70-літня жінка каже, що зібрати унікальну колекцію їй допомогли добрі люди та випадки.
«Усі вишиванки у мене з’явилися від добрих людей. Якось ми їздили з хором співати та відпочивати у Вижницю, а там одна жінка, коли дізналася, що дуже люблю вишиванки, подарувала мені її. Так я отримала сорочку, якій більш як два століття.
Жінка сказала, беріть, бо знаю, що у вас сорочка не пропаде... Тоді я й вирішила, що збиратиму вишиванки і жодної не продам, бо продавати вишиту сорочку — це гріх. Іноді можу і сама подарувати», — розповідає пані Марія.
Декілька сорочок вона знайшла буквально на смітнику, а потім довго прала і вибілювала перекисом водню.
«Як можна викидати такі речі? — обурюється жінка. — Якось ішла до лікарні. Бачу, жінка продає пиріжки і витирає руки об вишитий рушничок. У мене аж душа заболіла. Одразу підійшла до тієї жінки і попросила продати мені його. Купила за невелику суму, вдома попрала і маю ще один гарний рушничок. Ось цей також побачила на смітнику. З яскравими квітами та написом «На щастя на долю».
Марія Міндрішора вишиває й сама. Має кілька улюблених сорочок. Дуже любить вбиратися в український народний одяг.
Чернівці.
Фото Людмили Осадчук.
