Перестерегти їх від помилок та водночас зберігати дистанцію у спілкуванні. Навчати, але не повчати, довіряти, а не перевіряти, вселити впевненість у собі, а не залежність від материнської уваги. Ось кілька життєвих прикладів, які спонукають замислитися та зробити висновки щодо власної поведінки.
Контролює геть усе
Коли син повернувся після навчання в університеті додому, йому почали надходити листи з міста, де юнак навчався. Андрій складав їх у своїй кімнаті без остраху, що хтось прочитає. Адже молодших брата-сестри нема, то й цікавих переглянути вміст конверту не треба боятися. Таких любовних послань отримав десятки. Нарешті вирішив одружитися з коханою дівчиною та привіз її на показ батькам.
Батько наступного дня вранці пішов на роботу. Мама — на ринок, але за якусь хвильку повернулася. Знайшла привід: начебто по гаманець. Та насправді прагнула перевірити молодих — чи, бува, не разом. Адже спали вони в різних кімнатах. (Це тепер стає майже нормою, коли пари мають подружні відносини без офіційного оформлення. Як здогадався читач, історія відбувалася кілька десятків років тому, коли ще молодь масово не практикувала спільного дошлюбного життя.)
Отож повернімося до наших героїв. Зачувши кроки мами, молоді люди притьмом розбіглися своїми кімнатами. Раді, що їх не викрили. Опісля історія повторилася, коли, вже одружені, вони жваво обговорювали якусь книжку в майстерні, що була поруч із хатою. Ненька й сюди навідалася: цікаво було, чим же вони там так довго займаються.
Зрештою свекруха й не приховувала, що вона контролює геть усе. Як про звичайну справу, переповіла невістці прочитані від неї до сина листи... Молода дружина проковтнула ту гірку пігулку та навіть не поскаржилася чоловікові: бачила, яким авторитетом у нього користується мама.
Сильний вольовий чоловік у своїй сім’ї, строгий із дружиною та своїми дітьми, серед друзів та на роботі, у стосунках із мамою він залишався все тим же покірним слухняним сином. Саме за порадою неньки не прийняв запрошення переїхати в інше місто та очолити велике підприємство. Згодом відхилив ще дві подібні пропозиції.
...Минули десятиліття. Їхні сини вдячні своїм татові й мамі за турботу, опіку та добрі науки в дитинстві. Але щасливі тим, що вчасно випурхнули із батьківського гнізда та успішно будують свої сім’ї, кар’єру, інтереси. Із гіркотою іноді згадують про те, що батько не наважився колись всупереч волі своєї мами переїхати до більшого міста. Слово дружини, перетвореної на безмовну рабиню, тоді мало важило...
Зрештою, це вже в минулому, й дорослі вже хлопці дають собі раду самі. Навіть без батька, котрий кілька років тому помер. Сумно, але навіть важкохворим він не наважився поїхати на лікування за кордон і сказати правду про свою недугу рідній неньці, щоб не турбувати її своїми негараздами, «бо що мама скаже»...
До інтимних подробиць
Свою третю дитину Марта народила в сорокарічному віці, вже в другому шлюбі. Із першим чоловіком давно розлучилися. Підростав син. Від другого чоловіка — ще один хлопчик. Й ось — донечка.
Дівчинка вже була школяркою, як батьки розлучилися. Невдовзі тато помер. Сини на той час уже одружилися. Тож усю свою турботу Марта віддавала донечці: за себе й за тата. Оксана купалася в тій материнській любові. Їй не хотілося покидати маму надовго, тим-то не затримувалася в подружок та навіть хлопця собі не шукала.
Кохання ж приходить несподівано. Оксана побачила в особі статного Тараса ще й свого захисника. Невдовзі одружилися. Молодий чоловік перейшов жити до своєї дружини в нову простору, але однокімнатну квартиру. Тут мешкала й теща, щоправда, тепер її спальнею стала кухня. Нізащо не захотіла переходити до своєї старенької квартири, бо як же залишить доньку без опіки? А тут — і їсти приготує на всіх, і порається по господарству. Все легше молодим, міркувала собі.
Молодому подружжю під час «букетно-цукеркового» періоду найважливіше було те, що вони разом. Усе інше й не помічали. Оксана із захватом розповідала мамі, які гарні в них із Тарасом стосунки. Зрештою, усе це було на Мартиних очах: житлова площа ж спільна. Тішилася щастям донечки. А надто ж раділа, коли молоді брали її із собою кудись на відпочинок: обділена чоловічою увагою, зігрівалася опікою турботливих дочки та зятя.
Та дедалі частіше Марта стала помічати якусь Тарасову холодність до дружини. Розпитувала Оксану про все, адже переживала за доньку. А та, на наполягання мами, переповідала навіть інтимні подробиці. Опісля потайки то все обговорювали.
Тарас дедалі більше замикався в собі. Неприязнь між молодим подружжям призвела до тріщини в їхньому шлюбі. Нарешті Тарас зібрав сякі-такі речі та переїхав до своєї старенької хати в приміському селі. Поки жив у дружини, там провадив ремонт. Гроші на реконструкцію передавала і його мама, яка перебувала на заробітках. Тато давно мав другу сім’ю і сином майже не опікувався. Тож усе лягло на плечі жінки.
Вона також підливала олії у вогонь. Тарас потайки переповідав мамі свої розмови та навіть сварки із молодою дружиною. Ворожнеча між молодим подружжям стихла, коли Оксана переїхала до чоловіка. Однак ненадовго. То одній мамі щось не так, то іншій. Обидві свахи були в курсі чи не всіх подробиць сімейного життя своїх дітей. Кожна повчала на свій лад. Зрештою, молоді розійшлися. Нині живуть нарізно. Чи допоможе заклеїти пробоїну в сімейному човні лише штамп у паспорті — покаже час.
Івано-Франківська область.
