Оксана Чорниш (праворуч) разом зі студентами з Індії та Казахстану.

Щоб знайти відповідь на це запитання, ми завітали до Державного університету «Житомирська політехніка», на базі якого впродовж десяти років діє Центр довузівської освіти та роботи з іноземними студентами. 

Розмову ведемо з його завідувачкою, кандидатом філологічних наук, доцентом Оксаною Черниш:

— Роботу зі студентами-іноземцями ми з колегами організували з душею, — розповідає вона. — Це включає певну психологічну роботу, подолання конфліктів, сприяння соціальній адаптації і, звісно, організацію самого освітнього процесу. Все працює в комплексі.

За час мого керівництва, а це чотири роки, ми випустили десь п’ятнадцять бакалаврів та магістрантів. Як правило, студенти розпочинають навчання з підготовчого відділення, а далі — бакалаврат та магістратура. Специфіка підготовчого відділення в тому, що студенти мають майже 720 годин української мови, а також низку інших предметів, які розподіляються за двома профілями: економічний або інженерно-технічний. В залежності від цього вони мають різний перелік дисциплін, що вивчаються. Тобто, спочатку перші декілька місяців відбувається інтенсивне вивчення української мови, а також курсу з країнознавства. Потім нашаровуються професійні дисципліни, де слухачі перш за все ознайомлюються з термінологією, щоби мати змогу вільно нею оперувати, а вже безпосередньо під час навчання на бакалавраті — розуміти сутність курсів та вивчити їх досконало. Адже мова — це знаряддя і спосіб комунікації. Нині в нас є можливість забезпечити викладання всіх дисциплін усіх курсів як українською, так і англійською, на розсуд і вибір студента. Якщо студент бажає отримати ступінь бакалавра англійською мовою — без проблем, якщо українською — теж. Ми — студентоцентричні: готові надавати такі освітні послуги, які він бажає отримати.

— Наскільки ж доцільно ввести навчання рідними мовами для студентів-іноземців? 

— Переважна більшість студентів, цікавлячись спеціальностями, запитують про можливість навчання англійською, з якої б країни вони не були. Англійська мова є мовою бізнес- та наукового спілкування і, можливо,  вона є наразі універсальною. За чотири роки керування центром я не стикалася з тими моментами, коли студент запитував про можливість навчатися його рідною мовою. Звісно, якщо така можливість буде надана, вірогідно, вона і стане бажаною, оскільки це полегшить навчання. Однак чи допоможе це із соціалізацією? Пересічний громадянин України навряд чи знатиме рідну мову абітурієнта. Коли студент вийде на вулицю і почне спілкуватися поза університетом, захоче знайти собі друзів — це буде перепоною. Англійська мова — найоптимальніше рішення.

— Скільки іноземних студентів навчається у вашому закладі?

— Нині у Житомирській політехніці на підготовчих курсах, бакалавраті, магістратурі та аспірантурі навчається приблизно 200 студентів-іноземців з дев’ятнадцяти країн: переважно з країн Азії (Індія, Непал, Бангладеш) та Африки (Конго, Камерун, Марокко), а 10—15 % — студенти з країн Європи (Чехія, Німеччина).

Мої попередники створили Українсько-азербайджанський та Українсько-туркменський освітньо-культурні центри. Студенти з Туркменістану навчаються на спеціальності «Автомобільний транспорт». Вона користується у Туркменістані попитом, звідти приїздить багато абітурієнтів, тому і виникла ідея створення цього центру. Це ж стосується й Азербайджану. Нині у нас є студенти — громадяни Азербайджану, які навчаються і в аспірантурі.

Ми намагаємося створити сприятливі умови для навчання наших студентів-іноземців і їхнього особистісного розвитку. Коли людина приїжджає здалеку і бачить щось своє, рідне у стінах університету, це сприяє її соціальній адаптації. Іноземці надзвичайно дивуються, що в Житомирі таке можна побачити. Ми приємно вражені їхньою реакцією, — зізнається моя співрозмовниця.

До речі, у Державному університеті Житомирська політехніка створено і Чеський центр освіти і культури ім. Вацлава Длоугі.

— Центр створено у 2016 році, — розповідає його керівниця, голова Чеської національної ради України Людмила Чижевська. — Його мета — координувати всі зв’язки з чеськими вищими навчальними закладами як на рівні викладачів, так і на рівні студентів. Укладено двосторонні договори з вишами Чехії та з Житомирською політехнікою, які передбачають різні форми роботи. Ми проводимо конференції, обмін студентами та викладачами, спільно беремо участь у грантових проектах. За час роботи Центру навчання в ньому пройшло десь майже тисячу студентів.

Студенти Житомирської політехніки мають можливість безплатно вивчати чеську мову. Заняття проводить носійка мови, яка приїхала сюди за програмою Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Також студенти щороку можуть приїхати на Літню школу (окрім карантинного періоду). Це можливо завдяки двосторонній угоді між Житомирською політехнікою та Південночеським університетом міста Чеські Будейовиці.

— Чим ще приваблює Житомирська політехніка?

— Студентам з Європи наш вуз та країна цікаві в тому разі, коли вони вивчають українську мову або фольклористику, чеську філологію. Їм цікаво приїхати сюди і проводити дослідження щодо того, як тут збереглась чеська мова, або практикувати українську. Тому, як правило, їм зручніше приїхати сюди на півроку за програмами обміну. Буквально зараз ми реалізовуємо проект — відпочинок у Генічеську на Азовському морі для дітей чеського походження. Запрошуємо чеських студентів, які будуть волонтерами, займатися з дітьми вивченням чеської мови в ігровій формі в літніх таборах.

— Наскільки ж затребуваним є навчання студентів саме чеською?

— Якщо говорити про українську молодь чеського походження, то вони намагаються навчатися паралельно в Україні та в Чехії, отримуючи два дипломи. Навчатися чеською мовою їм цікавіше безпосередньо в Чехії. Навчання  в Україні відбувається українською. Студенти зацікавлені знати термінологію рідною мовою, якщо вони планують працювати в Україні. Студенти зацікавлені також учитись англійською мовою в нас і в Чехії.

Про те, як живеться та навчається студентам-іноземцям у Житомирській політехніці, мені розповіли Рупалі Сен та Прабжот Сіинг з Індії.

— Ми дізналися про «Житомирську політехніку» від друзів, — кажуть вони. — Плануємо навчатися на економічному факультеті та вивчати облік та аудит відповідно. В Житомирі ми вже шість місяців, закінчили перший семестр підготовчого відділення. Зараз вчимо українську мову і розмовляємо англійською. Нам комфортно в університеті, але залишатися не плануємо — після завершення навчання поїдемо додому в Індію та будемо працювати за фахом. Батьки щасливі, що ми вирішили навчатися. З ними зідзвонюємося щодня, відправляємо фотографії Житомира, його музеїв і галерей, університету, свого побуту та друзів. Нам подобається Житомир, погода в Україні, а ще тут дуже гарні люди.

Своїми враженнями поділився і Акежан Сабиболда, магістрант другого курсу за спеціальністю «Радіотехніка-телекомунікація»:

— Я приїхав із Казахстану. Про навчання в Політехніці дізнався в своєму Алматинському технічному університеті, де я навчався на бакалавраті. Між нашими навчальними закладами підписано договір про співпрацю. Я цим скористався і приїхав до України. Мені вже за 20, і рідні вважають, що я достатньо дорослий, щоби самостійно приймати рішення. Вони підтримали мою ідею приїхати в Україну. В майбутньому я буду інженером, який просуває тему телекомунікацій. В Казахстані нещодавно встановили 5G, у зв’язку з чим є багато цікавих та перспективних проектів для людини мого фаху. Мені цікаво показати себе у галузі радіолокації та радіосистем, тому що у нас цей напрям не дуже розвинений, на відміну від України. Це — ще одна з причин, чому я обрав Житомирську політехніку.

Акежан каже, що в Україні йому подобається футбол, менталітет і культура. А ще тут комфортна погода, тож він менше хворіє. «В університеті подобається викладацький склад, позитивні відгуки про який я чув ще на батьківщині. Викладачі дуже терплячі, відповідають на всі питання, дають повноцінні консультації. Спілкуюся з усіма російською, а українську розумію трошки, але говорити не можу», — зізнається він.

Коли я виходила з університету, почула, як українською між собою спілкувалося двоє студентів-іноземців. Було приємно, що представники інших народів вивчають мою рідну мову.

Фото автора.