Розбірні блискучі автомобілі — монолітні, відреставровані, всі на ходу. Яскраві, святково викладені в коробочках зі штучним дощиком новорічні іграшки. Цікаві, рідкісні, гарно вбрані, навіть розкішні (як на ті часи, коли їх зробили) ляльки — кожна з характером, з історією. Пляшечки з-під парфумів із візерунками, схожими на інкрустацію з мармуру, слонової кістки чи перлів — предмети царського побуту...

Усе це нагадує... дитячу мрію — яскраву, як зимова казка з оленями і снігом або як намет Шахерезади під східним зірковим небом. І при всьому цьому спогад з дитинства — запах щойно розпакованої фабричної іграшки, якої ще ніхто в світі не торкався! Нової книжки щойно з полиці магазину, де малюнків більше, ніж тексту!..

Любов і образа — рушійні сили всього

«Моя мама мене не любила! — відверто починає розповідь про своє життя-буття Тетяна. — В тата була друга родина, і мені з ним не дозволяли спілкуватися. Дід і баба народилися тут, в Оситняжці, але мене особисто доля поводила світами. Батьки жили у Власівці, працювали на Кременчуцькій ГЕС. Потім я повернулася з мамою в Кіровоград. Тато пішов в іншу родину. Десятий клас я кинула і пішла працювати в садочок. Далі був переїзд у Кременчук і теж робота в садочку, пізніше перебралася в Хмельницький. Цікаво, що в усіх трьох містах мені випало працювати в дошкільних закладах під номером 48!

Мама була дуже емоційною і могла для мене, як кажуть, зірку з неба дістати, — якось несподівано доповнює портрет «мами, яка не любила» Тетяна Ткаченко. — Часто була зі мною жорстокою, але могла взяти й перешити своє єдине крепдешинове плаття на сукню для Попелюшки, щоб гарно вдягти мене на шкільний вечір чи Новий рік».

Десятирічному онукові Владиславу більшість іграшок із бабусиної колекції, мабуть, не цікаві. Хіба що автомобілі. Вони справді шикарні. Навіть якщо ти не збирав у дитинстві машинки, не будував для них міста з піску чи кубиків, ти однак захочеш узяти до рук лискучий, приємно важкенький «Форд» чи «Фольксваген», розігнати на підлозі «Москвич» або «Жигулик». Їх тут багато — очі розбігаються!

Іграшки зберігаються за тематичним переліком. На стенді з рубрикою «картонаж» зібрані пташки, рибки та їжачки, виготовлені з цупкого паперу. Цибулевий сміливець, захисник знедолених Цибуліно заслужив на окрему коробку — хто б знав, що їх у стількох різновидах виготовляли на фабриках?! «Ну, постривай!», «Кіт у чоботях», «Канікули в Простоквашино», «Маша і Ведмідь», «Маленький Мук», «Попелюшка»... Виявляється, більшість популярних мультфільмів або казок давали старт для серійного виробництва новорічних вовків, зайців, котів тощо. І всім їм за потреби можна було б роздати по музичному інструменту з іншої коробки, до кожного приставити відповідальних за святкову церемонію Снігурок і Дідів Морозів, подарувати по морквині, огірку чи грибочку з інших стендів і відправити в космос на іграшкових ракетах, що їх активно поставляли в торговельну мережу перед Новим роком, щоб хлопчиків, готових стати космонавтами, було щорік більше.

«Важко сказати, яка іграшка найстарша, — каже господиня. — Адже тут є прикраси зі стеклярусу, тобто з бабусиної скриньки. На моїй пам’яті був куплений «укутиш» (закутана в хустку із ніг до голови дитина в кожушку — героїня казки «12 місяців». — Авт.). Мама привезла його з Куйбишева в 1968 році».

Аукціони, ремонти, розкопки...

Тетяна Миколаївна — прогресивний колекціонер. Комп’ютер та Інтернет для неї — реальне вікно у світ інформації та майданчиків онлайн-продажу дорогих її серцю ляльок, машинок, новорічних прикрас, запчастин до іграшок.

Значною мірою завдяки аукціонам усі сто тридцять ляльок на вигляд, як новенькі. Хоча окремих мешканок цього пансіонату довелося «лікувати». Причому декотрі потребували серйозного «хірургічного втручання» — заміни рук, ніг. А деяким і нову голову довелося шукати!.. Розцінки на «нові форми» так само залежать від віку «пацієнток». Якщо Уляні, Оксані, Тасі або Тоні (виявляється, заводським лялькам давали імена, і ці імена є на цінниках), народженим на київській фабриці «Перемога», треба повернути дівочу свіжість, то колекціонеру слід готуватися до значних витрат: нині таке хобі — ознака стилю і смаку. Дашеньки і Машеньки донецькі, київські, московські, мінські, харківські... — в цьому ляльковому царстві представлена вся історія відповідного виробництва. З точністю і дисциплінованістю справжнього знавця Тетяна Ткаченко розсадила ляльок на полицях відповідно до фабричних логотипів. А ведмеді, зайці, клоуни тощо знайшли собі місце біля ніг принцес і просто красунь.

«Гномик і Карлсон для мене дуже важливі, — зауважує господиня. — Я їх купила в 1988 році в Желєзноводську, куди повезла сина на оздоровлення. Путівка на курорт коштувала 90 карбованців. Плюс дорога. А моя зарплата нянечки в дитсадочку становила 75 карбованців. Дефіцит сімейного бюджету відчувався на кожному кроці, але дорогі іграшки ми однак купували...»

Останніми роками Тетяна Миколаївна пішла ще далі в своєму бажанні зібрати найширшу колекцію цікавинок. Точніше буде сказати «ще глибше», бо йдеться про пошуки артефактів із металошукачем. Виявляється, так розважається і син Олександр, і навіть онук Влад. Коробочки з натільними козацькими хрестиками, кулями, монетами, наперстками, ремінними пряжками, ґудзиками тощо свідчать про те, що в колекціонера є хист до збирання пам’яток історії.

«Я люблю живу історію, — пояснює свої мотиви жінка. — Говорити про цінність знайдених речей мені важко. Комусь може здатися, що дорога знахідка — це золота каблучка. А для мене старі наперстки, в яких хтось працював при гасових лампах, — це момент істини, дорога річ. І навіть польську монету, якій чотириста років, я сприймаю не як рідкісні гроші, а як крихту, залишену кимсь на стежці в минуле... От як, приміром, так сталося, що триста років тому козаки на площі в сто квадратних метрів біля річки в Оситняжці загубили вісім хрестів, а трохи вище — дванадцять монет? Мені цікаво будувати свої версії тих подій.

Син уже серйозно запитує: скільки ще я блукатиму полями, збиратиму весь цей скарб? Куди потім я все це подіну? А я й сама до пуття не знаю, який у цьому практичний сенс. У мене пенсія 2100 гривень, а я останні гроші на ляльок витрачаю, часом і на хлібину не залишається. Але інакше жити не вмію... Якщо ж комусь усе це після мене видасться непотребом — так тому й бути. Врешті-решт, що ми знаємо про істинно цінні речі?» — розмірковує колекціонерка Тетяна Ткаченко.

Кіровоградська область.

Фото Івана КОРЗУНА.