А ті, горді й упевнені, стояли у самому центрі натовпу і висловлювали свої думки, сперечалися інколи ледь не до бійки. Це були захоплюючі діалоги вільних людей, острівець вільнодумства без цензури, де кожен міг справді сказати те, що думає, не озираючись.
За вікном 1990-ті роки. Тріщить по швах московська імперія. КПРС і КДБ роблять відчайдушні спроби змінити природній розвиток подій. Вільнодумцям і неформалам оголошують ледь не анафему. А тут — свобода думок, відточуй із серйозною публікою ораторську майстерність, вчися вести дискусії і переконувати людей. Щоправда, як пізніше дізнались, КДБ працювало і на «клумбі», яку ще називали львівським Гайд-парком. Ледь не щодня моніторило ситуацію і доповідало в обком компартії, що думає і каже народ.
Пізніше ораторів з «клумби» ми побачили на перших демократичних мітингах, коли десятки, сотні тисяч людей виходили на вулиці й висловлювали свою незгоду з існуючим режимом, а під вікнами партноменклатури лунало дзвінке «Геть-ганьба!».
Львівська «клумба» розміщувалась у досить велелюдному місці — на стометрівці перед оперним театром. Лишень якісь 30 квадратних метрів. Інколи до натовпу було важко підійти: стільки було охочих почути відверті та чесні думки.
Нині за десяток метрів від цього Гайд-парку спорудили величавий пам’ятник Тарасові Шевченку. І де стояти Великому Тарасові, теж вирішували на «клумбі».
У центрі «клумби» була скромна дошка оголошень, яка сповіщала основні новини та повідомляла про події, які відбуватимуться. Це був своєрідний голос народу. Оголошення з «клумби» викликали найбільшу довіру. ЗМІ тоді ще перебували в руках компартії, вільнодумство могли собі дозволити лише молодіжні видання. А авторитет інформації з «клумби» був настільки великий, що влада не знала, що з цим робити. Навіть кілька разів інформаційні дошки знищували. Але через день-два вони знову з’являлися.
У роки розвалу СРСР місцевий Гайд-парк став одним із важливих рупорів народу, через який доносили правду і згуртовували однодумців.
Бурхливо жила «клумба» і в перші роки незалежності. Тут вивішували плакати із закликами підтримувати конкретних демократичних кандидатів.
А під час президентських виборів розмістили автомобіль «вуличного телебачення» і вели прямі ефіри на всю Україну. Але ця диво-технологія на «клумбі» не прижилася, бо дискусії вели штатні оратори, а не народні.
З роками життя на «клумбі» затихало. Гласність і відвертість зробили свою справу. Тепер кожен міг висловити думки перед багатотисячною аудиторією через мас-медіа. І вже не було причини ховатись чи пристосовуватись.
Нині на місці колишньої «клумби» зробили стоянку велосипедів напрокат. А колишній острівець вільнодумства окупували численні туристи. Час від часу екскурсоводи приводять сюди гостей Львова і розповідають про перші демократичні мітинги, про перші демократичні вибори і, звичайно, про знаменитий львівський народний Гайд-парк.
У старшого покоління ностальгія все-таки бере своє. Хочеться, як колись, прийти на «клумбу», а особливо тепер, коли телеекрани олігархічних ЗМІ заполонили штатні оратори, які кажуть те, що вигідно власникам.
Львів.
