Здебільшого карпатські саламандри сягають 25—30 см завдовжки. Ящірки живуть переважно високо в горах, ховаються під старі пеньки й каміння. Вилазять на поверхню за півгодини до дощу. Нині їх досі можна побачити в Срібнику — гірській місцині неподалік села Голошина Верховинського району Івано-Франківської області. Проте, як переповідають очевидці, не всі вони були маленькими та полохливими.

Вище Срібника, на полонині Яворів, гуцули здавна випасали худобу. За радянських часів тамтешнє колгоспне поголів’я сягало 800 особин. У літній період 60-х років минулого століття на полонині дояркою працювала Олена Бабаківна-Михайлюк, яка переповіла краєзнавцю М. Кочергану цю фантастичну історію.

З полонини почала зникати худоба. Кістяки корів та овець пастухи знаходили в невеличкій ущелині неподалік Срібника. Списуючи на вовків і ведмедів, особливої уваги знахідкам не надавали. Доки одного разу Олена, допомагаючи зганяти худобу до зимарки, не почула жахливий крик теляти. Додавши ходу, гуцулка пішла на звук і в густому лісовому молодняку побачила велетенську ящірку, яка розривала тваринку і шматками ковтала м’ясо. Сполотнілу та перелякану жінку знайшли пастухи, але вона не могла вимовити й слова, лише показувала в бік чудовиська велетенських розмірів, яке доїдало рештки теляти. Чоловіки також дуже перелякалися і, підхопивши доярку, далися навтіки. Про побачене розповіли старійшому полонини, а той, вислухавши їх, відразу схопився за рушницю. Олена ледве впросила його нікуди не йти, пояснюючи, що ящірка — гігантських розмірів і застрелити її зі звичайної зброї неможливо.

Звістка про страшне чудовисько облетіла всі навколишні села й полонини. Дійшли чутки і до начальника прикордонної застави (через Верховинський район проходить 49 км кордону з Румунією). Майор відразу доповів про ящірку-мутанта вищому керівництву й отримав наказ негайно знайти і знищити гіганта.

На початку серпня 1964 року озброєні прикордонники вирушили на пошуки звіра. Дорогу їм показувала Олена. Майже два тижні загін блукав лісами Срібника у пошуках ящірки, доки одного ранку все ж таки не зустрівся з гігантом. Підійшовши до земноводного на відстань 60—80 метрів, командир загону наказав стріляти. Затарахкотіли автомати — і десятки куль полетіли в чудовисько. Проте ящірка, ставши на задні лапи, почала наближатися до солдатів. Тоді командир віддав наказ стріляти тільки в голову. Потвора з розтрощеним черепом впала на землю десь за три-чотири метри від військових. Опісля солдати ще довго не насмілювалися підійти до мертвої саламандри.

Наступного дня прилетів вертоліт з ученими-зоологами та працівниками КДБ, котрих місцеві мешканці вже навчилися розпізнавати на око. Науковці привезли спеціальні препарати, якими обробляли вбиту ящірку, та заміряли її тіло. Кажуть, що довжина земноводного сягала 11,5 метра, а вага — трьох тонн. Звідки з’явився цей мутант у Срібнику, вчені пояснити не могли. А можливо, й боялися, тому що їм забороняли будь-що розповідати працівники КДБ, які спостерігали за роботою зоологів. На військовій машині тіло тварини доправили до центральної дороги, там завантажили на автомобіль із причепом і вночі під охороною вивезли в невідомому напрямку. Усім людям, які бачили чудовисько, КДБісти наказали мовчати й нічого не розповідати.

Записала Галина БРУХАЛЬ.

Івано-Франківська область.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.

Звичайна закарпатська саламандра — досить симпатична істота.