Фото з сайту Національного антарктичного наукового центру.

В експозиції — 25 історичних та сучасних світлин про крижаний континент і науково-дослідну роботу полярників. Під час виставки, що триватиме до 22 грудня, всі охочі зможуть зробити знімки в 3D-фотозоні та сфотографуватися з двометровим пінгвіном — збільшеною іграшковою копією пінгвіна Дженту. Саме ці птахи здебільшого живуть на острові, де розташована станція «Академік Вернадський».

Фото Олександра АФТЕНЮКА, метеоролога 26-ї УАЕ.

Днями на крижаний континент з Києва вирушила частина інженерної команди — впродовж антарктичного літа, тобто грудня—лютого, на станції продовжиться масштабна модернізація, розпочата три роки тому, вперше з моменту передачі Великою Британією станції Україні у 1996 році. До кінця лютого тут планується провести повну заміну паливопроводів, відновити теплоізоляцію та вітробар’єр над центральною будівлею станції, виготовити стовпчасті опори для будівлі нового складу. Для цього треба розкопати до скелі сніг та лід, пробурити 96 отворів під арматуру, зафіксувати арматуру в отворах хімічним анкером, встановити опалубку та забетонувати 24 опори.

Крім того, буде розширено та приведено у відповідність до міжнародних арктичних норм майданчик для зберігання сміття.

Щодня на станції науковці проводять біологічні, метеорологічні, геологічні та геофізичні дослідження. Понад три роки триває унікальний проект із фотоіндетифікації китів — кожну з цих тварин можна відрізнити від інших за особливим візерунком на хвостовому плавці. Він такий самий неповторний, як і відбитки пальців людини. Нещодавно перші результати цих досліджень опубліковано в престижному науковому журналі «Nature Scientific Reports». Стаття «Обмін у Південному океані: умовні кордони між популяціями горбатих китів у південних полярних водах», співавторкою якої є українська полярниця Оксана Савенко, присвячена міграції горбатих китів — найпоширенішого виду в районі станції «Академік Вернадський». У Південній півкулі ці велетні мігрують з теплих районів, де народжують дитинчат, до холодних — там вони живляться антарктичним крилем. Іноді горбачі долають понад вісім тисяч кілометрів лише в одну сторону.

Їхні популяції відрізняються одна від одної як генетично, так і за районом проживання. Науковці виявили в Південній півкулі сім районів розмноження горбачів, що розташовані поблизу екватору, і шість районів живлення в Південному океані. Раніше вважалося, що води Тихого та Атлантичного океанів становлять кордон між генетично розрізненими популяціями. Утім у спільному дослідженні науковців з Бразилії, Австралії, Великої Британії, США, Еквадору, Канади та України встановлено, що дві популяції горбатих китів з Атлантики (Бразилія) і Тихого океану (Центральна та Південна Америка) одночасно живилися в районі західної частини Антарктичного півострова, де розташована українська станція. Учені дійшли такого висновку завдяки згаданому методу фотоідентифікації китів і порівнянню понад 14,5 тисячі світлин хвостових плавців. Дослідники припускають, що «обмін у Південному океані» може стати активнішим, оскільки популяції цих китів ще відновлюються після інтенсивного китобійного промислу в минулому столітті.

Українські полярники зафіксували та вивчають і процес повного сонячного затемнення над Антарктидою, яке спостерігалося 4 грудня безпосередньо над станцією «Академік Вернадський». Це рідкісне природне явище можна побачити раз на 18 років.

«Коли серед літнього антарктичного дня (а в Південній півкулі нині літо) тінь від місяця повністю заступає сонячний диск, то нічна темрява охоплює весь навколоземний простір від поверхні до іоносфери, створюючи нестандартні умови для поширення радіохвиль, — розповідають у НАНЦ. — У такий момент можна почути радіостанції на рекордній відстані у понад 15 тисяч км та зафіксувати випромінювання надпотужних блискавок з Південної Америки, яке зазвичай досягає нашої станції лише глибокою зимовою ніччю».

Крім того, місячна тінь, яка переміщується з надзвичайною швидкістю, здатна утворювати плазмові хвилі в іоносфері, тобто там, де захисне магнітне поле Землі приймає на себе удари сонячного вітру. Ці хвилі іонізованого розрідженого газу (плазми) наші фахівці можуть «зловити» за допомогою спеціального надчутливого радара — іонозонду оригінальної української розробки. Потужності цих хвиль може бути достатньо, щоб збудити навіть магнітне поле Землі, тобто створити несподівану магнітну бурю, викликану затемненням. Тож науковці використовують таке унікальне явище як повне сонячне затемнення, щоб краще пізнати світ навколо.

У першій декаді грудня на острові, де розташована станція «Академік Вернадський», з’явилися перші малюки пінгвінів. Повідомляючи про це, полярники на сторінці антарктичного наукового центру у Фейсбуці зазначають, що перший місяць малята залишатимуться в гнізді, де їх грітимуть, годуватимуть та охоронятимуть батьки.

«До речі, як і в ситуації з висиджуванням яєць, пара пінгвінів робить це по черзі. Доки хтось один сидить на гнізді, другий вирушає в океан полювати на криля, а через кілька днів вони змінюються. Нині малята дуже смішні та незграбні, й замість звичного нам чорно-білого пір’я вкриті сірим пушком. Десь за місяць вони почнуть линяти й змінювати «вбрання», а також полишатимуть гнізда та збиратимуться в «ясла». У цей час обоє батьків зможуть одночасно ходити в океан за крилем і продовжуватимуть годувати дітей. Цікаво, що вони безпомилково знаходять в «яслах» своїх «нащадків» і діляться їжею лише з ними.

Тільки після закінчення линьки пінгвіненята (які на той час уже будуть розміром з батьків) вчитимуться плавати в океані й самостійно добувати собі їжу», — повідомляють полярники.

Останніми днями біля станції випала рекордна кількість снігу — висота снігового покриву сягнула 262 см. З 1 грудня, коли в Антарктиді почалося літо, там хурделить постійно, і, за прогнозами метеорологів, заметілі триватимуть. У сніговому полоні опинилися не лише будівлі полярників, а й пінгвіни.

«Ті гнізда, які розташовані у низовинах, повністю засипало снігом: з них стирчать тільки голови птахів, які продовжують висиджувати яйця. А от тим пінгвінам, які встигли зайняти найкращі місця на узвишшях, пощастило більше. Їх запорошило лише частково.

Однак хвилюватися за засипаних не варто, адже вони до цього пристосовані. Ці тварини можуть самі «відкопати» гнізда, роблячи тілом «труби» в снігу, — повідомляють полярники. — Крім того, вони дуже прудкі. Зокрема, щоб пересуватися глибоким снігом, не йдуть, а лягають і ковзають черевом, розвиваючи швидкість до 6 км/год!

Але попри пристосованість і пінгвінів, і наших зимівників до таких погодних умов хочеться, щоб це снігове нашестя нарешті завершилося й на наш острів прийшло справжнє літо — хоч і антарктичне».