Документ розроблено Кабінетом Міністрів відповідно до вимог закону про запобігання корупції і подано до парламенту ще восени минулого року. У листопаді його взяли за основу та скоротили термін підготовки до другого читання. Утім, законопроект і досі не схвалили в цілому.

Законотворці вказують на те, що в країні досі немає основного стратегічного документа у сфері запобігання та протидії корупції — Антикорупційної стратегії. Це призвело до розбалансованої і малоефективної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших публічних інституцій у питаннях запобігання та протидії корупції. А затвердження такого перспективного плану дій на 2020 — 2024 роки дасть змогу вирішити ці проблеми, забезпечивши всі публічні інституції надійним дороговказом та інструментарієм на найближчі п’ять років. Окрім того, ухвалення законопроекту, очікують парламентарії, дозволить зробити значний стратегічний крок уперед у напрямку мінімізації корупції та суттєво підвищити темпи соціально-економічного зростання країни.

Результати численних досліджень свідчать про те, що корупція, як і раніше, залишається однією з найважливіших та найбільш гострих для населення проблем, зауважують законотворці у пояснювальній записці до проекту стратегії. Вони спираються на дослідження, проведене навесні 2020 року за Методикою стандартного опитування щодо рівня корупції в Україні.

Дані свідчать:

91,2 відсотка українців вважають проблему корупції «дуже серйозною». Настільки ж гострою з позиції громадян є лише проблема війни на Донбасі. А в дослідженні Global Corruption Barometer, проведеному у 2016 році для країн Європи та Центральної Азії, зазначено, що 56 відсотків респондентів з України вважають корупцію однією з трьох найбільших проблем, які постають перед країною. За цим показником Україна опинилась на 5-му місці серед 42 країн, де проводили це дослідження.

Про нагальну потребу вирішувати проблему свідчать і дані, отримані в приватному секторі економіки. Так, за результатами опитування підприємців, проведеного Світовим банком в Україні у 2019 році, встановлено, що 74 відсотки суб’єктів господарювання вважають корупцію найбільшою перешкодою або значним обмеженням для бізнес-середовища в Україні. За результатами цього дослідження було встановлено й те, що 32,3 відсотка представників бізнесу значним обмеженням вважають нинішній стан судової системи України. А під час опитування, проведеного у жовтні 2019 року Американською торговою палатою, 41 відсоток представників бізнесу повідомили про наявність у них корупційного досвіду протягом останнього року. Особливо гостро проблема постає у світлі інвестиційної привабливості нашої країни.

Опитування свідчать:

найбільше українців отримують корупційний досвід під час отримання медичних послуг та взаємодії з правоохоронними органами. Зростає досвід корупції серед громадян, які взаємодіють із судовою владою.

Попередня Антикорупційна стратегія охоплювала 2014 — 2017 роки. Це був якісний програмний документ із високим антикорупційним потенціалом, зазначають законотворці. І водночас визнають: реалізувати цей потенціал повною мірою не вдалося передусім через тривалий процес створення антикорупційних інституцій, що відбувався протягом 2014 — 2019 років. У зв’язку з тим, що ці програмні документи жодного разу не переглядалися та не оновлювалися, починаючи з 2016 року їх положення поступово втрачали свою актуальність, а нову антикорупційну стратегію ухвалено так і не було.

Запропонована Концепція формування антикорупційної політики у 2020 — 2024 роках базується на поєднанні двох підходів: подальше удосконалення загальної системи запобігання й протидії корупції, а також мінімізація корупції у найбільш пріоритетних сферах, в тому числі за рахунок проведення найбільш успішних галузевих реформ. Збалансоване поєднання цих підходів дасть змогу знизити рівень корупції, підвищити довіру громадян до органів влади, й суттєво пришвидшити темпи соціально-економічного зростання України.

Законотворці визначають п’ять основних принципів антикорупційної політики, сформованих на основі аналізу ситуації в Україні та ефективності антикорупційної політики попередніх періодів, беручи до уваги міжнародні стандарти та найкращі світові практики в сфері запобігання та протидії корупції. А саме:

1) оптимізація функцій держави та місцевого самоврядування, реалізація якої передусім передбачає: усунення дублювання повноважень різними органами; тимчасове припинення реалізації малоефективних повноважень, які характеризуються високим рівнем корупційних ризиків; усунення випадків реалізації одним і тим же органом повноважень, поєднання яких створює додаткові корупційні ризики;

2) цифрова трансформація реалізації повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування, прозорість діяльності та відкриття даних як основа для мінімізації корупційних ризиків у їх діяльності;

3) створення на противагу існуючим корупційним практикам більш зручних та законних способів задоволення потреб фізичних і юридичних осіб;

4) забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення, що створює додатковий стримувальний ефект для всіх суб’єктів правовідносин;

5) формування суспільної нетерпимості до корупції, утвердження культури доброчесності та поваги до верховенства права.

Ці принципи мають враховуватися і під час розробки програмних документів Кабінету Міністрів та інших органів державної влади. Як зауважив у сесійній залі голова Національного агентства з питань запобігання корупції Олександр Новіков, від збереження та розвитку антикорупційної системи нині залежить репутація нашої країни на міжнародній арені і довіра громадян. «У такий час антикорупційна стратегія має засвідчити: у країни є чіткий план боротьби з корупцією, є чітке розуміння того, як побудувати систему, не сумісну з практиками корупціонерів», — резюмував він восени минулого року, представляючи концепцію в залі. Тоді за документ проголосували 229 народних депутатів.

Вл. інф.