Розташоване за дев’ять кілометрів від міста Дубровиця вздовж головної траси Рівне — Зарічне — Пінськ. Перша писемна згадка про село датується 1548 роком. Нині в Золотому проживає 630 мешканців, каже золотинський староста Галина Карпач. З інфраструктури тут три магазини, кафе, гімназія, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека, лісництво, Свято-Михайлівський православний храм. До речі, гімназія побудована у 2005 році, тут сотня учнів. Дитсадка в Золотому немає, тож дітей возять у сусіднє село Людинь. Стаціонарне поштове відділення з 1 жовтня закрили, чим дуже незадоволені люди, а селян обслуговує пересувне. Вони дорікають владі за те, що цим утруднює і без того важке життя.

Півжиття присвятив бджільництву

Перша хатина перед знаком «Золоте» одразу привернула нашу увагу. Адже все подвір’я заповнено вуликами. Як виявилося, господар Володимир Серко (на знімку) понад тридцять років займається бджільництвом.

— Проживаю з дружиною в Дубровиці. Там теж є господарство: свині, кози, птиця. Але більше часу проводжу в Золотому, — розповідає Володимир Іванович. — Та й для бджіл тут справжній рай. Навколо безліч акацій, лип, ягідників.

З-поміж десятка вуликів видніється невеличкий, гарно оздоблений дружиною бджоляра Людмилою будиночок із назвою «Апітерапія».

— У ньому можна провести декілька годин або навіть заночувати. Під ліжком розташовані вулики. У процесі переробки бджолами нектару в мед виділяються випари. Вважається, що подихати ними корисно для здоров’я. Але таку процедуру для помітного ефекту варто провести не менш як 10 разів, — пояснює бджоляр, який принагідно показує саморобну поїлку. — Бджолам потрібно багато пити, особливо навесні, коли вирощується розплід і відчувається нестача нектару.

Нині на пасіці Володимира 70 бджолиних сімей. Окрім цього, у господарстві утримує до двох десятків кроликів. Для них чоловік спеціально обладнав ділянки, будиночки, нірки, сховки.

У гості до відомого бджоляра часто навідуються друзі, знайомі, інші пасічники, а також учні Висоцької школи на екскурсії. Та найбільше Володимир Іванович радіє приїзду онуків, яких у подружжя Серків семеро.

Найбільше багатство цих місць — дерева

Село Золоте оточене з усіх боків лісом. Тому багато місцевих жителів працюють у Золотинському, Лісівському, Людинському лісництвах Висоцького та Дубровицького лісгоспів. Геннадій Серко (на знімку з Михайлом Приходьком) — старший майстер лісу вже 25 років. Окрім нього, у лісництві трудиться ще з десяток робітників, проте золотинців лише троє.

— У лісництва є пожежний автомобіль. Хоч призначений він для охорони лісового господарства, та за потреби виїжджаємо для підкріплення й до приватних будівель, — розповідає Геннадій Григорович.

Щодо лісових пожеж, то лісничі зізнаються, що найчастіше вони спричинені людською необережністю. Але цього року, хвалити Бога, лісові пожежі оминули ці місця.

Під опікою Золотинського лісництва 1040 гектарів лісу. Контроль над ним здійснюють п’ять робочих бригад.

— Наші ліси багаті не лише рослинністю. Тут є зайці, лисиці, кабани, олені, вовки, лосі. У визначені законом терміни дозволяється полювання. Але нагадуємо мисливцям, що є тварини, занесені до Червоної книги, наприклад, лось, — каже Михайло Приходько.

Самі ж чоловіки полюбляють рибалити. У ближніх озерах і річках можна зловити чималі особини.

— Серед трофеїв була щука вагою 8,2 кілограма, — пригадує Геннадій Серко.

Лісівники розповіли й про організацію пошукових рейдів у лісових масивах.

— Минулого року вісімдесятирічну жінку із сусіднього Озерська шукали чотири доби. Старенька пішла по гриби й заблукала. Рідні звернулися по допомогу. Тоді підключилися працівники ДСНС, прикордонники, поліція й просто небайдужі люди.

На щастя, одному з жителів вдалося її знайти живою, хоч і знесиленою. Бабуся намагалася вийти з лісу та згодом зрозуміла, що самотужки не вибереться. Тож просто сиділа й чекала на порятунок, — пригадує Геннадій Серко.

Головне правило жителів

Чи не в кожного золотинця ошатні, доглянуті, прибрані подвір’я. Це головне правило жителів села. Дехто прикрашає їх цікавими спорудами, виробами з пластику, будівельних матеріалів. Одну з винахідливих господинь застали в розпал роботи.

Людмила Шинкар саме підрізала кущі біля свого будинку, аби надати їм правильної округлої форми.

— За освітою бухгалтер, але творче нутро виявляється в домашніх справах. Побачу ідею в Інтернеті й намагаюся одразу ж повторити. Улітку в мене все засаджено квітами. Справжня насолода для очей, — розповідає Людмила Шинкар.

Та жінка бідкається, що проблемою їхнього села залишається безробіття, через що вже декілька років не працює за професією, а змушена їздити на заробітки до Польщі. Звертається до уряду, щоб виконав свою обіцянку і створив нові робочі місця в Україні.

«Вірю, що село оживе по-новому»

Єва Бугай (на знімку) переїхала в Золоте в 1971 році після заміжжя.

— У рідній Орв’яниці навколо оточували поля. Тож Золоте зачарувало своїми безкраїми лісами, багатими живністю, — пригадує Єва Миколаївна. — Тут і по гриби, і по ягоди можна ходити. 30 років із чоловіком працювали в Золотинському лісництві. Маємо шестеро діток, четверо з яких залишилися в селі.

Жінка розповіла, що поголів’я худоби та птиці в Золотому скорочується.

— На село 34 корови. Раніше, пам’ятаю, і по 90 було. Та молодь не дуже хоче займатися господарством. Нині і полів багато, а обробляти нікому. А все тому, що роботи на місці небагато, тож виїжджають у пошуках заробітку. А люди в нас доброзичливі, привітні, працьовиті. Одне слово, золоті, — сміється старенька.

Єва Бугай розповіла, що два роки тому в селі багато хто почав будуватися. Саме тоді була метушня навколо несанкціонованого видобування бурштину.

— Місцеві навіть звели будинок біля храму, в якому нині проживає священик із сім’єю. Утеплили й саму церкву, замінили вікна, — розповідає жителька Золотого. — Порівняно з тими роками, коли лише приїхала в це Золоте, населення зменшилося. Вірю, що село оживе по-новому, молодь будуватиметься, а дитячий гамір лунатиме з кожного подвір’я.

Рівненська область.

Фото Василя СОСЮКА.