Один із ініціаторів створення у 1987 році міської організації «Зелений світ» у м. Южноукраїнську, що виступила проти будівництва Костянтинівського та Ташлицького водосховищ та знищення козацьких святинь і унікальних бузьких порогів. Він очолював заходи, що спрямовані на формування національної свідомості. Організатор конкурсів Шевченківської поезії «Заповіт»; українського гумору та сатири «Сміхослов»; огляду Різдвяних вертепів; фестивалю фольклорно-інструментальної музики та народного співу, ім. М. Аркаса. Під час виборів Президента, у 1991 році, був довіреною особою В’ячеслава Чорновола та координатором груп, що агітували за підтримку «Акта про державну незалежність України» у Миколаївській області. Миколаївці обрали його до Верховної Ради у 2002 році.
Він розповів для «Голосу України» про те, яке значення мало прийняття Декларації про державний суверенітет. «Для людей, які були причетні до національно-патріотичних рухів, для них цей посил, — прийняття Декларації — був дуже важливим. Піднялася своєрідна мітингова ейфорія. Вже можна було вийти і вголос заявити про порушення прав, про українську самостійність та незалежність, — каже Юрій Володимирович. — Взагалі до 1985 року було небезпечно про щось заявляти. А Миколаївщина дуже складний регіон. Хоча тут були потужні демократичні сили. Вже в 1990 році ми проводили похід «Буг — козацька річка» в рамках святкування 500-річчя українського козацтва. То великий був похід, багато учасників. Хоча і проблем було чимало. КДБ за нами пильно спостерігав, створював провокації, адже з нами йшли і закордонні журналісти. Проте ці перепони не завадили нам ще до проголошення Незалежності встановити пам’ятну дошку в місці розташування Буго-Гардівської паланки війська Запорізького в місті Южноукраїнську.
— Прийняття Україною Декларації про державний суверенітет — безумовно, неймовірно важлива подія. Адже ми постійно пасли задніх у напрямі демократичного розвитку, часто поглядали на Росію. Втім 355 народних депутатів таки проголосували за Декларацію. На 25-річчя Декларації мені подарували книжку і сказали, що ми — єдина область, де встановлена трищога — три прапори: України, Євросоюзу та Миколаєва. Саме Народний рух України був ініціатором її встановлення. Багато є дат з історії, які неналежним чином забуті, упосліджені. Хоча вони значущі для сучасної історії України. Це прийняття Декларації про державний суверенітет та референдум 1 грудня 1991 року. Вважаю, що вони навіть важливіші, ніж прийняття Акта проголошення Незалежності України.
Як зазначає Юрій Діденко, в Декларації повністю прописані орієнтири розвитку української держави. Економіка, Збройні Сили, культура, соціальна політика, все. Це той стратегічний документ, на який оперлася Україна. Дороговказ. «Мали, щоправда, міну уповільненої дії, — декларування про те, що ми без’ядерна, позаблокова держава. Типу Швейцарії. Зрозуміло, що то було не зовсім продумане рішення на тлі ейфорії. Якби ми тоді записали, що наш шлях до ЄС та НАТО, ми би сьогодні були в середині шляху до цих орієнтирів. Взагалі вважаю, що без’ядерність — не кращий крок. У цьому глобальному світі слід було би мати свою «дубинку», — каже він.
Пан Юрій згадує, що саме завдяки Народному руху України та іншим демократичним силам у 1996 році ухвалили свою, рідну Конституцію. А з приводу прийняття Декларації наступного року провели масштабну акцію в Миколаєві. Роздавали тексти Декларації вулицями міста, пояснювали миколаївцям значення цього документа. На жаль, містяни неоднозначно сприймали і Декларацію, і Акт про незалежність. Утім на Миколаївщині було демократичне ядро, яке і до сьогодні виступає потужною силою, коли йдеться про збереження української історії, традицій, національних пам’яток, захист прав та свобод українського народу.
Появу Декларації Юрій Діденко порівнює з народженням дитини. «Якщо вона не буде знати своїх батьків, хто з неї виросте. Так само Декларація, — документ, який показав нам усім перші кроки. Той візок, на якому ми поїхали. Без цього документа ми були би сліпі. Як і що будувати, коли немає дороговказу? Ми би продовжували будувати, як в Білорусі, той самий Радянський Союз, — ділиться він. — На жаль, відсутність державницької еліти не дає нам можливість вийти на рівень Польщі чи прибалтійських країн. Господь дав нам безкровну Декларацію та Незалежність. Утім сьогодні найбільша небезпека — інформаційна. Потрібно їй розумно протистояти. Володимир Путін «виховав» в українцях справжній патріотизм та почуття ненависті до імперій. Ми ніколи не наближатимемося до Росії. Адже в Україні сформовано громадське свідоме суспільство. Хоч би якою була нинішня чи майбутня влада, але вона точно не буде ігнорувати думки громадськості. А громадськість нині має своє вагоме слово».
Досьє «Голосу України»:
Юрій Діденко народився 7 травня 1959 року в селі Митків Гайсинського району Вінницької області у селянській родині. Кандидат історичних наук, член політради Народного руху України, голова Миколаївської обласної організації Народного руху України з 1992 року, народний депутат України IV скликання.
Фото автора.
