Створили його Петро і Любов Бойки. На той час вони ще не були подружжям. Як спільна справа поєднала долі двох вінничан?
Нині їх називають мамою і татом «барвінчат». Для них це найвища оцінка з усіх нагород, звань і відзнак. У Бойків двоє синів. «Барвінок» для них став третьою «дитиною». А починалося все майже сорок років тому.
Викладач танців із дипломом... історика
Вони зустрілися у Вінницькому палаці школярів. Пані Любов, випускниця Вінницького музучилища імені Леонтовича, прийшла працювати диригентом хору хлопчиків. Згадує, як у палаці з’явився новий викладач. Гарний, високий, з поставою професійного танцівника, він одразу привернув до себе увагу. На нараді в директора його відрекомендували колективу: «Петро Бойко, працюватиме у нас керівником танцювального колективу. Він закінчив наш Вінницький педінститут, за фахом вчитель історії, але має диплом хореографа факультету громадських професій».
— Петро Адольфович під час навчання у школі танцював у знаменитому колективі «Подолянчик», що у Хмельницькому, — розповідає пані Любов. — Мистецтво танцю було його стихією. І в цьому ми переконалися згодом.
До приходу Бойка у танцювальному колективі палацу кілька років не було керівника. Потрібно було все починати майже з нуля і часто ламати не дуже хороші традиції, які склалися на той час.
За словами пані Любові, саме Петру Адольфовичу належить ідея назвати ансамбль «Барвінок». Навіть у ті піонерсько-комуністичні часи мав велике бажання пропагувати наш український танець, і його метою було створення саме українського танцювального колективу.
Раніше ансамбль мав назву «Ручеек». Адміністрація закладу пропонувала відновити її. Бойко не погоджувався. Наполягали хоча б на її українському варіанті — «Струмочок». Бойко у відповідь віджартовувався: наш ансамбль не буде «струйкою».
Так, у вже далекому 1984-му у нашому місті розквітли перші паростки танцювального «Барвінку». Ніхто тоді ще не знав, що згодом його вихованці разом зі своїм талановитим керівником прославлять рідне місто у багатьох країнах. Відтоді з Бойком працює пані Любов, і вже багато років вони є однією сім’єю.
Грають, співають, ще й вишивають
«Барвінок» має свою особливість: тут навчають не тільки вправно «ніжками чеберяти».
— Пригадую ситуацію, коли тривали репетиції танцю «Гопак», — розповідає Любов Бойко. — В той час головним і єдиним видом мистецтва, якого ми навчали дітей, була хореографія. Але серед наших вихованців бачили дітей з гарними задатками до вокалу. Я запропонувала Петру Адольфовичу навчити їх гарно співати. Це була моя спеціалізація у музичній школі, вокал викладали в училищі. Так при ансамблі з’явилась вокальна група, яка працювала на громадських засадах. Я вчила цих дітей у свій вільний час.
Петро Бойко запропонував навчати дітей ще й гри на народних інструментах. З «барвінчатами» почав працювати Олександр Куций, випускник музично-педагогічного факультету педуніверситету. Згодом обов’язковими для всіх стали уроки співу, гри на барабанах і навіть... вишивки!
Науку «Барвінку» опанували також діти Бойків — старший Петро і молодший Павло. За словами співрозмовниці, Петро дотепер вишиває. У свій час він разом із дружиною виступав у знаменитому ансамблі імені Павла Вірського і хорі імені Григорія Верьовки. Для друзів — артистів хору — вишив сорочки з візерунками різних регіонів України. Вишиває швидко і вправно.
— Завдяки Петру і я навчилася вишивати, — зазначає Любов Миколаївна. — Ще під час його занять у «Барвінку» не переставала дивуватися, як старанно дитина віддається цьому непростому заняттю. Де й терпіння стільки береться! Попросила, щоб і мене навчив. Це були непрості уроки! Але завдяки синові опанувала багато технік вишивки. Вдячна йому за науку.
Відтоді і дотепер, щойно випадає вільна хвилина, Любов Миколаївна береться за голку і нитки. Вишиває також бісером. Пригадує, як її вразив своєю вишиванкою концертмейстер Павло Петруняк. Його вбрання було помережено бісером. Пані Любов похвалила вишукану одіж і запитала: «Хто так гарно постарався?» — «Сам вишивав», — відповів чоловік.
Вона теж вирішила навчитися. Мовляв, якщо чоловічі руки так вправно орудують голкою, то чому б і їй не спробувати. Тим більше що нитками вже вишивала.
— Моя перша робота, вишита бісером, являла собою картину з музичними елементами: на піаніно лежить скрипка і букет троянд, — каже Любов Миколаївна. — Де та робота нині? Передала у подарунок під час гастролей у Румунії, хоча Петро Адольфович дуже хотів, щоб ця робота залишилась вдома на згадку. Він теж допомагав нанизувати намистинки, тому, як кажуть, мав право втрутитися, але... Мені подобається робити подарунки. Отримую від цього неабияке задоволення: вишити і подарувати — це так приємно, душа радіє. Нині опановую вишивку стеклярусом.
Своїм хлопцям — старшому Петру, молодшому Павлові — вишила ікони. Молодшого хрестили на Покрову. Він має від мами ікону «Покрова Пресвятої Богородиці». Назва ікони для старшого «Нев’янучий цвіт».
На жаль, нині наші діти працюють за кордоном. Під час спілкування бабусю щоразу заспокоює внук, 13-річний Данило Петрович: «Бабусю, я вчуся на «одиниці», але ти не хвилюйся, у Німеччині це найвища оцінка».
— У кожного з нас внуки найкращі, це без сумніву, — каже Любов Миколаївна. — Але Данилко тішить тим, що не забуває рідну мову. Вдома з батьками спілкується українською. А щоб слова не губилися, багато читає українських книжок. Так само, до речі, багато читав його тато. Нещодавно ми шукали для нього «Володар перснів» Толкіна українською. Спершу прочитав книжку німецькою, а потім — українською.
Представники наймолодшої групи «Барвінку».
Мама колективу
Розповісти про Любов Бойко, педагога-організатора «Барвінку», просив наш постійний читач Іван Лопатанов. Він, багаторічний керівник колишнього танцювального колективу «Юність», як ніхто знає, наскільки відповідальна робота у педагога-організатора «Барвінку».
— Щоб під час гастрольних поїздок діти були доглянуті, нагодовані, здорові, треба стати мамою для всіх, — каже Іван Федорович. — Адже поки вони десь у поїздці танцюють, радіють, знайомляться з новими місцями, батьки вдома хвилюються за своїх чад. І багато залежить саме від нашої Любові Миколаївни і її колег.
— Коли говорять про душу «Барвінку», завжди згадують її — гарну і привітну, усміхнену, яка завжди була мамою для всіх поколінь «барвінчат», — це вже слова колективу і вихованців «Барвінку» різних років, які вони написали у вітанні на сторінці у Фейсбуці.
ДовІдково
У Бойків ціла купа відзнак і нагород. Любов Миколаївна удостоєна ордена княгині Ольги III ступеня, має звання «Заслужений працівник культури України», «Відмінник народної освіти». Найпочеснішим вважає звання, яке їй дали «барвінчата» і їхні батьки, — мами всіх «барвінчат».
Петро Адольфович — народний артист України, кавалер ордена «За заслуги». Має звання «Заслужений діяч мистецтв України», удостоєний Міжнародної нагороди ООН «Орден усмішки».
Народний ансамбль танцю «Барвінок», переможець низки міжнародних і всеукраїнських конкурсів і фестивалів, є колективом-супутником Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського. На базі колективу створено міський Центр художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва, де навчаються понад 1600 осіб віком від 5 до 17 років.
Вінниця.
На знімках: Любов і Петро Бойки вже 37 років разом зі своїми «барвінчатами».
Фото з Фейсбук-сторінки «Барвінку».
