Заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк (на знімку праворуч) взяла участь у презентації виставки «Так праву голосу для жінок». Під час презентації Надзвичайний і Повноважний Посол Швейцарії в Україні Клод Вільд (на знімку ліворуч) звернув увагу присутніх на те, що в цьому році Швейцарія відзначила 50-річчя жіночого виборчого права. Наприкінці XIX століття швейцарські жінки в різноманітних рухах та спілках боролися за своє юридичне, суспільне та економічне рівноправ’я.
Після Першої світової війни ця тема постала на офіційному політичному порядку денному. З 1919-го по 1959 рік виборці-чоловіки у різних кантонах та напівкантонах майже двадцять п’ять разів вирішували питання надання жінкам права голосу, щоправда, завжди негативно. Лише 1971 року жінки змогли досягти тріумфу.
Представлені на виставці плакати зі збірки Музею дизайну Цюріха свідчать про емоційно насичену боротьбу, ілюструючи візуальну риторику та аргументаційні стратегії, які використовуються як адвокатами, так і противниками виборчого права жінок. До експозиції ввійшли, в тому числі, постери референдумів щодо виборчого права жінок Швейцарії різних років.
За словами заступниці Голови Верховної Ради Олени Кондратюк, українська демократія рівняється на досвід Швейцарії і в парламенті з кожним роком стає більше представниць жіночої статі. Вона висловила сподівання, що з часом депутатський корпус Верховної Ради України буде ставати переважно жіночим.
Плакати про виборче право 1920 року, зроблені в тому числі і дизайнерами-жінками, зображують класично визначені ролі та гендерні стереотипи, але аргументують рівність прав. Вони розповідають про те, що у 1950-х роках почалася поступова зміна переконань, не в останню чергу через зростаючу присутність жінок у сфері праці. У 1959 році питання права голосу для жінок уперше постало на загальнонаціональному референдумі, тоді як майже всі країни Центральної Європи ввели виборче право для обох статей ще після Першої світової війни. На плакатах того часу постійно улещуються чоловіки, які, зрештою, приймали рішення у цій справі, оскільки лише вони мали право голосу.
Їх закликали сказати «Так» біля урни якщо й не з раціональних причин, то хоча б з лицарських міркувань. Жінка дякує йому поцілунком. Але в такий спосіб дискурс щодо основоположних прав людини безпрецедентно баналізується, повідомляє Інформаційне управління апарату Верховної Ради України.
Коли у 1971 році жінкам нарешті було надано право голосу, на вулицях перед референдумом не з’явилося жодного плаката проти. Однак меседж єдиного тогочасного плаката «за» в колекції плакатів Музею дизайну в Цюріху наслідує ту саму патерналістську риторику плакатів 1959 року. Проте це означало перемогу на одному з етапів шляху до рівноправ’я чоловіків і жінок у Швейцарії. Про те, що боротьба ще не закінчена, свідчить жіночий страйк 14 червня 1991 року, який з потужною силою повторився у 2019 році.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
