Так, Симиренки завжди пам’ятали, що ведуть свій рід від запорозького козака Семирукого. Себто дуже кмітливого, дужого, мужнього лицаря, який захищав Україну від ворогів, боровся за волю рідного народу. Тому вже перші відомі покоління Симиренків бачимо справжніми українцями, що не цураються свого, дідівського, національного. Незважаючи на те, що на їхній землі панують чужинці, і Московська імперія тих, хто змосковщувався, обсипає милостями та нагородами!..
У фірмі «Брати Яхненки і Симиренко» її власники і в роботі, і дома спілкуються лише українською. Хоч знають і російську, і європейські мови. Адже відомо, що й Федір Симиренко, а особливо його сини Платон і Василь, онук Левко і правнук Володимир, володіли і французькою, і німецькою, і англійською...
Про дух українства, що панував у родині, можна розповісти дуже багато, із цікавими фактами за участю не лише Симиренків, а й багатьох інших відомих українців, наприклад Тараса Шевченка і Павла Чубинського... З якими вони зналися й приятелювали. Але я хочу згадати чарівну жіночу половину Симиренків. Що аж ніяк не поступалася українським патріотизмом чоловікам!.. Про що переконливо свідчать їхні листи, спогади, перекази-легенди, згадки про одяг, народні звичаї, традиції, закоханість в українську пісню.
Чи не найкращим підтвердженням любові до свого рідного, національного, бачимо на знімках, що дійшли до нашого часу!.. Коли милуєшся справжньою україночкою Тетяною Симиренко, донькою Левка Платоновича, зодягнену в яскраву українську вишиванку (на знімку)!
Це фото початку ХХ століття, коли все українське заборонялося. Панянці десь 20 літ... І ось такий виклик московським порядкам, така любов до України...
Зі спогадів онуки Левка Симиренка Тетяни Володимирівни її мама Марія Демидівна, як ще родина жила в Україні (це були двадцяті роки ХХ століття) щоліта оновлювала свій гардероб, замовляючи у монастирських рукодільниць Києва чудові українські сорочки-вишиванки та інший національний одяг. Саме через його «занадто велику» любов до України й було розстріляно комуністами чоловіка пані Марії Володимира Симиренка, а жінка з донькою і сином врятувалися від гулагів, виїхавши за кордон. Але й там її діти, Тетяна і Олекса, завжди залишалися українцями!.. Знову ж таки, це яскраво ілюструють і фотографії пані Тетяни, яка на них — в українському національному вбранні. Такою, в українській вишиванці, запам’ятала її й авторка цих рядків. Коли вона, канадійка, мало не щороку приїздила в Україну, зокрема на свою батьківщину у Мліїв і Городище.
Видаючи у далекій Канаді заміж свою єдину доньку Наталю, пані Тетяна також не забула, якого вона роду, яких великих батьків-дідів спадкоємиця! Тому це було справжнє українське весілля з нареченою-українкою і короваєм!.. Що й увічнено на знімку!..
Сьогодні, у вільній Україні, ми щиро освідчуємося своїй матері-Вітчизні в любові! Пишаємося, що маємо причетність до великого українського народу! Залюбки одягаємо вишиванки — уособлення нашого особливого, національного, що виокремлює українців з-поміж інших націй. Але пам’ятаймо, що так було не завжди!.. І в століття неволі за ці вишиванки карали тюрмами й навіть стратами. Лише незалежна Українська держава здатна дати нам щасливий національний розвиток! Коли можемо пишатися тим, що ми — українці! Вільна нація, яка, обстоюючи власну свободу, поважає свободу інших народів. Бо лише вільні люди можуть бути щасливими!
Ольга ОСИПЕНКО, завідувачка музею-відділу обласного краєзнавчого музею.
Мліїв
Черкаської області.
Фото надано автором.
