Старенька, але доглянута школа у селі Хміль Березівської територіальної громади.

Це справжня поліська глибинка, бо до колишнього райцентру Рокитне звідси 30 кілометрів, до Глинного — 9, до центру Березівської громади — 18 кілометрів. Щоправда, транспортне сполучення з ними непогане. Автобуси курсують часто: повз Хміль проходять усі рівненські маршрутки й автобуси на Старе Село, Переходичі, Березове, Кам’яне. Одна незручність — вони ніколи не заїжджають у село, тому до автобусної зупинки на трасі люди змушені долати пішки 2,5 кілометра.


Церква Святих Петра і Павла.

З інфраструктури у селі клуб, школа, бібліотека, ФАП, магазини споживчої кооперації і приватні.

У Хмелю чимало багатодітних сімей, тут звичним є, коли їх по 4-5, а в найбільших — і по 8-9 дітей. Тому тут давно назріла потреба у дитячому садку, якого нема. І не тільки у цьому, а й в інших селах Березівської та сусідньої Старосільської територіальних громад, хоча всі ці населені пункти мають високу народжуваність. А конкретно у селі Хміль останні кілька років по два класи першокласників. Тож школа стала «тісною» — є потреба в добудові. Бо діти навчаються у дві зміни. А уроки фізкультури в теплу пору року проводять на вулиці, в холоди — у класах грають у шашки і шахи, бо спортзалу немає. Тому виходять з тих умов, які мають.

Місцеві мешканці розповіли, що директором школи молодий педагог Руслан Коханевич. Він дає лад закладу: школа, хоч і старенька, але доглянута. Нещодавно її перекрили, утеплили й оновили фасад, тож видається чепурною. А ось дорогу до школи конче потрібно будувати. Взимку та в негоду вона у вибоїнах і калюжах, і по цій багнюці діти добираються до школи. У селі всі вулиці грунтові, шосейка (кам’янка) лише від траси до центру села. Село не освітлене.

Мешканці села Хміль покладають великі надії у вирішенні проблем на нову Березівську територіальну громаду, якою керує Микола Маринич. Помітили позитивні зміни у сусідньому селі Глинне, де проводять роботи з благоустрою: встановлюють огорожу навколо Будинку культури, поремонтували автобусну зупинку.

Розуміють, що фінансові можливості у громади обмежені, тож покладають великі надії в будівництві нового дитсадка і добудові школи на допомогу області, держави, і, звичайно ж, народного депутата України Віктора М’ялика, який часто буває на своєму виборчому окрузі, допомагає в будівництві Дому молитви християн віри євангельської. Бо церква (дуже гарна) святих Петра та Павла у селі вже є.

У місцевому ФАПі багато років працюють завідуюча Валентина Йосипівна Коханевич та її молода однофамілиця Галина Миколаївна Коханевич. До речі, в Хмелю це прізвище дуже поширене, тому без по батькові тут можна заплутатись. Так само поширені прізвища Лесковець, Скаковець, Ковалевич... Роботи у місцевих медиків чимало, бо люди після аварії на ЧАЕС хворіють — село віднесене до третьої зони. Та й коронавірус дістався і сюди, в поліську глибинку...

— Раніше діти раз на рік оздоровлювалися, з 2014-го їх не оздоровлюють. Цю пільгу зняли. Хоча Чорнобиль дає все ще про себе знати — діти слабкі, хворіють, — гуртом кажуть жіночки, яких зустріла біля магазину. — Пільга — харчують безплатно у школах дітей. Але останні роки є затримка із гарячим харчуванням через тривале проведення тендерів. Щоправда, виплачували компенсацію за харчування, але це не йде ні в яке порівняння із тим, якби дітей харчували гарячими стравами.

У селі Хміль, за даними сільської ради, проживає 858 чоловік. Але це чисто умовна цифра, бо багато місцевих жителів в пошуках роботи подалися на заробітки хто куди: у Польщу, Німеччину, Чехію, Київ... Тобто, через призму наймитування пізнають Європу, залишаючи на тривалий час сім’ї, дітей, яким потрібна щоденна турбота батьків. Мусять, інакше не вижити. Знайти роботу у рідному селі або сусідніх до нього дуже складно. Деякі місцеві мешканці працюють у школі, Рівненському природному заповіднику, Глиннівському лісництві... Хоча й молодь їздить по світу по заробітках, але повертається в рідне село, заводить сім’ї, будується.

Люди живуть з того, що в сезон збирають у довколишніх лісах дикороси, ведуть підсобні господарства, обробляють городи, мають свої продукти. Бо багатодітні сім’ї треба чимось годувати. Люди продають коней, а купують тракторці китайські без кабін.

А тепер про духовне. Місцевий мешканець Іван Скаковець, який працює вчителем у сусідньому селі Глинне, дуже добре знає історію всіх сіл. Розповів, що перша письмова згадка про село Хміль — 1906 рік, назва походить від хутора Старий Хміль. Ще у війну всі жили по хуторах, за радянських часів, у 50-80 роки почали звозити всі хутори в одне місце. Так утворилося село Хміль.

Як розповів Іван Скаковець, візитівкою села можуть бути озера, що за два кілометри від нього — Біле і Чорне, які сполучені між собою невеликою протокою. Вода у них прозора, чиста, місцевість тішить око чудовими краєвидами. Це улюблене місце відпочинку місцевих мешканців.

— Загалом, тут є всі умови для розвитку зеленого туризму, — каже Іван Скаковець. — От тільки б знайшовся інвестор. Тим паче, що неподалік озер — величезні території Рівненського природного заповідника, де є тварини і рослини, занесені до Червоної книги, за якими науковці заповідника ведуть спостереження. Було б що подивитися і любителям зеленого туризму.

Щодо місцевих знаменитостей, то люди розповіли про співочу родину Скаковців, які створили творчий колектив. У ньому співають брати Василь, Микола, Петро Скаковці з дружинами Надією, Ніною і Валентиною, дві сестри Уляна та Ніна. Вони виконують автентичні, характерні саме для Рівненського Полісся пісні.

Рівне.


Родинний ансамбль Скаковців.

Фото надано мешканцями с. Хміль.