Народний артист України Григорій Антоненко — жива легенда запорізького театру імені В. Магара. Мало про кого можна сказати таке, а про Антоненка — можна. Він уперше вийшов на сцену рівно сімдесят років тому, а всього йому — 86. Перед глядачем завжди зібраний, чарівливий, у спілкуванні — легкий, відкритий, майже по-дитячому наївний. До всього того — «ходяча енциклопедія» історії театру в Запоріжжі: хто тут грав до війни і під час окупації, як прибув до міста колектив щорсівців, хто які ролі грав у виставах 1950-х, і 60-х, і 70-х років... — він усе це пам’ятає і вміє розказати надзвичайно цікаво.

Сама біографія Г. Антоненка — чудовий матеріал для історії. Він належить до покоління «магарівців» — майже двадцять літ працював під керівництвом того самого В. Магара, видатного режисера, актора, фундатора нашого театру. Кращим партнером по сцені і другом усього життя був для Антоненка відомий театральний і кіноактор Микола Гринько. Сценічне партнерство і дружба пов’язують артиста з Федором Стригуном, який нині керує львівським театром ім. Заньковецької. Як «дядю Гришу» знають Григорія Миколайовича сестри Сумські. Для відомого історика театру В. Гайдабури бесіди з Антоненком стали поштовхом для унікальної наукової розвідки «Театр, захований в архівах». Григорія Миколайовича знають і люблять у рідному місті. Ним захоплюються колеги, театральна молодь.

У репертуарному списку актора понад дві сотні ролей такої професійної якості і людської щирості, що ними не можна не захоплюватися. Серед них: Микола («Наталка Полтавка»), Швейк («Пригоди бравого солдата Швейка»), Калитка («Сто тисяч»). За плечима є і кінодосвід — головна роль у фільмі «Море в огні» (режисер Л. Сааков).

З багатьох вистав, у яких мені пощастило бачити Григорія Миколайовича, особливо запам’яталася оперета «Принцеса цирку» на арені Запорізького обласного цирку. Вона була складною за внутрішньою напругою і легкою, «політною» для глядача. Цього вечора давня професійна хвороба актора — біль у колінах — розігралася сильніше, ніж завжди. А його роль веселого дядечка Пелікана дуже вимоглива: треба танцювати, співати, жартувати — словом, бути у формі. Ось він за кулісами повільно йде, обережно сідає в тихому куточку, пошепки повторює текст... Ось наближається сцена Пелікана-Антоненка і Кароліни (народна артистка України Любов Матвіїшина). Серце завмирає. Антоненко виходить... — легко, пританцьовуючи! І щойно він з’являється — по залу ніби прокочується хвиля тепла, яке складно пояснити словами. Актори ведуть дотепний діалог. Кілька реплік — і в залі сміх, оплески. Звучить музика, вони виконують коронний дует — овація. Кількахвилинна овація!

Григорій Миколайович жодного разу не дозволив собі на сцені непрофесійності, байдужості, абиякої гри. Бо він справді — Майстер сцени, істинно Народний артист.

Запоріжжя.

Молодий Григорій Антоненко (ліворуч) та Микола Гринько у виставі «Безталанна».

 

Фото з особистого архіву Г. Антоненка.