Полювання заради «вільних доріг»

Телефонний дзвінок підняв мене о 2.17 ночі: «Терміново їдь на Майдан. «Беркут» почав розгром...». У почуте не вірилося. В Києві повно західних дипломатів. Відбувся круглий стіл чотирьох президентів, на якому запевнили: жодного силового варіанта більше бути не може. Наступного дня влада, опозиція і громадськість мають спільно шукати вихід з політичної кризи. Власне, ці аргументи й спонукали мене пізно увечері поїхати додому після кількох безсонних ночей, проведених у центрі столиці. Я так і не знаю, хто послав мені телефонний «SOS». Та й це не важливо. Пробираючись до Майдану Незалежності з чоловіком і друзями, ми зрозуміли: дзвінок був справді дуже потрібний.

«Київ, вставай! — закликали зі сцени ведучі, співачка Руслана та актор Євген Ніщук. — Чим більше буде людей на Майдані, тим менша вірогідність протиправних дій...»

Народний депутат Інна Богословська, яка на знак протесту проти жорстокого побиття студентів у ніч на 30 листопада вийшла з провладної фракції, просила прокидатися не просто зі сну, а від облуди Південь і Схід України: «Виходьте, їдьте до нас...».

Людей не дуже багато, поки що струмочками вони спускаються з боку Михайлівської площі. Хтось з дому добирається пішки, хтось по колу їде на машинах і таксі (на знак солідарності везуть безплатно) до певного місця, бо ДАІ блокує під’їзди по найближчих вулицях. На Михайлівському соборі тривожно б’ють дзвони, мов у давні часи, коли так попереджали про навалу ординців.

Спецназівці оточили Майдан майже по всьому периметру: вони намагаються витіснити людей з-під Будинку профспілок (нагадаю, укладено офіційну угоду про оренду в ньому приміщень для штабу національного опору), з вулиці Інститутської та з боку «Українського дому». Тут їм вдається прорвати барикади. Люди в штатському відразу ж прибирають і розрізають їхні елементи. Починається штурм Євромайдану. «Беркутівці» вихоплюють по одній людині з натовпу і тягнуть в автозаки (ще одне «підтвердження» даного трьом колегам слова — посприяти, щоб випустили затриманих під час двох попередніх зачисток). Дорогою їх б’ють. Я бачу розбиті голови, кров. Медики, котрі чергують як волонтери в «гарячій точці», на яку перетворюється ще ввечері мирний мітинг, розповідають про велику кількість черепно-мозкових травм та переломів ребер і кінцівок. Хтось поряд кричить, що його знайомому зламали хребта. Серед постраждалих — іноземець, громадянин Канади. Травмованих людей, яких вдалося вирвати з рук спецпризначенців, направляють до Лікарні швидкої допомоги та на Лабораторний провулок. Тих, кого затягли в автозаки, розповідають, б’ють по-звірячому. Принаймні одному з активістів вдалося передати повідомлення: «... Це пекло... Пробачте. Поряд зі мною хлопцеві розбили голову...». Народні депутати вирушають до Шевченківського РУВС, куди начебто повезли затриманих.

Людей прибуває дедалі більше. Це вже не струмки, а потоки. Чекаємо на світанок з надією, що він відгонить «хижих птахів» у їхні «гнізда». Майдан переходить у наступ: «беркутівці» опиняються в блокаді натовпу. Хтось з особливо знервованих пропонує також влаштувати їм «гарячі обійми», але його заспокоюють: «Тихо, не треба, хай виходять на зовнішній кордон»...

Під Будинком профспілок — «давній знайомий». Той самий заступник командира київського «Беркута» полковник Сергій Кусюк, котрий «доблесно відзначився» в ніч на 30 листопада і якого начебто «відсторонили на час розслідування справи про побиття студентів», знову при виконанні: живий і здоровий командує новою зачисткою. Його впізнають і «вітають» криком «Ганьба!». «Коли піде «Беркут»?» — цікавляться журналісти. «Як тільки це все приберемо», — жест полковника був виразніший за його слова. Прибрати мали не барикади, що заважали руху транспорту в центрі Києва (така офіційна причина нічної операції), а людей, на чиєму боці, як пам’ятаємо з позавчорашнього «саміту» наших президентів, сам Віктор Федорович...

Цікава тенденція вимальовується в нашій демократичній країні. Саме під густою пеленою ночі столичній владі треба встановлювати ялинку, заливати ковзанку, очищати проїзди від людей, збиратися трійці суддів для винесення рішення, а судовим виконавцям його проголошувати... Чому комунальники, судді, прокурори й міліція з якогось недоброго дива поміняли день на глибоку ніч? Причому таку глибоку, що можна розгледіти тільки тих, хто неправильно мітингує, а той, хто грабує квартири, нападає на запізнілих перехожих і ґвалтує жінок, залишається переважно за зоною недосяжності.

...Доки варта Майдану стримує натиск спецназу, на сцені щогодинно лунають слова молитви, державного гімну, пісень і виступів. Виходить Тарас Чорновіл, колишній керівник виборчого штабу нинішнього глави держави. «Я хочу вибачитися перед вами за те, що мені в 2004 році не вистачило розуму...». Він звернувся до тих «дуже добрих і обездолених людей», які мешкають на Сході України, дружніше продемонструвати, що в них також «прояснюється у голові». Бо всі ми єдині у нашому прагненні жити гідно, жити однією родиною, а не розсвареними сусідами, які поділили дім на два протиборчі приміщення.

Ці слова викликають перешіптування в надзвичайно поважних чоловіків, котрі стоять поруч зі мною. Вони обговорюють новину від «дуже поінформованої особи»: нібито днями відбулася нарада за участю «кремлівських гауляйтерів в Україні, на якій і писали нинішній кривавий сценарій для далекосяжної мети — поділу країни на дві частини. Одна — із 12 областей — має стати «малоросійською» територією, друга — «хай прямує собі до Заходу». «Але ми, ці люди, що не побоялися вийти під кийки і газ, які знають ціну і владі, й опозиції, не дамо втілити злочинний сценарій. Так само, як перешкодили нині його початку...» — трохи пафосно, але твердо запевнюють вони мої «цікаві» до почутого вуха.

Настає бажаний світанок. Силовики не рухаються. Навпаки, до приміщення КМДА з Богдана Хмельницького вирулюють три автобуси з поповненням «Беркута». Вони блокують вхід: облога тих, що залишилися всередині, починається. Ні «Ганьба!», ні «Їдьте геть!» на новоприбулих не діє. Раптом з вікон ллється вода — пожежні гідранти виявилися найефективнішим способом самозахисту. Миттєво підтягуються люди, за якихось кілька хвилин їх — тисяч три. Для мокрих бійців вихід один — «їхати геть», і автобуси розвертаються.

Несподівано серед народу з’являється незвична «волонтерка» — заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд. Вона пригощає людей печивом, хлібом і булками. А потім підходить до бійців ВВ: пригощайтесь, будь ласка. Вевешники мовчки, але з усмішками, протягують руки.

До Майдану стікаються вже не потоки, а повноводні ріки. Силові кордони відходять — далі штурмувати безглуздо, навіть за фабулою найвигадливіших сценаристів. До речі, за словами народного депутата Олександра Бригинця, 10 бійців Оболонського спецпідрозділу «Беркут» відмовилися виконувати накази керівництва. «Оболонь, ти найліпша», — захоплюється він. «Найліпшим» виявився і спецпідрозділ «Грифон»: його бійці розвернулися спиною до людей і стали на їхній захист. За словами екс-глави столичної міліції Віталія Яреми, в Києві сконцентровано майже всі силові структури, котрі виконують функції з охорони громадського порядку. «Всі області практично спустошені»...

Полудень. Активісти відновлюють барикади на підступах до Євромайдану. Штаб національного спротиву оголошує мобілізацію: треба змінити тих, хто відбивав нічні штурми. Їду в редакцію. А вночі?..