Такий вигляд мала сміттєва гора з боку фільтратного озера ще навесні 2010 року.
Фото з архіву автора.
4 червня вранці мешканці Макухівки, що поблизу Полтави, перекрили дорогу до розташованого в них буквально під боком міського сміттєзвалища. Власне, живим шлагбаумом вони стали не для всього, а тільки для того транспорту, який прямував на звалище, щоб залишити там іще бодай по кілька тонн непотребу, вивезеного з обласного центру й частини довколишніх сіл. Під час емоційного спілкування з водіями комунальних вантажівок, зупинених пікетувальниками з плакатами, мало не доходило до сутичок… Зрозуміло, що звичний конвеєр вивезення сміття з Полтави зупинився, й воно швидко «вилізло» з установлених тут контейнерів. Біля останніх іще хутчіше почали виростати купи непотребу. Обласний центр, за словами профільного заступника міського голови Євгена Рички, «потонув у смітті»…
«Ракова пухлина» розросталася десятиліттями
А оскільки майже напередодні того «сміттєвого потопу» згаданий посадовець повідомив журналістам про наміри міської влади утричі (!) підвищити плату за послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів (із майже символічних 7,78 і 12,35 грн за місяць із одного мешканця багатоповерхівки та приватного будинку — до 25—26 і 30 грн), то в частини земляків навіть виникли підозри в закулісному плануванні та режисеруванні таких сміттєвих тромбів. Мовляв, нинішній міській владі вигідно, щоб мешканці обласного центру побачили в себе під вікнами кучугури непотребу й у літню спеку сповна «насолодилися» їх «ароматами»…
Тоді вони будуть уже набагато зговірливішими й не протестуватимуть проти такого різкого підвищення «сміттєвого» тарифу. Адже міський голова Олександр Мамай добре пам’ятає, як у вересні 2013 року кількасот полтавців, переважно пенсіонерів, узяли міськраду штурмом і змусили його та обранців громади терміново скасувати попереднє рішення про тодішній приголомшливий стрибок вартості комунальних послуг. При цьому автори такої «теорії змови» воліли не згадувати про те, що на подібні протести та пікетування, зокрема й з блокуванням дороги до сміттєзвалища, мешканці Макухівки виходили й… кільканадцять років тому. А в найпекучішої для них проблеми виросла довжелезна «борода».
Своїм корінням вона сягає у повоєнні роки минулого століття. Саме тоді поруч із Макухівкою, в урочищі Триби, спочатку активно вибирали пісок для відбудови зруйнованої Полтави, а потім так само стрімко почали заповнювати той величезний кар’єр непотребом — будівельним, промисловим і побутовим. Звісно, що в ті часи про захисний екран, який убезпечував би нижні шари ґрунту та водоносні горизонти від проникнення всілякої отрути, ніхто навіть не заїкався. Просто валили все, зокрема й украй небезпечну «хімію», в одну купу. Чого варте хоча б транспортування туди багато років поспіль відходів із полтавського заводу газорозрядних ламп. Останні, як відомо, наповнювалися ртуттю…
Зрештою, за понад шість десятиліть (!) на місці колишнього піщаного кар’єру виросла вражаюча гора сміття. Щоб вона не сягнула висоти Монблану, привезений сюди непотріб постійно «розмазують» і трамбують бульдозером. Тож площа звалища сягнула вже майже 17,5 гектара. Фактично з початку нинішнього століття його офіційно вважають переповненим і таким, що потребує закриття та рекультивації. Однак іншого місця для досить умовного захоронення твердих побутових відходів із Полтави досі немає. Тому звалище продовжує розростатися такою собі раковою пухлиною, яку вже добре видно з історичного «серця» Полтави. Тобто зі знаменитої Іванової гори з її Соборним майданом, на якому вгніздилася відтворена за малюнком Тараса Шевченка хата Івана Котляревського…
У фільтратному озері «плаває» вся таблиця Менделєєва
При цьому порівняння сміттєзвалища з вогнищем невиліковної недуги тим, хто хоч раз біля нього побував, не видається перебільшенням. Судіть самі. Розташоване воно менш ніж за три кілометри від стратегічної автомагістралі Київ — Харків. Своєрідним буфером між ними став ліс, дерева якого у вітряну погоду продовжують «заквітчуватися» пакетами з поліетилену. З боку Полтави підступає річка Коломак, до якої звідси менше двох кілометрів. А до Макухівки звалище вже наблизилося майже впритул. Від нього до найближчої оселі — зо три сотні метрів.
При цьому йдеться не тільки про ту величезну гору сміття, а й про її своєрідне продовження — так зване фільтратне озеро. В останнє стікає рідина, яка утворюється від гниття та розкладання органічних відходів і доповнюється талими та дощовими водами. Зрозуміло, що той фільтрат постійно насичується отруйними речовинами й проникає у водоносні горизонти та випаровується. Тож вода у колодязях мешканців Макухівки вже давно стала непридатною для пиття. Власне, тільки від фільтрату знизу й згори їх огортає, як то кажуть, уся таблиця Менделєєва. І при тому, що в спеку сміттєзвалище постійно смердить.
Особливо нестерпним стає сморід, змішаний із димом від численних пожеж. Їх провокують накопичений у надрах тієї гори газ і легкозаймисті матеріали та дзеркальні поверхні, яких серед непотребу завжди вистачає. Щоб зменшити ризики загорань, у січні 2019 року підприємці з Кременчука безпосередньо на території звалища відкрили міні-електростанцію, що перетворює на електроенергію зібраний із його нутрощів газ. Однак така новація червоного півня там не задушила. Тож тільки минулого року полтавські рятувальники загасили на звалищі 29 загорянь, а з початку нинішнього — вже майже десяток. Під час наймасштабніших пожеж той нестерпний сморід і дим «добивають» уже не тільки до Макухівки та околиць Полтави, а й до центру міста, інших його мікрорайонів, чого раніше практично не траплялося.
До таких загрозливих для здоров’я та навіть життя екологічних «бомб» для жителів Макухівки додається ще й вимушене сусідство з безхатьками та іншими, скажімо так, соціально невлаштованими елементами. Останні за копійки роками «підробляють» на сміттєзвалищі вишукуванням вторсировини, продаж якої переробникам традиційно контролюють грошовиті та впливові «дядьки», зазвичай пов’язані з міською владою. Неважко здогадатись, які емоції виникають у тамтешніх селян, коли ввечері чи вночі просто біля їхніх осель після нелегальних «робочих змін» згадані «старателі» починають, приміром, випалювати метал зі звалених на звалищі дротів чи гумових покришок…
Словесна еквілібристика та «косметика» для окозамилювання справі не зарадять
Колишня «проміжна» влада Полтави (в її руках місто перебувало з середини вересня 2018-го до завершення чергових виборів наприкінці минулого року, коли Олександр Мамай був достроково відсторонений від посади міського голови більшістю депутатів міськради) нібито намагалася навести на сміттєзвалищі елементарний порядок. І навіть бадьоро рапортувала про сотні тисяч гривень, отриманих комунальним підприємством КАТП-1628 за вже легально відсортовану його працівниками вторсировину. Саме тоді вперше почали засипати тіло сміттєвої гори землею. Та тільки з «полтавського» боку, щоб воно менше муляло очі містянам і туристам, які гуляють Івановою горою. Натомість на Макухівку відкрите сміття і фільтратне озеро посунули ще інтенсивніше.
Така «косметика» задавнених проблем, звісно, не вирішила, й вони перейшли, так би мовити, в спадок «новій-старій» владі під орудою Олександра Мамая. Про них останній іще 2006 року в своїй передвиборчій програмі як кандидат на посаду міського голови писав так: «Міське сміттєзвалище відпрацювало свій вік. У приміській зоні Полтави не один рік існує загроза отруєння небезпечними стоками. Тож потрібне будівництва нового звалища та підприємства з утилізації відходів». Щоправда, тоді пан Мамай відмовився від продовження боротьби за крісло міського голови на користь іншого кандидата.
Однак, починаючи з 31 жовтня 2010 року, на чергових виборах він перемагав тричі поспіль. Відтоді, зі згаданою дворічною вимушеною перервою, керував і продовжує керувати Полтавою вже понад вісім з половиною років! За цей час обласний центр фактично ні на крок не просунувся до вирішення головних проблем міського сміттєзвалища. Тож вони тільки загострювалися. При цьому «батьки» міста відбивалися від них в основному словесною еквілібристикою. Мовляв, ми і за налагодження реального роздільного збору твердих побутових відходів, яке більш ніж істотно зменшить навантаження на ту сміттєву гору, й за належне впорядкування самого звалища, й за будівництво сміттєпереробного заводу, але…
Справа та марудна, спорудження згаданого підприємства коштує надто дорого, грошей у бюджеті міста обмаль, а на інвесторів можна сподіватися тільки тоді, коли в Полтаві будуть уже не «копійчані» тарифи за вивезення та утилізацію побутового сміття. Тому спокійніше, звісно, нікого не дратувати, нічого не змінювати — просто чекати нових виборів зі щедрим «засіванням» перед земляками-пенсіонерами гречкою, цукром, олією, консервами, борошном… А мешканців Макухівки годувати черговими обіцянками. Тим паче, що простору для маневрів на полі словоблуддя вистачало. Адже звалище хоч і підпорядковане міському комунальному підприємству КАТП-1628, місцем його розташування фактично до кінця минулого року залишалася Ковалівська сільська рада Полтавського району. От і перепасовували міські та районні посадовці й чиновники того брудного м’яча, киваючи один на одного…
«Пані Політика» заводить на манівці
Наголосимо: питання закриття діючого переповненого звалища та будівництва сміттєпереробного заводу поставало ще на початку 2000-х років. Тоді в лісовому масиві поруч із сусіднім, набагато меншим, селом навіть підготували майданчик для такого будівництва й почали облаштовувати пункт для сортування відходів. Але категорично проти таких намірів у той час виступили жителі Макухівки та згаданого сусіднього сільця. Мовляв, тут однієї екологічної «бомби» під боком не можемо позбутись, а нам готують іще й другу майже поруч із першою. Селяни тоді також рішуче вимагали закрити міське сміттєзвалище та знайти місце для нього деінде — подалі від їхніх домівок. Такі пошуки затяглися на роки і фактично тривають досі.
На манівці їх неодноразово заводила ще й примхлива пані Політика. Скажімо, понад два роки тому здавалося, що все повернеться на круги своя, тобто в… Макухівку. Тоді братам Юрію та Олександру Бубликам (перший із них свого часу очолював Ковалівську сільраду, а потім був народним депутатом України двох попередніх скликань парламенту, передавши своєрідну естафету керівництва згаданою сільрадою брату) нібито вдалося переконати земляків у доцільності спорудження сучасного сміттєпереробного комплексу саме біля діючого звалища. Бо, мовляв, тільки тоді можна сподіватися на «поглинання» таким підприємством бодай істотної частки сміттєвої гори та її справжню рекультивацію. А якщо такий комплекс збудують в іншому місці, то про «екобомбу» під Макухівкою взагалі забудуть, тамтешні селяни залишаться з нею назавжди…
Така логіка багатьом видавалась, як то кажуть, залізною, а Юрій Бублик говорив уже про близькі перспективи перемовин із потенційними інвесторами будівництва. Та він як народний депутат і політик жорстко критикував тодішніх керівників ОДА, котрі не могли допустити, щоб попереду них у вирішенні однієї з найпекучіших проблем регіону крокував їхній політичний опонент. За таких обставин обласні можновладці охоче підхопили ідею шукати місце для спорудження субрегіонального полігона ТПВ із сміттєпереробним підприємством в інших громадах тодішнього Полтавського району.
Зрештою, тепер з’ясовується, що й «братню» ідею підтримували далеко не всі земляки. «Брати Бублики живуть не в Макухівці, — зауважує в розмові з власкором «Голосу України» представниця ініціативної групи пікетувальників дороги до сміттєзвалища Влада Орлова. — Мабуть, тому як політики видавали бажане за дійсне й чомусь не порадилися з більшістю наших селян. Їхню ідею «якщо гадити, то в одному місці» ми не підтримуємо. І сьогодні наполягаємо на тому, щоб давно переповнене сміттєзвалище закрили й облаштували його в іншому місці. Адже воно наближається до крайніх хат — навіть не за 300, а, мабуть, десь за півтори сотні метрів. То що — чекатимемо, доки сміття з тієї гори почне падати людям на голови?»
«Якби тут жив», міський голова також став би в пікет…
Пошуки того «іншого місця» для полігона ТПВ поблизу Полтави виявилися найскладнішими. «Сватання» обласних посадовців і чиновників до мешканців двох громад — Терешківської та Щербанівської — закінчилося отриманням від останніх «гарбузів» у вигляді емоційних зібрань і мітингів протесту. Навчені гірким досвідом макухівців селяни діяли за відомим принципом: ми за колгосп, але не в нашому селі… Побоюючись, що в красивій обгортці запевнень про спорудження «європеїзованого» підприємства без бруду та запаху їм підсунуть «другу Макухівку».
Не менше насторожувала жителів згаданих громад і цілковита відстороненість від вирішення цієї проблеми «батьків» Полтави. Надто за умов, коли під керівництвом посадовців і профільних фахівців ОДА науковці-екологи ще 2016 року розробили Стратегію поводження з твердими побутовими відходами в області, яка передбачає будівництво чотирьох чи п’яти сучасних субрегіональних полігонів ТПВ. А сьогодні наближається до завершального етапу опрацювання проекту Регіонального плану управління відходами на Полтавщині. Натомість керівники обласного центру майже демонстративно дистанціювалися від таких клопотів. Хоча до цієї роботи їх зобов’язує чинне законодавство, яке вже фактично не допускає існування не лише стихійних, а й подібних до макухівського невпорядкованих сміттєзвалищ.
Однак, як то кажуть, не було б щастя, так допомогла… адміністративно-територіальна реформа. Ні, щасливішими після неї макухівці не стали. Та по завершенні минулорічних виборів до органів місцевого самоврядування тепер уже колишня Ковалівська сільрада з Макухівкою включно ввійшла до складу великої Полтавської територіальної громади. Тож тепер проблеми сміттєзвалища міські посадовці вже не можуть спихнути на сільраду, район чи область. Попри те, що до останнього часу вони фактично продовжували їх ігнорувати.
«Перш ніж наважитися на пікетування дороги до сміттєзвалища, ми понад півроку, як то кажуть, стукали в усі двері можновладців і чиновників, але вони нас не чули, — продовжує Влада Орлова. — Почули тільки після того, як зупинилися комунальні сміттєвози й у Полтаві почали рости купи непотребу біля контейнерів».
Наступного дня, 5 червня, до пікетувальників приїхав міський голова Олександр Мамай. Оглянувши «принади» сміттєзвалища, сказав макухівцям, що й сам був би з ними, тобто в пікеті, «якби тут жив». І просто біля сміттєвої гори підписав підготовлений ініціативною групою пікетувальників меморандум про взаємодію та співробітництво між Полтавською ОТГ і представниками села Макухівка. Тож останні дорогу до звалища розблокували, й після понад доби простою комунальні сміттєвози рушили звичними маршрутами. Ще майже доба знадобилася комунальникам, щоб ліквідувати наслідки того «сміттєвого потопу» в Полтаві.
Гордіїв вузол проблем розрубуватимуть меморандумом?
Головною метою згаданого меморандуму визначено «закриття та рекультивацію міського сміттєзвалища» вже до 1 січня 2022 року, тобто фактично за півроку. Чи вірять автори цієї декларації намірів у те, що за такий короткий термін звалище справді можна не тільки закрити, а й перетворити, образно кажучи, на зелену галявину?
— Ми переконані в тому, що за цей час можна і треба розпочати такі роботи та вести їх належними темпами, — відповідає Влада Орлова. — На жаль, підстав для оптимізму поки що немає. Бо, скажімо, за тиждень після підписання меморандуму так і не почалося обіцяне Олександром Мамаєм обвалування території сміттєзвалища. Лише на майданчик біля нього машин із десяток землі висипали. Та ще прибрали несанкціоновані смітники біля звалища й фільтратного озера, також купою землі перегородили заїзд біля Білої гори. Оце й усе. Хоча, крім обвалування звалища, треба якнайшвидше рідину з того озера взагалі викачати й осушити його. Та якщо хтось сподівається, що зробленого мізеру достатньо, то запевняю: макухівці, котрі через сморід і дим сміттєзвалища не можуть відчинити вікон своїх осель чи просушити надворі білизну й узагалі почуваються тоді так, ніби їм, даруйте, на голову вдягнули пакет зі сміттям, терпіти окозамилювання й обману вже не будуть. Якщо люди не побачать реальних робіт на виконання меморандуму, вони знову вийдуть на пікетування дороги до звалища. Тільки тоді перекриють її вже не на добу…
До речі, в меморандумі «батьки» Полтавської громади взяли на себе зобов’язання не тільки швидкими темпами рухатися до ліквідації тієї екологічної «бомби», а й виділяти кошти на оновлення інфраструктури Макухівки. Зокрема, на лагодження та будівництво там доріг, облаштування ФАПу й системи фільтрації на прокладеному раніше водогоні, ремонт підвісного містка через Коломак тощо. А 7 червня під час зустрічі з керівниками громади, на яку представників Макухівки запросив сам Олександр Мамай іще біля підніжжя сміттєвої гори, активісти ініціативної групи запропонували підписати ще й додаток до меморандуму з чіткішим визначенням термінів виконання зобов’язань. Однак тоді підписання того додатку не відбулось, оскільки, за словами Влади Орлової, міські посадовці та чиновники попросили більше часу для оцінки сумірності намірів із реальними можливостями.
Екологи «прокинулись» і звернулися до суду
Зрештою, часу на тривалі роздуми та зволікання «батькам» обласного центру не дають уже не тільки мешканці Макухівки. Нарешті «прокинулася» і розташована у Полтаві Державна екологічна інспекція Центрального округу. Її фахівці 17 травня цього року звернулися до окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського комунального підприємства КАТП-1628. У ній ідеться про тимчасову заборону (!) останньому «діяльності в частині розміщення твердих побутових відходів» на сміттєзвалищі в Макухівці. Така заборона, згідно з позовом, має бути накладена судом до отримання підприємством висновку з оцінки впливу такої діяльності на довкілля, а також дозволу на викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря та «приведення експлуатації міського звалища твердих побутових відходів у відповідність із Правилами експлуатації полігонів ТПВ».
У позовній заяві екологи нагадали про ті правила. Зокрема, про необхідність облаштувати так званий виїзний дезбар’єр, тобто заглиблену ємність із відповідними засобами для дезінфекції транспортних засобів, та дренажну систему з трубами й приймальними колодязями. А ще — спостережні свердловини, три місткі пожежні ємності, суцільну огорожу по периметру. Обов’язковими є також установлення звукового й акустичного обладнання для відлякування птахів та ліквідація фільтратного озера, що витікає з тіла сміттєзвалища й розташована на землях державного лісгоспу.
Пожежі на звалищі рятувальникам доводиться гасити постійно.
Фото з сайту Головного управління ДСНС в області.
Як бачимо, виконання цих елементарних вимог не потребує десятків мільйонів євро, якими міські посадовці лякають земляків, коли заходить мова про будівництво сучасного сміттєпереробного заводу. Дивує тільки, чому раніше ті ж таки екологи не домагалися, зокрема й через суди, безумовного дотримання комунальним підприємством чинних правил. Сподіватимемося, що йдеться вже не про імітацію бурхливої діяльності з їхнього боку. Зрештою, служителі Феміди можуть розглядати цей позов іще тривалий час. А побутове сміття треба вивозити з-під вікон полтавців кожного дня…
З непотребом «скрізь так»? Ні, не так і не скрізь…
Останнім часом помітним було прагнення поставити галочку в звіті про бурхливу діяльність і з боку полтавських посадовців. Адже 3 червня на офіційному сайті міськради з’явилося повідомлення про те, що напередодні, тобто за два дні (!) до пікетування дороги на сміттєзвалище, профільний заступник міського голови Євген Ричка зустрівся з представниками приватної компанії з Кривого Рогу, яка нібито «зможе забезпечити стовідсоткову переробку муніципальних відходів з випуском високоліквідної товарної продукції за мінімальних витрат на переробку та утилізацію ТПВ». У згаданій інформації про таку «вікопомну подію» наголошується, що то була «перша зустріч в рамках ініціативи міської влади щодо сміттєпереробного комбінату».
Хоча про те, як роками й уже навіть десятиліттями «допомагають» ініціативи міської влади у вирішенні найпекучішої «сміттєвої» проблеми, краще запитати в мешканців Макухівки. При цьому ні про їхню зустріч із міським головою просто біля сміттєзвалища, ні про підписаний ним меморандум та, власне, про «сміттєвий потоп» в обласному центрі, який буквально поставив «на вуха» всю Полтаву, на тому ж таки офіційному сайті міськради не обмовилися жодним словом…
— Коли Олександр Мамай під час тієї зустрічі біля сміттєзвалища намагався переконувати нас у тому, що сьогодні зі сміттям «скрізь так», я йому заперечила, — наголошує Влада Орлова. — І нагадала про сміттєзвалище біля набагато більшого за Полтаву міста Дніпро, до якого їздила спеціально, щоб подивитися на інший досвід поводження з ТПВ. У порівнянні з нашою «екобомобою» — це небо і земля. Їхній полігон розташований у глиняному кар’єрі, а не в піщаному. Там немає і чверті обсягів звалища під Макухівкою. Адже облаштована сортувальна лінія. Немає також фільтратних озер, бруду довкола, бродячих тварин. Коли проїздиш повз той полігон по трасі, навіть не здогадуєшся, що за об’єкт розташований поруч із нею.
Тож навести лад зі сміттям і звалищем непотребу таки можна. Якщо не імітувати бурхливу діяльність, а таки діяти. Надто за умов, коли сьогодні, як писав уродженець Полтавщини видатний поет Борис Олійник (за іронією долі, біля його рідного села тепер функціонує сміттєзвалище іншої громади), народ не візьмеш на макуху. І на Макухівку також…
