За даними Держстату, в усіх областях вона перевищила мінімальну, та лише у п’яти — середню по країні.
Найвищий середній заробіток зафіксовано в Києві — 18 772 грн. У Донецькій області — 14 306 грн, Київській — 12 946 грн, Дніпропетровській — 12 914 грн, Запорізькій — 12 897 грн.
«Де на Русі жити добре»?
Високі «київські» зарплати аналітики пояснюють тим, що в столиці розташовані урядові та інші владні структури, де топ-менеджери отримують, за словами експертів, від 50 до 100 тисяч і більше гривень на місяць, що й тягне показник угору.
Зрозуміло, це не може не викликати гарячих дискусій. Якщо на телеток-шоу майже всі політологи доводять, що топ-менеджери держструктур і повинні мати такі от «ринкові зарплати», то в соцмережах переважає прямо протилежна думка.
Мережеві полемісти пишуть, що височезні оклади та преміальні топів не покращили справи й не подолали корупцію. А тому справедливіше зарплати топ-менеджерів «прив’язати» до середньої оплати праці по промисловості. Нещодавнє повідомлення про плановане значне підвищення окладів на Держмитниці в мережах оцінили досить скептично, а дехто — й не без іронії.
Найменше платять у Житомирській, Кіровоградській, Чернівецькій, Чернігівській та Херсонській областях, де середній заробіток не перевищує 80 %в середньої зарплати по економіці.
Негативна тенденція — збільшення заборгованості з зарплати. У січні — березні борги перед працівниками порівняно з таким же періодом минулого року зросли майже на 30 % (на понад 770 млн грн). Найбільше недоплатили у вугільній промисловості. У березні в Мінпаливенерго на зустрічі з профспілковими лідерами гірників із Червонограда (Львівщина) були змушені виправдовуватися та запевнити, що надалі шахтарі матимуть зароблене без затримок. Справді, кілька днів тому Міненерго повідомило, що Мінфін спрямовує на погашення зарплатних боргів 836,5 млн грн.
Загалом по країні затримали зарплату майже 150 тисячам працівників. «Кожному не виплатили в середньому 22,7 тис. грн, що в 1,7 рази перевищує середню заробітну плату за лютий», повідомляє Держстат.
У промисловості продовжується спад. За перші два місяці цього року Індекс промислової продукції знизився на 4,2 %. Особливо погані справи у машинобудуванні, становому хребті нашої промисловості. Галузь упала на 18,5%, а в першому кварталі цього року — на 8,1%. Такий стан речей призводить до значного рівня незайнятості.
Треба будувати... піраміди
За розрахунками, зробленими за методикою Міжнародної організації праці (МОП), у першому кварталі без роботи залишилося 1,8 млн українців. Якщо врахувати, що у нас, за даними Держстату, працездатне населення становить 17,7 млн, то безробітний — кожен десятий.
Насправді їх частка — більша. По-перше, вказана кількість працюючих, здається, все-таки дещо завищена. По-друге, до працюючих віднесено й самозайнятих, яких традиційно найбільше на селі. Скільки саме — сказати важко. У 2011 році уряд був змушений визнати, що в сільській місцевості їх — від трьох до чотирьох мільйонів! З того часу багато селян у пошуках роботи перебралося у міста або виїхало за кордон, отож зараз ця цифра значно менша, можливо, — навіть удвічі. Але й це — забагато!
По-третє, в графу «зайняті» віднесено й громадян, які працюють без офіційного оформлення чи на мінімальній зарплаті — на півставки мінімальної. Формально — все правильно, вони працюють. А ким їх вважати де-факто? Оскільки самозайняті, працівники без офіційного оформлення чи ті, хто працює на мінімалці, сплачують невеличкі податки й мізерний єдиний соціальний внесок (ЄСВ) або й не сплачують їх зовсім, то, можливо, їх варто вважати безробітними або — тільки частково зайнятими?
На жаль, у розуміння цієї проблеми у 2016—2019 рр. багато плутанини внесли Мінсоцполітики та уряд, які розглядали проблему в розрізі... економії видатків Фонду соцстрахування на випадок безробіття та Державної служби зайнятості. Що ж, економіка має бути економною. До того ж і в соцмережах пишуть: є люди, які працюють без оформлення, однак примудряються ще й реєструватися у центрах зайнятості як безробітні. Тож контроль потрібен!
Утім, вважають експерти, ставити під сумнів доцільність допомоги з безробіття — неправильно в принципі. Адже ця допомога — не пожертви з кишені держави тим, хто «сидить на паперті», а — страховий випадок. До складу ЄСВ входять не тільки страхові внески у Пенсійний фонд, а й такі ж внески у Фонд соцстраху на випадок безробіття.
Скоріше, кажуть експерти, уряд мав би розглядати незайнятість як проблему суто економічну. Бо кожен працюючий створює додаткову вартість, опосередковано збагачуючи державу, крім того, сплачує податки та страхові внески. І — навпаки.
Що більше безробітних і самозайнятих, — то бідніша держава. З цього приводу колись незле жартував один із найвизначніших економістів XX століття Джон Мейнард Кейнс: «Піраміди — річ непотрібна. Та коли створювати робочі місця немає можливості, створіть їх, будуючи піраміди».
Рівень незайнятості у нас зараз приблизно такий же, як у кризові 2008-2009 рр. Зрозуміло, багато тут напаскудив COVID-19. Але наламали дров і недавні уряди. Так, на думку відомого експерта з фінансових питань Олексія Куща, у 2018—2020 рр. якраз неточна політика Мінекономрозвитку та Нацбанку «запустили спонтанні процеси деіндустріалізації». Отож треба «будувати піраміди», стимулювати пріоритетні галузі промисловості.
Чому зростають ціни
Зле стоять справи на ціновому фронті. Тут усе дорожчає. Про «загадкові» причини зростання цін ми вже писали — в економічному огляді за 19 березня. Читачі можуть знайти його на сайті нашої газети, в рубриці «Економіка». До вже зазначених причин додамо суто «аграрні».
На зростання вартості продуктів харчування впливає те, що половину виробленого наші аграрії відправляють на експорт, а наш ринок збуту займає імпортована продукція (дорожча, але невисокої якості). Минулого року ми експортували агропродукції на 6,7 млрд дол., а до нас ввезли — на 6,9 млрд. Але й за такого паритету непокоїть, що за минулий рік імпорт продукції тваринництва зріс удвічі, а молочних продуктів — в 1,7 рази (загалом — на 300 млн дол.).
Більшість із нас на збільшення імпортних харчів, мабуть, і не звернуло б уваги. Але воно наклалося на загальносвітове подорожчання продукції АПК, пояснюють учені Інституту аграрної економіки НАНУ.
— Для наших експортерів агропродукції це добре, — пояснює заступник директора Інституту, доктор економічних наук Ольга Ходаківська. — А для наших споживачів — погана новина. Проблему можна вирішити, якщо сформувати внутрішній резерв стратегічно важливих продуктів, а ще — повернувшись до практики регулювання цін на соціально значущі групи харчових товарів. Тут своє слово має сказати уряд.
Інша причина подорожчання — падіння виробництва. У 2020 році його обсяги в АПК уперше за багато років упали на 11,5% рік до року. А за три місяці 2021-го — на 10,8% березень до березня, у т. ч. хліба, хлібобулочних і борошняних виробів — на 6,6, молочних продуктів — на 7, продуктів борошномельно-круп’яної промисловості та крохмальних продуктів — на 7,9, олії та тваринних жирів — на 22%.
По-третє, 2020-й для АПК став роком глибокої інвестиційної кризи. «Капіталовкладення тут становили тільки 53,3% від показника 2019 року, — каже кандидат економічних наук Микола Кисіль (Інститут аграрної економіки). — Глибина кризи співставна лише з 2008-2009-м, коли збут і виробництво зупинила світова економічна рецесія».
— На жаль, інвестиційний спад в АПК — глибший, ніж в інших галузях реального сектора, — каже вчений. — Тому й цього року аграрії матимуть проблеми з обіговими коштами, а це негативно позначиться на темпах розвитку економіки та продовольчій безпеці держави.
Отож маємо те, що маємо. Держстат повідомляє: «Середні ціни продажу аграрної продукції за січень—березень порівняно із таким же періодом минулого року зросли на 65,1%, зокрема, продукції тваринництва — на 23 %, а рослинництва — на 73,8 %».
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
