Кошти олігарха працюють уже 300 літ

Його щоденник («Журнал»), який він вів із перервами від 1719-го по 1754 рік, є цінним свідченням епохи. Із повсякденних записів, навіть найдрібніших, постає картина цілої доби й окремої людини. І непростої людини, адже Ханенко був довіреною особою гетьманів Скоропадського та Полуботка, разом з останнім був ув’язнений у Петербурзі царем Петром. Знався з гетьманом Кирилом Розумовським і був начальником його похідної канцелярії. Як пишуть дослідники, перо Ханенка настільки вправне, а фактаж такий густий і так дібраний, що мимоволі утворюється художній ефект.

Одначе коли говориш про Миколу Ханенка, просто неможливо не згадати весь рід Ханенків. Вони знані як українська шляхта з XVІІ століття. Перший відомий предок — Стефан Ханенко. Його син Михайло — останній гетьман пропольської Правобережної України, суперник Петра Дорошенка. Після того як Дорошенко його розгромив, Ханенко перекинувся до московитів, а далі — знову до поляків. Утім, цю безславну кар’єру не назвеш нещасливою, бо сини його й онуки згодом обіймали значні адміністративні та військові посади в Гетьманщині. Один із Ханенків, Данило, — полковник лубенський. Його син Микола Данилович — наш герой, троюрідний онук гетьмана-невдахи, успадкував чимале багатство від батька та ще й примножив його. І це в часи, дуже непрості для України. Але ж він був, як вище сказано, особою, наближеною до очільників Гетьманщини. Нині ми б назвали його олігархом. Зрештою, не варто зважати на негативний сенс цього слова — важливіше не те, звідки він узяв свої капітали, а те, куди їх спрямував. Свого сина Василя він послав навчатися в Німеччину до університету. А молодшому синові Івану теж дав добру освіту й залишив у спадок усі статки. Сини того Івана служили Російській імперії, але кохалися в «малоросійській старовині». А вже син Івана Івановича Ханенка — Богдан (1849—1917) був відомим промисловцем і колекціонером. Разом із дружиною Варварою вони зібрали колекцію творів світового мистецтва, що оцінювалась на тодішні гроші в 134 000 рублів. Її передали в дар Києву. Нині це Музей західного та східного мистецтва, названий їхнім іменем. Тут можна бачити твори, яких немає в жодному іншому музеї світу. От і виходить, що кошти олігарха XVІІІ століття й досі працюють на благо нащадків.