Добре, що архіви не горять і мовчать лише до пори до часу... Гірше, що меседжі, які лягли в документальні сховища, адресувалися свого часу людям, позиціонованим під патріотів і за це обдарованим народною довірою на здійснення найвищої влади, а вони виявилися і глухими, і сліпими, і фальшивими... Та й патріотів такі, вочевидь, лише удавали із себе. Бо як мудро стверджував Григорій Сковорода: не збудуєш словом, коли руйнуєш ділом... А наруйнованого, а не зробленого стільки, що воно, як та гора, заважає українцям викотити нарешті свій тяжкий камінь на рівнину з високим горизонтом на видноколі...
Уже п’ятнадцять років тому, якби вони читали цей документ, аналізували і реагували на нього, він сьогодні не був би настільки гостро актуальним, а втрати для України не були б такі болісні, подекуди й незворотні... За три п’ятиріччя змінилися вже три Президенти, вахту несе четвертий... Змінився не один парламент... А де наш інформаційний віз нині?.. І де Україна?.. Читаймо документ... Червень 2006-го крізь призму червня 2021-го... І до тих, хто вміє читати і кому не фальшиво, а синівськи болить Україна: прочитавши, давайте замислимося — це уже післямова чи ще пролог?..
Іван ЧИЖ, заслужений журналіст України, народний депутат України другого-третього скликань, голова парламентської фракції і Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, Голова Держкомтелерадіо України у 2002—2006 роках.
Президентові України Ющенку В. А.
Шановний Вікторе Андрійовичу!
У відповідь на Ваші критичні зауваження щодо роботи Державного комітету телебачення і радіомовлення України вважаю за свій обов’язок поінформувати Вас про дійсний стан інформаційного простору України, конкретні результати діяльності Держкомтелерадіо за останні півтора року, а також окреслити головні проблеми, зволікання з вирішенням яких, на мою думку, може призвести до втрати Україною свого інформаційного суверенітету.
Вважаю, це необхідно зробити ще й тому, що, незважаючи на усі зусилля, мені так і не вдалося зустрітися з Вами та обговорити актуальні питання роботи Комітету, шляхи ефективної реалізації державної інформаційної політики.
Останнім часом Держкомтелерадіо неодноразово звертався до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України щодо необхідності формування сучасної моделі державної інформаційної політики, спроможної адаптуватись до нових суспільних викликів, пов’язаних з переходом до інформаційного суспільства, забезпечення інформаційного суверенітету держави. Лише у минулому році відповідні листи, звернення, інформаційно-аналітичні матеріали надсилалися в РНБОУ (№ 2309/21/5-1 від 16.05.2005, № 5394/21/5-1 від 26.10.2005, № 6380/21/5-1 від 13.12.2005); Президенту України та Кабінету Міністрів України (№ 504/8/5-1 від 09.02.2005, № 577/8/5-1 від 14.02.2005, № 780 /8/5-1 від 01.03.2005, № 796/8/5-1 від 01.03.2005, № 2805/8/5-1 від 07.06.2005, № 5198/8/5-1 від 14.10.2005, № 5325/8/5-1 від 21.10.2005, № 5540/8/5-1 від 01.11.2005, № 5675/8/5-1 від 08.11.2005, № 5945/8/5-1 від 21.11.2005, № 6155/8/5-1 від 30.11.2005, № 6573/8/5-1 від 20.12.2005); у Верховну Раду України (№ 6574/20/5-1 від 20.12.2005).
Неухильне дотримання принципів свободи слова, безперешкодного доступу громадян до інформації, недопущення будь-яких проявів цензури та перешкоджання професійній діяльності журналістів — пріоритетні напрями діяльності Держкомтелерадіо, що здійснюється у постійному конструктивному діалозі з громадськістю.
Нинішній стан реалізації конституційних положень щодо свободи слова та інформаційної діяльності забезпечується розвиненою нормативно-правовою базою, яка створює необхідні умови для плюралізму думок. Водночас з метою удосконалення законодавства, що унормовує інформаційну сферу та приведення його у відповідність до вимог міжнародного права Держкомтелерадіо, розроблено низку законопроектів.
Зокрема, підготовлено проект нової редакції Закону України «Про інформацію», який є базовим у системі інформаційного законодавства нашої країни. При розробці останнього враховано модельний Закон про свободу інформації, розроблений європейськими інституціями. Законопроект визначає загальні правові основи реалізації права кожного на інформацію, систему, джерела інформації та режим доступу до неї, права та обов’язки учасників інформаційних відносин, забезпечує охорону та захист інформації.
Передбачається спеціальний розділ «Свобода інформації. Організація доступу до офіційної інформації», в якому визначено основні принципи доступу до інформації, обов’язки розпорядників офіційної інформації, вимоги до реєстрів офіційних документів, порядок надання доступу до інформації на підставі запитів тощо.
Розроблено проект Закону України «Про захист професійної діяльності журналістів», що закладає правові основи професійної діяльності журналістів, встановлює відповідні державні гарантії. Метою законопроекту є регулювання відносин, що виникають у зв’язку з професійною діяльністю журналістів, визначення їх прав і обов’язків, правових та соціальних гарантій, встановлення відповідальності за порушення законодавства про захист професійної діяльності журналістів. В законопроекті визначаються процедура журналістського розслідування, порядок акредитації журналістів, в тому числі зарубіжних, гарантії права на професійну діяльність іноземних журналістів, правова основа діяльності журналістів України за кордоном, право на захист джерел інформації тощо.
З метою визначення концептуальних засад формування та реалізації державної політики в інформаційній сфері розроблено Концепцію розвитку національного інформаційного простору. Концепція окреслює основні напрями, засади та принципи розвитку національного інформаційного простору, створення правових, економічних, організаційних, внутрішньо- та зовнішньополітичних умов для переходу до інформаційного суспільства. Зокрема, в проекті Концепції визначаються стратегія дій та підходи щодо модернізації інформаційної інфраструктури, інформаційних і телекомунікаційних технологій, ефективного формування та використання національних інформаційних ресурсів, розвитку основних сегментів інформаційного простору (засоби масової інформації, новітні технології та телерадіоінформаційна інфраструктура, видавнича, музейна, архівна та бібліотечна справи, кінематографія, рекламна та виставкова діяльність, інформаційна безпека тощо).
Необхідно звернути увагу й на відсутність правового врегулювання функціонування суб’єктів інформаційної діяльності у домені «UA» мережі Інтернет. Спостерігається небезпечна тенденція поширення недостовірної, викривленої, а іноді відверто провокаційної інформації, спрямованої на дискредитацію окремих громадян, політичних партій, державних діячів, представників ділових кіл. Міжнародна практика показує, що провідні країни світу на законодавчому рівні унормували відносини, що виникають при використанні мережі Інтернет.
Для створення додаткових механізмів протидії іноземній інформаційній експансії доцільно було б переглянути чинні норми законодавства, що надають право на заснування друкованого засобу масової інформації громадянам та юридичним особам інших держав та особам без громадянства, та узгодити їх з нормами, що забороняють заснування телерадіоорганізацій іноземними юридичними та фізичними особами та особами без громадянства.
Унормування зазначених питань можливо у проекті комплексного Закону України «Про засоби масової інформації», розробку якого Держкомтелерадіо запланував на 2006 рік.
Останнім часом посилилися руйнівні тенденції в інформаційному просторі України, яким, на жаль, впродовж останніх років, попри зусилля Держкомтелерадіо, належної уваги не приділялося.
Відбувається ескалація політичних та економічних загроз інформаційній безпеці держави. Фактично Російська Федерація веде інформаційну війну проти України. Про це свідчать останні події, пов’язані із так званим парадом мовних суверенітетів та роздмухуванням антинатовської істерії у Криму, на сході та півдні країни. При цьому очевидним є те, що російським засобам масової інформації відводиться провідна роль у реалізації спецоперацій з дестабілізації ситуації в нашій державі.
Незважаючи на це, не можемо стверджувати, що Українська держава, реалізуючи інформаційну політику, належним чином реагує на зовнішні та внутрішні виклики. Більше того, держава не протидіє ескалації загроз, які становлять серйозну небезпеку інформаційному суверенітету України. На цьому тлі окремі політики, які мають вплив на прийняття державних рішень, намагаються послабити функцію держави із забезпечення інформаційної безпеки України. Очевидні відверті спроби витіснення держави із вітчизняного телерадіоінформаційного простору. Критичним стає дисбаланс між державним і недержавним інформаційними ресурсами, що особливо небезпечно за умов: монополізації телерадіоінформаційного простору, економічної та політичної залежності більшості засобів масової інформації від олігархічних структур.
Вкрай загрозливою стала ситуація у сфері забезпечення інформаційної безпеки у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Так, із Закону «зникла» норма, що забороняла створення і діяльність телерадіоорганізацій із іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30 відсотків іноземних інвестицій. Фактично ліквідовано останній бар’єр, що стояв на перешкоді остаточній окупації іноземними структурами інформаційного простору України.
І це при тому, що впродовж тривалого часу Уряд в рамках переговорного процесу щодо набуття членства у СОТ добивався від США згоди зняти додаткові вимоги щодо доступу до українського ринку аудіовізуальних послуг. У своїй пропозиції до ГАТС Україна не запропонувала зобов’язань з лібералізації доступу до ринку та національного режиму в аудіовізуальному секторі. Це відповідає меті Уряду України щодо збереження здатності країни реалізовувати самостійну культурно-інформаційну політику, виходячи із власних національних інтересів та забезпечення інформаційної безпеки (ст. 17 Конституції України).
Саме тому, за дорученням Кабінету Міністрів Держкомтелерадіо розроблено проект Закону України «Про внесення зміни до статті 13 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яким передбачається лише збільшення розміру частки іноземних інвестицій у статутному фонді телерадіоорганізацій з 30 до 35 відсотків. На цей час законопроект знаходиться на розгляді Верховної Ради.
Крім того, у новій редакції Закону невиправдано розширені права Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення як єдиного органу державного регулювання у сфері телебачення і радіомовлення (частина 4, статті 7 Закону нової редакції). Водночас із чинного законодавства у сфері телебачення і радіомовлення вилучена норма, що покладала на Національну раду завдання стосовно захисту національної безпеки України в інформаційній сфері.
Забезпечення інформаційної безпеки України вимагає адекватних дій з боку влади щодо підвищення ефективності управління усіма видами інформаційних ресурсів та елементами інформаційно-комунікативної інфраструктури, державної підтримки вітчизняного інформаційного виробництва, ринку інформаційних технологій, продуктів і послуг.
Така вимога особливо актуалізується на тлі непродуманих намагань удосконалити структуру інформаційного простору, модернізувати систему взаємин між суб’єктами інформаційної діяльності, що сьогодні мають переважно декларативний, а часом і деструктивний, непередбачуваний за наслідками характер.
Яскравий приклад — кампанія щодо поспішного створення суспільного телерадіомовлення. Окремі проекти фактично змагаються у намірах ліквідації однієї з основних складових національного механізму забезпечення інформаційної безпеки — системи державного телерадіомовлення, у тому числі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, інших державних телерадіоорганізацій (їх частка у вітчизняному телерадіоінформаційному просторі становить лише 3,5 відсотка).
Очевидно, що держава потребує відповідного медіа-ресурсу для забезпечення публічності влади, належного інформаційного супроводження важливих державних соціально-економічних та культурних програм, зовнішньополітичної діяльності, формування позитивного іміджу як серед української громадськості, так і в очах світової спільноти. Пропагування нової України у світі, поширення інформації про її історію та культурні особливості, економічний потенціал та здобутки, перспективи розвитку є важливим інструментом підтримки внутрішніх політичних та економічних реформ, забезпечення гідного місця України в системі міжнародних відносин.
Світова практика свідчить, що в розвинених країнах поряд із лібералізацією, створенням сприятливих економічних та політичних умов для прискореного розвитку інформаційної галузі посилюються важелі впливу держави в інформаційній сфері. Зокрема, органи влади виступають чи не найбільшими виробниками інформаційного продукту. Наприклад, у США понад 60 відсотків відомостей про діяльність держави продукується самою державою, встановлено суворі обмеження з видачі ліцензій на іноземне мовлення на території країни. Деякі держави практикують формування закритих статей держбюджету, кошти яких спрямовуються саме в інформаційну сферу. Державний інформаційний арсенал провідних країн західної демократії складає сьогодні до 40 відсотків і успішно функціонує поруч із суспільними та комерційними засобами масової інформації.
У сучасному світі саме держави виступають чи не найбільшими промоутерами інформаційного просування медіа-структур та компаній на міжнародний ринок. Державі належить провідна роль гаранта цілісності національного інформаційного простору. Саме держава визначає нормативні засади і межі діяльності зарубіжних і міжнародних (транскордонних) суб’єктів у національному інформаційному просторі, забезпечує захист інтересів України у міжнародних інформаційних відносинах.
Наявність національних (державних) телерадіокомпаній жодним чином не стає на заваді формуванню системи суспільного телерадіомовлення України. Віднайшовши відповідний радіочастотний ресурс, у тому числі за рахунок конверсії частот, залучаючи матеріальний, інтелектуальний та кадровий потенціал державних телерадіокомпаній, ми в змозі розбудувати суспільні та громадські канали мовлення, не руйнуючи при цьому провідні державні телерадіоканали.
Комітетом підготовлено проекти розпоряджень Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції створення суспільного телебачення і радіомовлення» та «Про схвалення Концепції цільової Державної програми розвитку державного телебачення і радіомовлення на 2006—2009 роки».
Оптимальним варіантом реформування структури вітчизняного телебачення і радіомовлення, на наш погляд, є створення:
а) на базі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» (УТР) та державної телерадіокомпанії «Культура» системи національного телерадіомовлення, яка фінансуватиметься частково з державного бюджету та виконуватиме функції офіційних ЗМІ — інформування громадян про суспільно-політичні та інші події в Україні і за кордоном, про надзвичайні події та ситуації, що становлять загрозу життю чи здоров’ю населення, розповсюдження офіційних повідомлень, роз’яснення рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
б) на базі обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній загальнонаціонального канала громадського мовлення, зі збереженням за телерадіокомпаніями статусу юридичних осіб, які фінансуватимуться з державного і місцевих бюджетів і створюватимуть, поширюватимуть інформацію загальнодержавного та місцевого значення з метою задоволення громадських інформаційних потреб;
в) загальнонаціонального канала суспільного мовлення, використавши при цьому ресурси Національних теле- та радіокомпаній і спеціально залучивши для цієї мети резервні радіочастоти.
Таким чином, одночасне існування суспільного (громадського) мовлення та державного є не лише доцільним, але й таким, що відповідає світовій практиці у сфері аудіовізуальних послуг.
Комітет разом з обласними державними телерадіокомпаніями продовжує роботу щодо створення передумов для запровадження системи суспільного телерадіомовлення. На каналі УТР здійснюються заходи із розбудови вісника територіальних громад. Зокрема, з жовтня ц. р. започатковано програмний блок «Регіони», який у своїй сітці мовлення містить кращий відеопродукт, вироблений державними телерадіокомпаніями. Триває робота з організації супутникової телекомунікаційної мережі (регіональні телерадіокомпанії—центр) з підсистемою управління та обробки/архівації відеоматеріалів для технічного забезпечення створення на базі обласних та регіональних державних телерадіокомпаній загальнонаціональних громадських телевізійного та радіоканалів.
Верховна Рада у липні 2005 року прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення України» (щодо розширення можливостей використання для потреб розвитку Національних теле- і радіокомпаній України (НТКУ і НРКУ) власних матеріально-технічних ресурсів та надходжень від господарської діяльності).
Для наповнення телеефіру змістовними передачами високого мистецького ґатунку здійснюються заходи з перетворення державної телерадіокомпанії «Культура» у повноцінний культурологічний канал. Це справа честі нової влади, адже якщо ми не подбаємо про розвиток культури української нації, то про це «подбають» наші сусіди. До речі, річний бюджет російської телерадіокомпанії «Культура» становить 200 млн. дол. США. Цю суму ніяк не порівняти із сумами, які виділяються на фінансування вітчизняного каналу «Культура».
Із квітня 2005 року ДТРК «Культура» здійснює супутникове мовлення у відкритому режимі на територію понад 80 країн світу. Розпочалася ретрансляція сигналу через кабельні мережі та ефірне мовлення на Україну.
Нині телеканал «Культура» в основному використовує матеріали студії «Укртелефільм», більшість із яких виготовлені ще за радянської доби. Це колосальний архів, що зберігає надбання нашої культури та історії, музичного й театрального мистецтва. Однак реалії часу вимагають створення нових циклів телефільмів про духовне і культурне минуле та сьогодення України, фільмів історичної тематики, художніх фільмів, серіалів для дітей та юнацтва тощо.
На часі започаткування нових інформаційних проектів, зокрема спеціалізованого освітнього, науково-пізнавального, дитячого каналів.
На формування нового іміджу України спрямована діяльність Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» (УТР), що здійснює мовлення обсягом 18 годин на добу українською мовою (2250 телепередач і фільмів щомісяця) та поширює свій сигнал на 86 країн світу. З початку 2005 року УТР спільно з Державним підприємством «Укркосмос» здійснюється повноцінне Інтернет-мовлення в реальному часі, що стало першим позитивним досвідом вирішення подібних техніко-технологічних проблем в Україні. Наразі Комітет спрямовує зусилля, щоб у найближчій перспективі розпочати мовлення іноземними мовами.
Перспективним виглядає розширення використання супутникового зв’язку для забезпечення телетрансляцій. Поглиблюється співпраця з ДП «Укркосмос», іншими міжнародними організаціями космічного зв’язку, як, наприклад, «Інтерсупутник», з метою виконання стратегічних завдань нашої держави щодо покриття телесигналом території всіх континентів планети.
«Інтерсупутник» запропонував виділити для українських державних телерадіоканалів супутниковий ресурс Atlantic Bird 1, який поширюється на територію країн Східної та Західної Європи, східне узбережжя США і Канади, Туреччини, Ізраїлю та інших країн. Така послуга дасть можливість на високому рівні зв’язку організувати передачу телевізійного сигналу з України на всі перераховані території.
Успішним є досвід співпраці УТР з ДП «Укркосмос» із впровадження та розвитку Інтернет-мовлення як ефективного механізму для формування позитивного іміджу України та забезпечення національних інтересів нашої держави. На часі забезпечення прискореної розбудови Інтернет-вузлів, зокрема на Азію, Океанію і Австралію, технічного дооснащения існуючих потужностей, комплектування високопрофесійними кадрами, подальшого впровадження комп’ютерних та інформаційних технологій.
Триває реалізація системного проекту технічного переоснащення обласних (регіональних) державних телерадіоорганізацій, що передбачає комплексну модернізацію апаратно-студійних комплексів, оснащення їх сучасним цифровим технологічним обладнанням. У 2005 році нове обладнання отримали 5 телекомпаній. У 2006 році планується технічне і технологічне переоснащення ще 4 телерадіокомпаній.
У відповідності до доручення Президента України здійснюється комплексне реформування Укрінформу. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.05 № 933 «Про заходи щодо реформування та розвитку Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» на 2005—2007 роки» визначено головні напрями цієї роботи. Відбудеться структурна перебудова агентства з урахуванням європейського досвіду, насамперед із широким застосуванням новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій.
За цей час мережа зарубіжних корпунктів і представництв з державним забезпеченням зросте до 16, що працюватимуть у провідних європейських країнах, а також у США, Китаї, Сирії. На повну потужність запрацює багатофункціональний багатомовний Інтернет-портал з вільним і зручним доступом для користувачів всесвітньої мережі до інформаційних ресурсів агентства, баз даних про Україну і світ. Укрінформ, розвиваючи наявний досвід, розгорне у мережі Інтернет цілодобове радіомовлення, поширюватиме випуски власних оперативних телевізійних новин і тематичних програм.
Потребує якісного оновлення інформаційно-комунікативний аспект інформаційної політики. Він передбачає системну протидію антиукраїнським медіа-операціям та політико-психологічним маніпуляціям в інформаційній сфері. Формування привабливого іміджу України вітчизняними та закордонними мас-медіа вимагає своєчасного знешкодження контріміджів країни, її зовнішньої та внутрішньої політики.
Треба зазначити, що через слабку інтегрованість нашої країни у світове інформаційне поле, недостатню активність та конкурентоспроможність інформаційних структур уявлення про Україну, нерідко вкрай спотворене, формують не вітчизняні ЗМІ, а інформаційні структури інших країн. Ілюстрацією до сказаного може слугувати інформаційна «газова» війна, ситуація, пов’язана із розміщенням на території України російського Чорноморського флоту, медіа-структури якого дуже часто у викривленому світлі подають інформацію про Україну та її владу.
Провідну ж роль у формуванні іміджу України мають відігравати вітчизняні ЗМІ. Для досягнення поставленої мети необхідно створити умови для входження суб’єктів інформаційного простору України до світової системи інформаційного обігу та створення конкурентоспроможного національного інформаційного продукту. Потрібно створювати мережу закордонних корпунктів вітчизняних ЗМІ, забезпечувати прямі і зворотні інформаційні потоки. Це — в інтересах України, яка рухається в Європу. Запізнення із проведенням державою відповідних контрзаходів може призвести до погіршення репутації держави, що негативно позначиться на темпах та якості соціально-економічного розвитку України.
Реалізація ефективної зовнішньої політики, зокрема формування позитивного іміджу країни, неможлива, на мій погляд, без наявності спеціалізованого державного інформаційного ресурсу. Приватні та суспільні мовники не в змозі адекватно реагувати на сучасні зовнішньополітичні виклики. Це одна з основних функцій держави.
У цьому контексті потужними інформаційними джерелами, що працюють на захист національних інтересів за межами України є державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», Всесвітня служба іномовлення Національної радіокомпанії України, Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ». В інтересах держави та українського суспільства забезпечити піднесення діяльності УТР, Українського радіо та Укрінформу на новий сучасний рівень. Для цього необхідно здійснити їх комплексне реформування, трансформування в сучасні, незалежні за формою та суспільні за змістом і методами контролю діяльності інформаційні структури — складові світового і європейського інформаційного простору.
Найголовніше завдання українського іномовлення — створення іміджу нової України. Наша мета — на рівних говорити зі світом власною мовою, а не в інтерпретації наших фактичних конкурентів. Для цього маємо забезпечити цілеспрямоване та системне розповсюдження об’єктивної інформації про процеси, які відбуваються в Україні і за її межами. Спеціально зорієнтоване іміджеве висвітлення соціально-економічного становища і розвитку України на сучасному етапі, на наш погляд, передбачає уникнення випадкових, дріб’язкових тем, негативізму та катастрофізму, крайньої полярності оцінок в тій мірі, в якій це відверто шкодить міжнародному реноме України.
Інше, якісно нове завдання інформаційних структур, що здійснюють мовлення за кордон, — консолідація майже 20-мільйонної української діаспори, яка в низці західних країн (США, Канада, Велика Британія, Німеччина, Австралія) має значний проукраїнський вплив на державні установи та суспільну думку.
Сприяння подоланню географічної та політичної роз’єднаності української діаспори та її гуртування навколо реалій України, а також надання якнайширшої інформаційної допомоги численній українській діаспорі на теренах СНД — два основних напрямки діяльності у цій сфері. Ми повинні вийти на країни, де компактно мешкають наші співвітчизники, з високоякісним програмним продуктом; пропагувати Україну, її культуру, історію, сьогодення.
Очевидно, що в Україні є багато проблем в цій сфері. На сьогодні ще недостатньо використовуються можливості для належного інформування як української так і світової громадськості про ті позитивні зрушення в Україні, які дають підстави для впевненості у незворотності нового курсу держави.
Постійне обмеження бюджетних видатків не забезпечує стале функціонування та розвиток інформаційних служб. За роки незалежності було чимало прикладів, як найконструктивніші програми, за умов відсутності фінансування, не були реалізовані.
Держкомтелерадіо, у межах своїх повноважень, докладає максимум зусиль для задоволення інформаційних потреб суспільства, гарантування права на свободу слова та інформаційну діяльність через усебічний розвиток і захист національного інформаційного простору.
Однак, на жаль, Комітет не в змозі ефективно протидіяти негативним явищам, зокрема іноземній інформаційній експансії, оскільки не має відповідних повноважень, організаційних і фінансових можливостей. Система та обсяги фінансування потреб інформаційної галузі взагалі не витримують жодної критики.
Ці проблеми особливо відчутні на тлі політичних спекуляцій навколо намагань применшити значення такого конституційного органу, як Держкомтелерадіо, перетворення його фактично у ліквідаційну контору, руками якої можна було б остаточно знищити не лише державний сегмент інформаційної сфери, а й в цілому державну систему вироблення і контролю за реалізацією інформаційної політики, усунути будь-які запобіжники щодо загроз інформаційній безпеці країни.
Ліквідація у структурі обласних державних адміністрацій управлінь у справах преси та інформації фактично позбавила Держкомтелерадіо дієвих важелів впливу на процеси, що відбуваються в інформаційній сфері на регіональному рівні.
Ситуація загострилася у результаті майнового конфлікту, що виник між Держкомтелерадіо України та Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.
Суть конфлікту полягає у тому, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 253-р «Про розміщення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення» Комітет має передати в оперативне управління Нацраді будинок по вулиці Прорізній, 2, у м. Києві, в якому розміщуються структурні підрозділи апарату Комітету як правонаступника органів виконавчої влади в інформаційній сфері, що займали цю будівлю з 1953 року. Реалізація цього рішення ставить Держкомтелерадіо України на межу унеможливлення виконання своїх функціональних обов’язків. Не виключено, що конфлікт спровокований з метою відволікти увагу медіа-громадськості від процедури розподілу радіочастотного ресурсу держави, який, на думку багатьох фахівців, розподіляється не з врахуванням національних інтересів, а з суто комерційних міркувань, що нерідко призводить до конфліктів між керівництвом Нацради та суб’єктами інформаційного простору.
Треба зазначити також, що повноваження з реєстрації суб’єктів інформаційної діяльності розпорошені між трьома відомствами. Міністерство юстиції реєструє друковані ЗМІ; Національна рада з питань телебачення і радіомовлення — телерадіоорганізацїї; Державний комітет телебачення і радіомовлення — видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Така ситуація призводить до неузгодженості дій органів виконавчої влади та розбалансування системи контролю в інформаційній сфері. Для підвищення ефективності реалізації державної інформаційної політики доцільно було б передати функції реєстрації суб’єктів інформаційної діяльності одному органу — Міністерству юстиції.
Тим часом іноземні медіа-групи, маючи значно більший фінансово- економічний потенціал, практично без перешкод захоплюють нові і нові сегменти українського інформаційного ринку. Цьому сприяє неадекватно побудована державна система реєстрації і ліцензування телерадіоорганізацій, яка була механічною копією окремих моделей кількох європейських країн, але не враховувала реалії та історичне минуле нашої країни. Замість застосування на початковому етапі розбудови України як незалежної суверенної держави системи захисту від іноземної інформаційної експансії, широко були відчинені двері різним медіа-магнатам, при цьому ніхто не переймався перевіркою походження іноземних інвестицій.
Як відомо, справою ліцензування телерадіокомпаній в нашій країні з 1994 року займається конституційний постійно діючий колегіальний орган —Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Слід зазначити, що визначення «конституційний» у даному випадку є досить умовним. Цей позавідомчий ліцензуючий орган поступово перетворився у кишенькову організацію, цілком контрольовану олігархічними групами, які не зацікавлені у збереженні потужного державного інформаційного ресурсу.
Лише за останні кілька місяців багатьом державним телерадіоорганізаціям було безпідставно відмовлено у праві використання каналів мовлення. Так, рішеннями Національної ради позбавлені ліцензій:
1. Дніпропетровська ОДТРК на 23 ТВК потужністю 0,1 кВт у м. Орджонікідзе, окрім цього на користь ТРК «5-й канал» була віддана потужна частота у м. Кривий Ріг, яка за планом пріоритетних розрахунків була прорахована для обласної компанії.
2. Запорізька ОДТРК на 38 ТВК потужністю 1 кВт у м. Комиш-Зоря; 39 ТВК, Р= 0,1 кВт; 43 ТВК, р= 0,1 кВт у м. Токмак. Слід зазначити, що на цих каналах обласна компанія вела мовлення на той час вже протягом 3-х місяців.
3. Кіровоградська ОДТРК на 26 ТВК, Р-0,01 кВт у м. Ульянівка; на 36 ТВК, Р=0,01 кВт у м. Олександрівка; 28 ТВК, Р=0,1 кВт у м. Гайворон.
4. Тернопільська ОДТРК на 43 ТВК, Р=0,1 кВт; 29 ТВК, Р=0,1 кВт у м. Шумськ; 51 ТВК, Р=0,1 кВт у м. Кременець (не було технічної можливості вести мовлення через затримання видачі ліцензії на основний телевізійний канал у м. Тернополі).
5. Чернівецька ОДТРК на 28 ТВК, Р=0,01кВт у м. Кострижівка; 26 ТВК, Р=0,01 кВт у м. Сторожинець; 25 ТВК, 25 ТВК, Р=0,01 кВт у м. Вижниця).
При цьому необхідно зауважити, що заявки недержавних мовників задовольнялися без урахування інтересів держави.
На сьогодні Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення здає в оренду передавачі, ліцензійно закріплені за Національною радіокомпанією України, радіомовникам іноземних держав. Присутність «Голоса России» та радіокомпанії «Содружество», що транслюються Концерном радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, в інформаційному просторі України як за обсягами мовлення, так і за потужністю мережі у декілька разів перевищує наявність в ефірі програм українського державного радіомовлення.
Надання передавачів в оренду можна було б виправдати, якби прибутки від такої діяльності були спрямовані на покращення трансляції державних програм, зокрема оновлення матеріально-технічної бази засобів, що надаються державним телерадіокомпаніям, але, на жаль, цього не відбувається.
Держкомтелерадіо вкрай занепокоєний втратою радіоінформаційного простору України на користь іноземних держав ще й тому, що технічні засоби Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, які використовуються для поширення програм іноземних радіостанцій, входять до переліку радіопередавальних засобів, призначених для використання за умов надзвичайного стану та в особливий період, а це може створити певні проблеми при використанні їх за призначенням.
В цілому із загальної радіопередавальної потужності 7750 кВт у діапазонах довгих і середніх хвиль (загалом 84 передавачі мають бути задіяні на поширення програм УР-1, УР-2, УР-3) використовується лише 750 кВт за суттєво скороченою сіткою мовлення, а з 7000 кВт потужностей радіопередавачів коротких хвиль, що мають поширювати програми іномовлення, використовується лише два радіопередавачі по 100 кВт і один передавач потужністю 1000 кВт (5 год./добу).
Для порівняння, у 1993 році, у середньохвильовому діапазоні на УР-2 працювала 31 станція, на УР-3 — 4 станції, тобто практично все населення України було охоплене державними радіопрограмами УР-1, УР-2 та частково УР-3.
До того ж комерційні мовники активно розвивають власні телерадіомережі. На тлі існуючих проблем з доведенням до споживачів телерадіопродукції державних телерадіоорганізацій держава ризикує втратити будь-який вплив на інформаційні процеси.
Не менш складною залишається ситуація у сфері функціонування кабельного телебачення України. Частка програм національного виробника в кабельних телемережах становить майже 33 відсотки, російських — 23, інших іноземних держав — 44 відсотки. У програмні пакети операторів кабельного телебачення незаконно включаються телеканали Російської Федерації. Зважаючи на те, що в недалекій перспективі багатоканальні телемережі домінуватимуть у вітчизняному інформаційному просторі, необхідно посилити контроль з боку держави за їх програмним наповненням для запобігання інформаційно-психологічному тиску з боку інших країн.
Отже, першочерговим завданням влади має стати активізація зусиль щодо послаблення асиметрії в обміні інформаційними потоками між Україною і іншими країнами, удосконалення механізму об’єктивного та привабливого представлення України у світі, здійснення системної, скоординованої та оперативної підготовки і розповсюдження за межами України мультимедійними засобами інформації про Україну.
Мін’юстом спільно з Держкомтелерадіо розробляється проект Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», що визначатиме правові засади поетапного роздержавлення друкованих ЗМІ, розвитку конкуренції у сфері друку і розповсюдження газет та інших друкованих матеріалів з урахуванням дотримання прав та соціальних гарантій працівників інформаційної сфери.
З метою ефективного вирішення питання передачі редакціям у власність приміщень та майна в процесі роздержавлення комунальної преси Комітетом сформовано Медіа-карту комунальних друкованих засобів масової інформації. Так, з 734 комунальних періодичних видань 39 газет засновані обласними органами державної влади, 188 — міськими. Засновниками та співзасновниками 465 видань виступають районні державні адміністрації, районні ради та трудові колективи редакцій. Засновниками 8 періодичних друкованих видань є селищні та сільські ради. Власні приміщення мають лише 138 редакцій, 333 — знаходяться в приміщеннях комунальної власності, решта — орендують приміщення. Загальна сума коштів, що передбачалась в 2005 році місцевими бюджетами різних рівнів на підтримку «малої преси» становила майже 80 млн. грн.
Аналіз свідчить, що роздержавлення не може здійснюватись без ретельного вивчення стартових можливостей кожної редакції, пошуку оптимальних правових механізмів такої передачі, а також відокремлено від суспільних перетворень, які відбуваються в контексті майбутньої адміністративно-територіальної реформи. Поспішні ж кроки можуть лише нашкодити справі реформування медіа-сфери.
Викликає велику тривогу й нинішній стан національного книговидання. Український книжковий ринок окупований дешевими книгами іноземного виробництва. З кожних десяти книжок, що продавалися в Україні, дев’ять вироблялися в Росії. «Човниковий» бізнес на російській книжковій продукції щорічно вимиває з України 80—100 млн. доларів США. Водночас від реалізації українських книжок у казну держави надходять мізерні кошти: близько 40 млн. грн. Для порівняння, у Росії книговидавнича галузь входить до п’ятірки найприбутковіших та бюджетоутворюючих, поряд, зокрема, із нафтогазовою промисловістю.
Хоча необхідно зазначити, що ситуація поступово змінюється на краще із введенням у дію Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Спостерігається позитивна динаміка збільшення обсягів випуску книг та брошур. Однак досягнуті успіхи можуть бути перекреслені, якщо не буде реалізовуватись політика державного протекціонізму у книговидавничій галузі. Позитивні тенденції треба зробити сталими і незворотними, адже книга продовжує залишатися найкращою формою існування і збереження культурного й духовного надбання нації.
З огляду на викладене, прошу Вас, вельмишановний Вікторе Андрійовичу, розглянути питання про стан інформаційної сфери країни, визначення шляхів удосконалення механізмів формування та реалізації національної інформаційної політики.
Враховуючи особливу роль інформаційної складової в системі державного управління, пропоную:
1. Головному управлінню державної служби провести комплексне функціональне обстеження органів державної влади, що утворюють систему інформаційної безпеки України та внести пропозиції щодо удосконалення механізмів державного управління інформаційною сферою.
2. Вжити в установленому порядку заходи щодо розширення функцій, збільшення граничної чисельності працівників Держкомтелерадіо для виконання завдань із забезпечення інформаційної безпеки.
3. Вжити в установленому порядку у тримісячний строк заходи щодо відновлення у структурі облдержадміністрацій управлінь у справах преси та інформації.
4. Службі безпеки України, Державному комітету телебачення і радіомовлення підготувати та у двомісячний строк подати пропозиції щодо доцільності введення до штату центральних органів виконавчої влади посадових осіб, до функціональних обов’язків яких відноситимуться питання забезпечення інформаційної безпеки.
5. Міністерству фінансів разом з відповідними центральними органами виконавчої влади забезпечити пріоритетність фінансування державних і галузевих програм інформаційної сфери та у двомісячний строк подати пропозиції щодо започаткування нових бюджетних програм, у тому числі «закритих».
6. Службі безпеки України, Міністерству фінансів, Державному комітету телебачення і радіомовлення передбачати щороку у закритій частині держбюджету на відповідний рік окрему статтю видатків для забезпечення інформаційної безпеки України.
7. Міністерству фінансів, Державному комітету телебачення і радіомовлення забезпечити своєчасне та у повному обсязі фінансування видатків на виробництво і розповсюдження телерадіопрограм державних телерадіокомпаній.
8. Антимонопольному комітету разом з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення здійснити у двомісячний строк перевірку дотримання вимог антимонопольного законодавства в інформаційній сфері.
9. Міністерству транспорту та зв’язку разом з Національною комісією з питань регулювання зв’язку, Національною радою з питань телебачення і радіомовлення здійснити у тримісячний строк заходи щодо виявлення та усунення порушень законодавства у сфері використання частотного ресурсу, а також розглянути питання щодо доцільності подальшого використання технічних засобів Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення для поширення програм російських радіостанцій.
10. Міністерству закордонних справ разом із відповідними центральними органами виконавчої влади розробити проект державної програми про формування позитивного міжнародного іміджу України шляхом реалізації широкомасштабних проектів із залученням провідних вітчизняних та західних рекламних компаній та кращих консультантів у сфері зв’язків з громадськістю.
11. Міністерству транспорту та зв’язку, Державному комітету телебачення і радіомовлення внести у двомісячний строк в установленому порядку законопроекти щодо врегулювання правових відносин у сфері розповсюдження інформації в межах українського сегменту мережі Інтернет та встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб за оприлюднення недостовірної інформації.
12. Державному комітету телебачення і радіомовлення разом з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення забезпечити проведення постійного моніторингу контенту електронних та друкованих засобів масової інформації, а також інтернет-видань з метою виявлення та документування повідомлень, що містять заклики до насильницької зміни або повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, а також матеріали, спрямовані на розпалювання міжнаціональних або міжконфесійних конфліктів, пропаганду війни, сепаратизму, тероризму тощо. У разі виявлення зазначених фактів, здійснювати відповідне реагування.
13. Державному комітету телебачення і радіомовлення впродовж року завершити реалізацію системного проекту технічного переоснащення обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній.
14. Державному комітету телебачення і радіомовлення, Міністерству транспорту та зв’язку, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям вжити додаткових заходів щодо розбудови виокремлених регіональних телерадіомереж державних телерадіокомпаній.
16. Державному комітету телебачення і радіомовлення у тримісячний строк подати пропозиції щодо подальшого розвитку Національного інформаційного агентства «Укрінформ», державної телерадіокомпанїї «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», Всесвітньої служби іномовлення Національної радіокомпанії України як ефективних механізмів формування позитивного іміджу країни, протидії цілеспрямованим антиукраїнським інформаційним кампаніям.
17. Державному комітету телебачення і радіомовлення підготувати та у тримісячний строк подати пропозиції щодо розширення адресної підтримки засобів масової інформації, які послідовно пропагують демократичні цінності, сприяють утвердженню авторитету України у світі, піднесенню української мови, культури, науки та освіти, в тому числі для відкриття та розвитку кореспондентських пунктів провідних українських інформаційних агентств, теле- і радіокомпаній, друкованих засобів масової інформації за кордоном.
18. Державному комітету телебачення і радіомовлення, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Севастопольській міській державній адміністрації вжити заходи щодо мінімізації деструктивного впливу російських мас-медіа на інформаційний простір Автономної Республіки Крим, зокрема:
започаткувати закриті бюджетні програми, спрямовані на створення 2—3 нових телерадіоорганізацій в Криму, в т. ч. й у Севастополі, та реалізація пілотних проектів із створення двомовних періодичних друкованих видань, діяльність яких спрямовуватиметься на захист національних інтересів України;
вивчити питання та внести у тримісячний строк пропозиції щодо реалізації пілотних проектів із започаткування двомовних періодичних друкованих видань, діяльність яких спрямовуватиметься на захист національних інтересів України;
розробити у тримісячний термін комплекс заходів щодо розширення інформаційної присутності засобів масової інформації ВМФ України в Автономній Республіці Крим, зокрема у Севастополі;
вжити у тримісячний термін заходи щодо забезпечення сталого прийому телерадіопрограм і передач українських мовників в місцях дислокації Чорноморського флоту Росії.
19. Державному комітету телебачення і радіомовлення разом із відповідними центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями вжити додаткових заходів щодо забезпечення підтримки національного книговидання:
розробити механізм формування і реалізації випуску книжкової продукції за державним замовленням;
розробити і затвердити регіональні програми розвитку книговидання, книгорозповсюдження та модернізації підприємств видавничо-поліграфічного комплексу;
підготувати і подати пропозиції щодо державного регулювання імпорту, підтримання конкурентоспроможності вітчизняних виробників та захисту прав споживачів на ринку друкованої продукції в Україні;
передати до сфери управління Держкомтелерадіо ДАК «Укрвидавполіграфія».
Впровадження зазначених пропозицій дасть можливість закласти основи системної моделі вироблення і реалізації послідовної, ефективної та зрозумілої громадянам державної політики в інформаційній сфері.
З повагою
Голова Комітету Іван ЧИЖ.
Після надсилання матеріалу на ім’я Президента Віктора Ющенка і відсутності дієвої реакції на проблеми, порушені в документі, Іван Чиж подав у відставку в червні 2006 року, відповідно до Закону України «Про державну службу», через незгоду з такою політикою.
