Одного теплого червневого вечора 2016 року молодший син Саша зайшов до кімнати і зупинився на порозі. Постояв трішки, переминаючись з ноги на ногу. Знаю, щось проситиме чи має повідомити якусь новину.
— Ну, кажи вже, що хочеш, — усміхаючись, звернулася до сина.
— Тут така справа... — почав і замовк. — Мій друг Максим на вулиці впіймав білочку. Він хотів залишити її собі, але у них великий собака. Можна я принесу звірятко додому?
Тепер зрозуміла, чому Саша довго не наважувався повідомити новину. Домашні знають, що я панічно боюся будь-яких гризунів, тож їхні попередні спроби поселити в домі якесь звірятко закінчувалися невдачами.
— І як же він білку впіймав?
— Вона сама пішла до нього в руки... Зовсім маленьке звірятко, схоже на мишеня, а хвостик пухнастий...
Так у нас з’явився п’ятий, улюблений, член родини. Двомісячна, як потім сказав ветеринар, білочка виявилася хлопчиком. Діти назвали чудернацьким ім’ям Сенді, а я, для зручності вимови, перейменувала його в Сєню. І обидва імені прижилися.
Чоловік зробив для Сєні простору клітку з хатинкою-кубельцем, годівнички та розмістив на комоді в хлопчачій кімнаті. Щодня по кілька годин звірятко гуляло по квартирі. «Засиджувалося» біля комп’ютера. Залюбки бешкетувало на плечі у когось із синів. За перші місяці трішки пошкодило шпалери, погризло комод.
Через рік клітку для Сєні збільшили вдвічі, але нова оселя чомусь не сподобалася. І він перебрався на балкон, певно, вирішив пожити окремо від усіх. Тепер там у нього кілька «квартир». У дуплі зі старого дерева він не спить, а тільки зберігає харчові запаси. Чоловік випиляв дірку-вхід, але Сєня вигриз ще один, запасний.
Щоосені наносить у дупло стільки горішків, що й сам не поміщається. Доводиться нам регулярно переполовинювати схованку.
У порожньому відрі більчак звив собі ще одне кубельце (ми називаємо його дачею), наносив туди клаптиків старих футболок, ниток для плетіння, поцупив мої ватні косметичні диски. Тато Олександр з картону склеїв нашому улюбленцю будиночок. Сєня одразу переселився в нього, зробивши мітки — обгриз з усіх боків і, звичайно, забезпечив собі запасний вихід.
Наш більчак прокидається з першими променями сонця — спить рівно стільки, скільки триває ніч. Дуже цікаво спостерігати, як спочатку з кубельця висувається мордочка, позіхає, потім Сєня витягає передні лапки, потягується і нарешті весь граціозно виповзає назовні. Далі — туалет, біг у колесі, пиття водички з баночки, легкий перекус і «водні» процедури. Більчак сідає на задні лапки, дмухає на передні та протирає мордочку, наче вмивається. І тільки тоді переходить до чистки своєї гордості — розкішного пухнастого хвостика, і робить це кілька разів на день.
На сніданок Сєня уплітає всілякі ласощі. У нього багате і різноманітне меню. Обожнює кедрові горішки, фініки, солодку кукурудзу, інжир, курагу, соняшникове насіння (не смажене), яблука, груші, гриби білі або печериці, грецькі горішки, помідори, огірки, моркву, сухарики, віддає перевагу ліщині перед фундуком. Не проти поласувати кавуном, особливо насінням. Але не завжди. Певно, відчуває, коли ягода з нітратами. Тож ми можемо спокійно споживати той кавун, що вподобав пухнастик.
А ще Сєня знає, де в кухні лежить печиво, тож не проґавить можливості заскочити на стіл, вибірково схопити щось смачне і одразу почати їсти. Коли у звірятка трапеза, в усі боки розлітаються залишки їжі. Доводиться прибирати по кілька разів на день.
Двічі на рік відбувається линька, і тоді наш бешкетник втрачає привабливі китички на вушках. На зиму вони відростають, роблячи Сєню ще гарнішим.
У пухнастохвостого члена нашої родини є свої улюблені місця відпочинку: на спинці дивана, на підвіконні (там «інспектує» вазони з квітами), на батареї у старій хутряній шапці, у кухні перед телевізором чи на стільчику під столом.
Більчак — дуже активне звірятко, хазяйнує по всій квартирі, «дозволяючи» нам мешкати поруч із ним. Ми тримаємо вікна зачиненими, а на балконі для безпеки улюбленця встановили металеву сітку. Але якось уранці Сєня непомітно пробрався в кімнату до хлопців, стрибнув на підвіконня розчиненого навстіж вікна і, не втримавшись, шугонув з 8-го поверху!..
Чоловік зателефонував мені на роботу і повідомив про надзвичайну подію. Серце тривожно закалатало, і я чи не вперше усвідомила, який дорогий мені малий гризун. Чоловік щодуху поспішив на вулицю. Там нашого Сєню вже ганяли два дворові коти. Нарешті більчак додумався зіскочити на найближче дерево і видертися на самісіньку верхівку. Вже звідти не без проблем десь із годину визволяли нашого «полоненого». Майже добу врятоване звірятко відходило від стресу, не пило і не їло. На щастя, його політ із 8-го поверху закінчився вдало.
У дикій природі Сєніни побратими активно шурхають по деревах і поступово об кору, інші тверді предмети стирають кігті. У квартирі такі можливості відсутні, хоча чоловік на балконі облаштував «тренажерний зал» із кількох товстих гілок, спеціально принесених з лісу, й полички-драбинки. Тож доводиться Сєні регулярно робити манікюр, щоб довгі кігтики не заважали пересуватися. Нашому пухнастику ця процедура дуже не подобається, тому пручається, може й пальця прокусити своїми тоненькими й гострими зубками-голочками. Тож «майстри манікюру», щоб убезпечити себе від укусів, надягають рукавиці, що зазвичай використовують при зварювальних роботах. О, Сєня їх добре знає! Щойно бачить — негайно ховається в будиночок, «замуровує» вхід і може до вечора не вилазити.
Щодня наш Сенді-Сєня подорожує квартирою. Малесенький, трохи більше миші, але коли біжить, наче слоненя гупає. Спритно долає всі перешкоди, проте любить, коли його на руці відносять до місця дислокації — на балкон. Стане на задні лапки перед ким-небудь, а передніми жонглює, мовляв, беріть на руки. Умоститься на руці, повернувшись у той бік, куди його треба нести, ще й голівкою, як той болванчик, хитає. Якщо понесеш його в інший бік, починає злитися, навіть може акуратно вкусити пальця.
Сенді-Сєня точно визначає погоду на найближчий час. Коли наш «барометр» бігає по квартирі, бешкетує чи розганяє колесо, — чекай хорошої погоди. Якщо після сніданку більчак ховається у свою хатку та ще й затуляє вхід — бути бурі, дощу чи снігу (залежно від пори року). І Сєнін прогноз завжди справджується!
При наближенні осені Сєнька починає готуватися до холодів і по всій квартирі розносить горішки. Схованки у нього всюди — у кутках кімнат, дверей, у черевиках, вазочках, на дивані, під подушками у ліжках, у моїх сумочках... І коли тільки він встигає розпихати свої припаси?! Молодший Саша розповідав, що коли поїхав за кордон і там став узуватися в змінні кросівки, то в одному виловив горішок — Сєнін привіт із батьківщини. Цікаво, що більчак щодня ласує різноманітною їжею, але ховає про запас тільки плоди ліщини. А ще він одразу відбраковує зіпсовані горіхи.
А цього року Сєня у нас став юним мічурінцем. Його вперше пригостили гарбузовим насінням. Погриз декілька штук, а решту зарив у коробочку з землею, де до того була розсада помідорів (нею Сєня обідав кілька днів). Ми, звичайно, поливали імпровізований городець. Невдовзі одне з зерняток проросло. І тепер Сєня «доглядає» зелений паросток, на якому вже 4 листочки. Їх більчак не гризе.
На нашого кумедного пустунчика приходять подивитися гості. Від одних він ховається в хатці, а іншим дозволяє погладити себе й узяти в руки. Адже Сєня — не лише красиве звірятко, а справді розумне. І ми його дуже любимо й оберігаємо!
P. S. До речі, у неволі білки живуть 10—12, а то й 15 років.
Сумська область.
