«Я згасаю, і якось дуже швидко. Хапаюсь за життя, борюсь за кожну хвилину... Дякую Богу, що свідомість ясна і я можу читати, слухати, дивитися. Болить душа за Україну, просто згораю. Обнаглівші московські ієрархи бандитським лексиконом баламутять мирян, оголошують патріарха Варфоломія єретиком і багато інших нісенітниць. А братія мовчить і потурає окупантам, на державному рівні ніхто не проводить роботи з цими проповідниками расової, віросповідальної ненависті та ворожнечі».

Це було в останніх повідомленнях від Олега Калиняка, про смерть якого повідомив настоятель парафії у Рубанці, засновником котрої був покійний. А ще Олег Калиняк — лікар, якого знала вся округа. Він був справді народним цілителем — не те що не відмовляв усім страждущим, але особисто відвозив хворих, яких було треба, в обласну лікарню. Він йшов до морально вбитих совєтчиною старих колгоспниць у зникаючому селі і гірко бідкався над їх пиятикою, що була наслідком старої системи безпросвіття і безсуття буття. Він роками оберігав, як лев, Рубанківську дільничну лікарню, хоч це йому коштувало звинувачення у хабарництві, яке спровокувало бахмацьке неукраїнське керівництво місцевої медицини, а виконавцем став ниций «работнік культури» із Гайворона. Тоді на його захист селяни шкарубкими пальцями так масово ставили підписи, що я здивувався — і в Дмитрівці, і в Терешисі, і в Рубанці, і в Гайвороні.

Він був таким лікарем, що його досі згадують добрим словом і в Дептівці на Конотопщині, де він працював до переїзду в Рубанку, і біля лінії фронту, де навіть проросійські налаштовані донеччани визнали його своїм. До речі, Олег Калиняк добровольцем пішов на фронт, і спочатку канцелярські вояки записали його не медиком, як слід би, а чи то навідником гармати чи щось таке... Він слухняно підкорився військовій дисципліні, аж доки не роздивилися уже на лінії фронту, що таки ж доцільніше медика використовувати саме як медика.

В останньому повідомленні Олег Петрович писав, що читає біографію... Шекспіра авторства С. Шенбаума. Він був справді інтелектуалом із широким колом зацікавлень. Сільський лікар, що читає біографію Шекспіра, слухає «Радіо Ватикану», розмірковує про книгу Ренана, звісно, вивчає останні медичні видання — скажіть мені, що в наш час нема таких святих подвижників, як то було в земській медицині!

А ще ж він у своїй лікарні знайшов і прочитав записи своїх попередників — лікарів 1930-х років, які шифрували записи про Голодомор. Шифрували, бо антиукраїнська влада переслідувала за саму навіть фіксацію голодоморних смертей. Тепер ці записи — у київському музеї. Про це писав «Голос України».

Олег Калиняк — голова Бахмацької районної «Просвіти», був депутатом обласної ради. А коли приїздили із забічного села за доктором — він сідав на підводу і їхав пособляти хворому.

...Я думав, що сталося диво, коли він зі своїм діагнозом і після шести опромінень повернувся у Рубанку до роботи і хвалився, що за день не хотів навіть прилягти. Власне, диво й сталося — ще півроку він був серед нас.

...Тепер я знаю — святі доста є серед нас. Просто за їх життя ми нездатні їх розпізнати.

Чернігівська область.

Фото надано автором.