Збирання хмелю.

Стежу за тим, що культивують аграрії Рівненщини. На жаль, хміль, схоже, вирощує лише одне агропідприємство у Дубенському районі — ПСП «Щедра нива», яке очолює Михайло Петровський — справжній професіонал у сільському господарстві.

Я багато років пропрацювала у цій галузі. Рівненщина у хмелярстві не пасла задніх, особливо його розквіт припадав на 60—80-ті роки минулого століття. Тоді чимало господарств займалися хмелярством і мали від того прибутки. Найбільше таких було у колишніх Корецькому, Гощанському, Здолбунівському, Володимирецькому районах. Переробкою хмелю в області займались дві хмелефабрики — Рівненська у селищі Квасилів та Дубенська.

«Законодавцем» хмелярства був Здолбунівський район, де у чеських поселеннях здавна плекали хміль.

Хміль — багаторічна культура, на одному місці росте понад двадцять років. Для його вирощування закладали плантації, на що держава не шкодувала коштів. Для плантацій потрібні дерев’яні або залізобетонні стовпи, дріт, котви. Це було, звичайно, затратно, але швидко окуповувалось.

Взагалі, хміль — трудомісткий, багато робіт виконуються вручну, тому, мабуть, сучасні фермери ігнорують хмелярство. Так, вручну обрізали навесні хмелематки, потім навішували підтримки для довжелезних стебел, виполювали бур’яни на плантаціях. Заготовляли шишки переважно вручну, хоча деякі великі господарства області, зокрема у Липках Гощанського, Устя Корецького, Будераж Здолбунівського районів, для цього використовували чеські збиральні комплекси.

Обробляли плантації обприскувачем від шкідників — попелиці та павутинного кліща.

Господарства мали хмелесушарки, на яких сушили шишки хмелю. Після цього його відправляли на хмелефабрики. Там проводилось осіркування хмелю, щоб він не втрачав колір і тривалий час зберігався. А ще пресували у великі балоти (мішки, пошиті з індійського джгута) вагою 180—200 кілограмів і відправляли їх на пивзаводи, експортували навіть до Італії.

Частину хмелю використовували фармацевтичні підприємства для виготовлення серцевих ліків, частину косметичні — для шампунів.

Хміль у ті часи мав чималий попит, давав гарні прибутки, тому господарства брались за його вирощування. Наскільки мені відомо, великий попит на нього і в наші дні, тому в деяких країнах, зокрема, Чехії, Польщі, США, аграрії на цьому добре заробляють. У деяких господарствах Рівненщини у ті часи було по 15—20 гектарів хмелю. Культивувалися переважно сорти «Клон», «Житомирський» і сортосуміші. З одного гектара отримували по півтори і більше тонн хмелю (це вже після сушіння).

Хміль цінувався по сортах. Якість визначалась в лабораторіях за вмістом альфа-кислот. Якщо їх масова частка у сухій речовині 3,5 відсотка і більше — перший сорт. Ціна за тонну такого хмелю найвища.

У середині 1990-х в Україні було п’ять хмелефабрик, всі вони підпорядковувались об’єднанню «Укрхміль», яке було у Житомирі. У цьому ж місті діяв науково-дослідний інститут хмелярства. До речі, на Житомирщині окремі радгоспи відводили під хміль до 200 і більше гектарів.

Хміль був високоприбутковим, за це його називали «зеленим золотом». Чому б нині фермерам, сільгосппідприємствам його не вирощувати, як це роблять економічно успішні країни?!

Повертаючись до Рівненщини: як повідомили в департаменті агропромислового розвитку ОДА, у згаданому ПСП «Щедра нива» під хмелем 16 гектарів. Має постійного замовника на хміль — Рівненський пивзавод. Ціна унікальної сировини залежить від якості. Вона коливається від 180 тисяч до 220 тисяч гривень за тонну сушеного або гранульованого хмелю.

Рівненська область.
 


Любов ПАНФІЛОВА.

Фото з архіву «Голосу України».