Серпневий день... Буяння квітів
У парку сонячно ряснім,
Краса природи — у зеніті,
Ще й птах у небі голубім.
Витають пахощі чарівні...
Сидять на лавочці удвох
Татусь і донечка-царівна.
Вони вражають багатьох.
Не можна не замилуватись
Взаєминами між двома.
Царівна їсть цукрову вату
І ніжно тата обійма,
Та все шепоче: «Любий тату,
Розповідай, розповідай...
Яке сьогодні гарне свято!..
Так ти ж і є козак Мамай —
Хоробрий, сильний, загадковий,
Найкращий в світі мій татусь!»
І трішечки піднявши брови:
«Я більш нічого не боюсь!»
Яка ж ця дівчинка щаслива!
Я, ніби вкопана, стою,
А почуття, неначе злива,
У душу хлинули мою.
Свого я батечка згадала —
Як ніжно він мене любив,
Як з ним прогулянок чекала...
Вернути ті часи якби...
Київ.
