Вона двічі обиралася депутатом Сумської облради і ось уже друге скликання поспіль представляє інтереси виборців в Охтирській міськраді. Нагороджена нагрудним знаком «Патріот України» за вагомий внесок у розвиток і утвердження України в світі. 

І свого часу про неї у Книзі пошани «Україна й українці — цвіт нації, гордість країни» написали: «Лілія Павлівна — надзвичайно обдарована і творча особистість, а найголовнішим її талантом є всепоглинаюча любов до хворих людей. Завдяки мудрості та справедливості досвідченого керівника об’єднався великий колектив...».

Головний лікар

Коли Лілію Неофітну призначали головним лікарем обласної спецпсихлікарні № 2 (на жаль, нині вже колишньої), багато хто не вірив, що цій ніжній, мов квіточка, жінці буде під силу поліпшити ситуацію. Адже всі знали, що там особливі умови, специфічні хворі. Більшість приміщень дореволюційної забудови чекали не косметичного, а невідкладного капітального ремонту. Надзвичайно гнітючий вигляд мали котельні, а латані-перелатані труби потребували негайної заміни, тож пацієнти та медперсонал скаржилися на холод у палатах і кабінетах. Але Лілія Павлівна не потонула в тому «болоті», а завзято взялася наводити лад.

Зовні тендітна й урівноважена, вона була здатна на мужні та рішучі дії. Не кожен чоловік впорався б з такою купою складнощів, обов’язків, невирішених питань. А Лілія Павлівна вистояла, загартувалася! 
Та найбільше дошкуляли не так проблеми в самій лікарні, як безкінечні перевірки різних контролюючих органів за «наводкою» нечесних і непорядних анонімів, відверта брехня, цькування недругів. Поєднавши в собі холодну розсудливість політика та чуйне серце лікаря, готового віддати життя людям, вона, як ніхто інший, розуміла, що тільки жінка може змінити ситуацію на краще. І робила це так, як уміла!

У відповідь на закид, що в лікарні, мовляв, хворі голодують, повністю реконструювали харчоблок, встановили нове обладнання. Щоб поліпшити якість та калорійність харчування пацієнтів, розширили підсобне господарство. Уявіть: самотужки обробляли понад 100 га землі, де вирощували городину до столу, утримували чимале поголів’я свиней!
Поступово, але впевнено проводили заміну покрівель, котлів, ремонти палат, кабінетів лікарів, інших приміщень (санвузлів і для пацієнтів, і для медиків). 

Закохана у квіти, головний лікар спонукала й підлеглих до відтворення краси у відділеннях і на подвір’ї. Тішили пацієнтів рибки в акваріумі, веселив екстравагантний екзотичний папуга. А в тих палатах, де через контингент хворих не можна розводити живі квіти, пані Лілія знайшла вихід — ними розмалювали стіни. Гарно й естетично.

— Звичайно, я не сприймала всі ці позитивні зміни у рожевому кольорі, бо знала про слабкі сторони, розуміла, що є чимало підводних каменів, — згадує Лілія Неофітна. — Але старалася, працювала, гуртуючи навколо себе колектив однодумців, не звертала уваги на недобрі погляди заздрісників.

А хмари над лікарнею та її керівником згущалися!.. Комусь не подобався головний лікар та її активні перетворення, хтось накинув оком на чималий ласий земельний клапоть тощо... І грім грянув серед зими, в сильні морози, коли лопнули і потекли іржаві труби, й одне з відділень потрапило під владу холоду. Головний лікар самотужки взялася ліквідовувати аварію, залучивши працівників. Саме це потім і поставлять їй у провину, «пришиють» інші «зловживання», розтрублять на всю країну про «НП» в лікарні, буде порушено кримінальну справу, дійде навіть до затримання, а невдовзі без суду і слідства її позбавлять улюбленої роботи...

І почнеться п’ятирічна судова тяганина. Одне засідання плавно перетікатиме в інше. Змінюватимуться прокурори і судді. А вона, мов тонка стеблина на вітрові, гнулася, але не ламалася — і вистояла! Кілька справ вона вже виграла. Її поновлено на посаді і виплачено чималу суму за час вимушеного прогулу. Хоча повертатися було вже нікуди — її дітище «оптимізували», а простіше сказати, ліквідували, розкидавши пацієнтів по різних лікарнях області, залишивши без роботи понад три сотні працівників. А землю нині обробляє хтось сторонній, прихопивши ще й техніку, що належала медзакладу. Чекає на завершення ще одна справа, але... то новий склад суддів, то представники прокуратури ініціюють нові й нові слухання...

Цінності

І звідки у неї та сила духу і волі, коли навіть чоловіків-кременів ламали життєві негаразди? А вона тримається на вітрах несправедливості, людської підлості і зради, бореться — і перемагає!

— Та це у мене від тата Павла Тинного, — усміхається пані Лілія. — Дуже ревно ставиться до несправедливості, не втомлюється, хоча й має поважний вік, обстоювати честь і правду.

Павло був шостою дитиною в родині, яка мешкала на Житомирщині. Після його народження мама померла. А невдовзі батька репресували — такі непрості були часи. І, певно, не топтати б українським сиротам ряст, якби не змилостивилася над ними доля, пославши на порятунок бездітну сусідку, польку за національністю. Любов’ю пройнялася до чужих дітей, виростила всіх, у світ широкий стежку проклала.

Непроста доля й у мами нашої героїні. Неоніла Миколаївна походить з інтелігентної родини Троцьких. Коли дівчинці минуло чотири роки, загинув батько, який працював інженером на місцевому фаянсовому заводі, кажуть, був майстром на всі руки. А яке життя без тата? Кожен може образити, бо немає кому заступитися, підставити міцне плече. Тож коли посватався на 11 років старший парубок, пішла з ним під вінець. І ось уже 56 років йдуть разом по життю Павло Павлович та Неоніла Миколаївна.

— Нас, двох доньок і сина, батьки виховували в любові й повазі, — ділиться сокровенним Лілія Павлівна, — де на першому місці завжди була родина, її цінності. Адже справжня сім’я робить людину більш душевною, загартованою, стійкою до різних негараздів. Я це особливо відчула, як стала дорослою, народила сина, коли довелося зіткнутися з несправедливістю, боротися за своє чесне ім’я...

Тоді поруч неї були всі рідні. Не залишили сам на сам і з новою бідою. Тяжко захворів її коханий чоловік Андрій (на знімку) — чудовий лікар і активний громадський діяч, депутат Охтирської міськради двох скликань.

На горе відгукнулися не тільки близькі люди, а й друзі, колеги, однопартійці з «Батьківщини», депутати, навіть незнайомі люди. Лілія Павлівна не просила — самі виявили непоказову ініціативу: поки вона з чоловіком майже півроку перебувала в лікарні, її банківська картка поповнювалася новими надходженнями, що, врешті, дало змогу провести надскладну операцію й реабілітацію Андрія Михайловича.

— Я з великою вдячністю згадую всіх, хто нам фінансово допоміг, — каже пані Лілія, — хто здавав кров, хто підтримував добрим словом і щирою порадою. Якби не співчутливі, безкорисливі люди, навряд чи змогли б відшукати потрібну суму, навіть і після того, як продали квартиру, раніше придбану для сина. Коли постало питання про порятунок батька, наш Сергій без вагань дав добро на продаж.

Нині Андрій Михайлович звикає жити в нових умовах — без медикаментів ніяк... Але продовжує лікувати хворих, бо завжди був одержимий роботою. Усупереч совісті, як і раніше, не йде.

— У нас усіх відбулася переоцінка цінностей. Здається, дивлюся на світ і людей іншими очима. А ось Андрюша став надзвичайно позитивно ставитися до всього, — продовжує нехитру розповідь пані Неофітна. — Буквально випромінює любов до людей, до братів наших менших. Він і раніше мав почуття милосердя, а нині воно загострилося по-особливому.

Жінка з усмішкою розповідає, що кілька років поспіль вони з чоловіком підгодовують бродячих котів. Дехто з під’їзду почав сваритися, мовляв, не треба принаджувати сюди «жебраків», тож перенесли дислокацію котячої родини подалі від будинку. Одного пухнастика прихистили вдома, кількох уже передали в дбайливі руки нових господарів.

Зупинятися не збирається

Хоч скільки особистих проблем обсідає Лілію Неофітну, вона завжди відгукується на прохання інших, допомагає. І тоді, коли представляла інтереси охтирчан в обласній раді, працювала помічником народного депутата, і тепер, коли засідає в міському парламенті. За депутатські кошти у минулій каденції облаштувала на подвір’ї однієї з багатоповерхівок дитячий майданчик. Усі були вдячні, особливо малечі припали до вподоби гойдалки, гірка, пісочниця. Ось тільки доглядати за цим куточком стало нікому. І Лілія Павлівна почала його «обживати», стежити за порядком, піклуватися про квіти, її улюблені лілеї, та кущі бузку, нею ж і висаджені. До речі, вирощувати квіти — її хобі. Квартира буквально потопає у зелені й цвітінні.

— Скоро за вазонами вже й пройти не буде де, — сміється пані Лілія, — але нещодавно запримітила в магазині гарну рослинку, якої ще немає в моїй колекції. Мабуть, куплю. Нехай звеселяє оселю!

Минулого року її син узяв шлюб. З молодою дружиною Сергій живе в іншому місті. Тож у материнське серце ввійшла турбота ще й про невістку. Чекає, коли діти потішать звісткою про зародження нового життя. Це буде продовження її з Андрієм кохання, нове щастя, надія, радість.

Крім депутатської роботи, кількарічної боротьби за чесне ім’я, Лілія Павлівна постійно підвищує кваліфікацію лікаря, хоча нині й не практикує. Традиційно бере участь у міжнародних медичних конференціях. Адже у нинішній дуже непростий час пандемії нові знання ой як необхідні! І вона вчиться онлайн, вдосконалюється.

— Щиро сподіваюся, що вже найближчим часом буде поставлено крапку в судовій справі, а я з величезним задоволенням повернуся до улюбленої справи — лікувати людей. Пройшовши шлях від санітарки до головного лікаря, знаю, як це важливо — допомагати тим, хто потребує, — підсумовує розмову Лілія Павлівна.

Життя змінюється. Змінює нас. І досягти поставленої мети буває дуже не просто. Але Лілія Неофітна переконана, що проблеми — це не причина, щоб зупинятися на досягнутому. Тож кидає черговий виклик долі.

Охтирка Сумської області.

Фото з родинного альбому.