На жаль, виводити донечок у люди їй довелося самотужки, бо стала вдовою у 33 роки, коли найстаршій Іннусі було чотирнадцять літ, а наймолодшій Іванці — лише три.
Найпродуктивнішими роками у своєму життєписі Валентина Тихонівна вважає десятиліття із 1981-го по 1991-й, коли з інтервалом у кілька років, а то й рік Господь благословив родину красунями-донечками Інною, Світланою, Катрусею, Валентиною, Танею та Іванкою. Важко пояснити, чому родину ощасливлювали лише дівчатка. Можливо, так пані Валентина подвоїла сімейну традицію своїх батьків, які дали життя їй і двом сестричкам — Тамарі та Люсі.
Полинову вдовину долю підсолоджували чуйні та доброзичливі, щирі та тямущі односельці й родичі. Із теплотою і вдячністю пані Валентина згадує сусіда Володимира Мачуліна, який пособляв по господарству, особливо під час оранки та інших трудомістких «чоловічих» спеціалізацій. Не цурався господарки родички і швагро Анатолій Демидюк.
Але основну сімейну трудову вахту несла сама Валентина Тихонівна. За плечима — робота у будівельному підрозділі Млинівського ПМК-2, нелегкі будні на тваринницькій фермі, а також просто виснажливі — у буряківничій ланці місцевого колгоспу. Трудовий гарт у ланці одержали й дівчатка: змалку навчилися цінувати людську працю і взнали, що таке нелегкий труд. Однак Валентина Мінчук, як і кожна мама, хотіла, щоб доля дітей була світлішою і яснішою.
Для того вдома у Мінчуків тривала безкінечна тваринницька вахта: у сім’ї вирощували велику рогату худобу на продаж, оскільки соціальні виплати держави на дітей покривали лише частину витрат.
Ненька прагнула, щоб її сонечка — за статусом напівсироти — жодним чином не відчували свого сирітства, і докладала до цього не тільки фізичні зусилля: до неба линули молитви, щоб Господь змилостивився над її кровинками і подарував їм щасливі долі. Так і сталося...
Доньки підросли й подалися в життєвий вирій. Три з них нині мешкають за кордоном: Світлана — в Німеччині, а Таня і Катя — у Туреччині. Спочатку в зарубіжжя поїхали на заробітки, а згодом там обжилися і знайшли сімейне щастя. Доньки дали змогу й матусі побачити світ, і так бодай трішки компенсували її багатолітній материнський труд. Валентина Тихонівна вже кілька разів гостювала в дочок у Стамбулі.
Влаштовані в житті й інші дівчата. Інна мешкає поряд у Муравиці, Іванка — у Луцьку, а Валя залишилася з мамою.
Крім того, доньки подарували Валентині Тихонівні аж сім онуків: Максима, Арду, Станіслава, Аделіну, Флорика, Сергія та Андрія. У переліку внуків абсолютна перевага — на боці чоловічої статі. І нічого не вдієш — у природи свої закони і правила.
З другого боку, можливо, на шістьох донечок сім внуків не так і багато, але ж ця кількість здатна до варіювання у бік збільшення. Скажімо, у Німеччині готується втретє стати мамою Світлана. Це, так би мовити, свіжа статистика. Дасть Бог — і коло внуків стане ще ширшим.
Млинів Рівненської області.
Фото надано автором.
