Обіцяв одружитися, та... йому не дозволили

Марина познайомилася з Віталієм на весіллі друзів у Смілі. Вона вже мала гіркий досвід розлучення, виховувала сама шестирічну Софійку, тому до залицянь хлопця поставилася обережно.

Та Віталій, дізнавшись, що у нової знайомої є донька, не відступився. Він приходив у магазин, де працювала 25-річна Марина, з квітами, подарунками, приносив для Софійки її улюблених плюшевих ведмедиків та цукерки — й дівчина здалася.

Їхні зустрічі тривали півроку. Невдовзі Віталій запропонував Марині одружитися. Вона погодилася, адже була вже вагітною. На УЗД лікарка сказала, що у неї буде двійня. Коли повідомила цю новину нареченому, на його обличчі не було ані радості, ані здивування, лише безпорадність і розгубленість.

Через деякий час Віталій зник. Перестав приїжджати із села до міста, де мешкала Марина, відповідати на її дзвінки. Якось отримала есемеску, в якій колишній наречений повідомив, що одружуватися йому «категорично не дозволяє мати» і він від’їжджає за кордон на заробітки...

Марина була у розпачі. Зізналася своїй матері у вагітності. Рішуча 50-річна жінка витерла доньці сльози й сказала: «Не плач, самі виростимо. Я ж тебе вигляділа, коли не стало тата...»

Відтоді минуло шість років. Двійнята Дмитрик та Оленка росли розумними й допитливими. «Доросла» Софійка з охотою бавила братика та сестричку. Марина з матір’ю працювали позмінно на хлібозаводі. Сусідка віддала їм частину своєї земельної ділянки, на якій вирощували картоплю й городину. Грошей, звісно, не вистачало. Щомісячна державна допомога на одну дитину була менш як тисяча гривень. Згодом виплати зросли, але все одно лишилися мізерними.

Віталій так і не з’явився. Його теж ніхто не розшукував. До першого класу Дмитрика й Оленку за ручки відвели старша сестра, мама й бабуся.

«Якщо важко — здай в інтернат»

Світлана з двома синами-дошкільнятами залишилася вдовою у тридцять років. Її чоловік загинув в автомобільній аварії. Виплат за втрату годувальника жінці не призначили, бо Микола не мав необхідного трудового стажу, зарплату платили «у конверті». Світлана почала отримувати соцдопомогу як одинока матір.

Переїхала з райцентру, де винаймала квартиру, до батьків у село, думала, там буде легше ростити дітей. Та недарма кажуть: одна біда іде, за собою дві веде. Спочатку тяжко захворіла і померла мати, за нею через рік і батько.

Залишилася Світлана сама. У селі роботи не знайшла. Чимало жінок їздило в обласний центр — хто на цегельний завод, хто на консервний. Світлана не могла працювати позмінно, бо не було кому забирати з дитсадка хлопчиків. Допомоги на дітей не вистачало. Старший син, Андрійко, мав рідкісну хворобу — непереносимість глютену. Тому більша частина виплат ішла на придбання йому спеціального харчування.

Як на лихо, несподівано захворів і молодший син, Максимко. Лікарка прописала малому необхідні ліки й купу дорогих вітамінів. Без них, попередила, дитина не видужає.

Світлана кинулася по допомогу у район. Першою у приймальні її вислухала секретарка. Здивувалася: «Якщо важко — здай дітей в інтернат! Там їх полікують і нагодують!» Районний начальник був більш стриманим. Світлані за її заявою виписали допомогу — аж одну тисячу...

Поверталася додому в сльозах. Зустріла на автостанції знайому. Та порадила звернутися до благодійної організації. Наступного дня жінка вже була там. Її уважно вислухали, поспівчували й запропонували вживаний дитячий одяг та взуття. На жаль, сказали, коштами допомогти зараз не можуть. Але візьмуть Світлану на облік і, коли з’являться гроші, зателефонують.

Вдома на неї чекали діти й старенька сусідка. «Сьогодні принесли мені пенсію, — мовила баба Марія. — Візьми, купи дітям ліки. Виростуть — згадають добрим словом бабу Маню...»

До речі

В Україні налічується приблизно 195 тисяч матерів-одиначок. На Черкащині — 2 766. Залежно від встановленого прожиткового мінімуму для дітей та доходів матерів-одиначок щомісячна соцдопомога на дитину до 6 років становить майже дві тисячі гривень.

Черкаська область.

Коментар директорки Черкаського міського центру соціальних служб Людмили Саврадимської:

«Матері-одиначки, які потрапили у складну життєву ситуацію, можуть звернутися по допомогу до нашого центру. Фахівці установи надають різноманітні консультативні послуги, психологічну підтримку, проводять тренінги, у разі потреби виїжджають за місцем проживання матері-одиначки, щоб обстежити житло, де мешкає дитина, забезпечення її харчуванням, одягом, умовами для розвитку.

Міський центр соціальних служб співпрацює з багатьма громадськими, волонтерськими та благодійними організаціями. В разі потреби мати-одиначка може отримати від них гуманітарну допомогу. А по матеріальну допомогу одинокі матері звертаються до міського голови і депутатів.

Зазначу, що у проблеми, яку ви порушуєте, є й інший бік медалі. Трапляється, що жінки мешкають разом із біологічним батьком своєї дитини, ведуть спільне господарство, але формально числяться як матері-одиначки. При отриманні свідоцтва про народження дитини вони свідомо не вказують батька, а згодом оформляють документи на соціальну допомогу як матері, котрі самі виховують дітей. Це більш морально-етичне питання, але воно існує, й про нього також потрібно говорити».