярна монета в Європі й Україні; це і хутро цінних порід, і точна копія шаблі Самойловича, і турецький кавовий посуд, книжки, універсали... Знову господарі наголошують: усі оновлення, придбання, копії, експозиції зроблені коштом благодійників.

«Онлайн-каса — ще одне нововведення нашого заповідника, — розповідає Марина Хармак, завідувачка одного з відділів «Гетьманської столиці». — Це зробить відвідини музеїв зручними та безпечними».

У відгуках про Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» один із відвідувачів написав: «Хто не був у Батурині, той не знає України». Категорично. Але... згодна, бо вкотре впевнилася: так, кожен українець повинен знати свою історію від козака до гетьмана; у моменти піднесення і занепаду, у біді та радості. Тут, на батуринській землі, творилася історія України. А тут, у Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця», історію вивчають, збирають, плекають і популяризують. Не тільки для українців, а й для усього світу.

Чернігівська область.


Унікальна скринька.

Фото автора.