Унікальне видання побачило світ завдяки гранту Українського фонду культури. Як зазначила директор музею Світлана Остапова, на грант претендували понад двісті заявок. Проект Одеського муніципального музею особистих колекцій «Віяло — епоха відродження» посів п’яте місце та отримав фінансування.
Утім, унікальна не лише колекція, а й особистість колекціонера. 1936 року Олександр Блещунов (на знімку) організував при Одеському обласному комітеті фізкультури і спорту секцію альпінізму та керував нею до літа 1941-го.
Він — організатор і керівник альпіністських зборів та науково-спортивних експедицій у Крим, Карпати, на Кавказ і, нарешті, на Памір (ще 1938 року разом із біологом Шевальовим пройшов Паміром із заходу на схід). На Памірі ім’ям Блещунова названо один з піків і перевал.
Під час війни Блещунов пройшов від Сталінграда до Берліна, мав орден Червоної Зірки, два ордени Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаль «За відвагу».
Після війни — робота в Одеському технологічному інституті холодильної промисловості, знову альпінізм та... збирання предметів мистецтва. Його зібрання стало основою для створення єдиного в Україні музею особистих колекцій, який він передав та заповідав рідному місту — Одесі. Музей відкрили 1989 року на вулиці Польській, 19, у квартирі, де мешкав Блещунов.
Колекція віял, представлена в каталозі, найбільша серед музейних збірок країни — 54 одиниці. 43 з них — з особистої колекції Блещунова. Це віяла з Європи та Азії, виготовлені у XVIII—ХХ століттях.
Протягом двох десятків років колекцію відроджували спеціалісти Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Тривало вдосконалення експозиційного обладнання, що дало змогу покращити умови зберігання цих напрочуд крихких експонатів. Побачити їх раніше могли лише відвідувачі музею, а тепер є каталог та експонати, представлені на сайті музею.
Тепер завдяки експозиції можна зазирнути углиб історії. Адже віяла з’явилися кілька тисячоліть тому в районах зі спекотним кліматом. Спочатку вони мали вигляд опахала з пір’я, листя пальми, лотоса чи пучка гілок. Для зручності їм робили довгі ручки.
У VI столітті опахала з Китаю як подарунок потрапили до імператора Японії. За даними археологів, складане віяло з’явилося на рубежі VII—XI століть.
Наприкінці XV — на початку XVI століття португальці привезли віяла з Китаю до Лісабона, а звідти вони потрапили до Англії, Іспанії, Італії.
Подальше поширення віял наприкінці XVII і в XVIII столітті було пов’язано з діяльністю Ост-Індійської Нідерландської торгової компанії — монополіста з постачання товарів на Далекий Схід. Віяла стають дуже модними в Старому Світі. В Європі відкриваються майстерні з їх виготовлення. А в Китаї, Гуанчжоу, з’являються цілі ремісничі квартали, де випускають продукцію для європейського ринку.
До кінця XVII століття у Франції винайшли спосіб виготовлення та збирання складаного віяла. Над створенням одного екземпляра могли працювати понад два десятки осіб.
Золотим часом віяла, коли вони стали символом епохи, по праву вважається XVIII століття. Саме тоді у Франції з’явилася приказка: «Віяло в руках красуні — скіпетр на володіння світом».
Велика Французька революція призвела до руйнування гільдій ювелірів та віяльників. Більш скромні доходи буржуазії підштовхнули до зміни матеріалів для виготовлення віял. Слонову кістку, черепаху та перламутр було замінено рогом, деревом, брістольським картоном. Розпис гуашшю на пергаменті змінила розфарбована літографія та вишивка блискітками по машинному мереживу. Віяла стали значно меншими за розміром.
У ХХI столітті (завдяки глобальному потеплінню) інтерес до віял різко зріс. Експозицію віял дуже люблять відвідувачі муніципального музею особистих колекцій імені О. В. Блещунова. Це справді надзвичайно цікава подорож у красиву казку.
Фото надано автором.
