Михайло Пасічник на Всеукраїнському святі Степана Руданського у місті Калинівка на Вінниччині, поруч Василь Островський — виконавець ролі Руданського (січень 2020 року).
Щоденником спротиву російській агресії називає тритомник «Двовійна» його автор житомирський поет Михайло Пасічник. Каже, це хронологія подій і зведень, писаних протягом семи літ війни, накинутої нам московитами. За датами, під віршами, можна простежити хронологію найжорстокіших боїв. Рядки гарячі, як відстріляні гільзи.
Тритомник «Двовійна» на присудження Шевченківської премії подано Всеукраїнським товариством «Просвіта».
Автор тритомника у розмові з «Голосом України» зізнався, що готовий знищити все написане — тільки б закінчилася війна. Хоч працював над ним з першого дня війни. «Починалося з патріотики, — розповідає Михайло Пасічник. — З віршованих фейлетонів, дошкульної сатири на всю московську шоблу, яка не може напитися нашої крові».
Перша книга віршів з фронту вийшла у 2014 році. Назвав її «То біла гарячка Росії». Друге видання на 150 віршів з’явилося на світ у 2016-му. Поет зізнається, що вже не міг вийти з цієї теми.
Пропонуємо читачам декілька відгуків на тритомник «Двовійна» Михайла Пасічника.
«Немов фугас на нервах»
У поетичних рядках читаємо про стійкість укрів-кіборгів, комбатів, які стали народними депутатами, смішні й боязкі «занепокоєння» Європи, облудні перемир’я, білі фури «гуманітарного конвою», полонених російських вояків, які, виявляється, на Донбасі «шукали роботи», нетолерування російськими загарбниками Червоного Хреста, погрози Москви використати ядерну зброю, карбування Москвою медалі за Крим... Дивним чином це не «присушує» ліричний первень громадянської поезії. Бо цьому не дають статися правдиві переживання автора, його вправність у віршуванні, майстерність лірика:
Під ноги агресивних людомавп
Хустини миру кидати даремно...
...Нікому не кажіть — війни нема...
Висить вона, немов фугас, на нервах...
Як вам «фугас... на нервах»? Це ж нинішня правда про кожного з нас, громадянина України.
Ця новітня російсько-українська війна висвітила багато колишніх «правд» і легенд, показавши їх справжню природу. Наприклад — про російського солдата-визволителя, про його якесь особливе геройство.
Чому вони, скажіть, такими стали?
Коли в них пломінь лицарства погас?
«Іду на ви!» — так на Русі казали,
Вони ж ідуть з «Ні, то не ми!» на нас.
Сила цих громадянських віршів — у прямоті й правді. Пасічникові вдається сказати головне своїм людям з України і ворогам з Росії.
Поетику видання продиктувала війна. Авторові, відомому українському лірикові, можливо, давно хочеться писати по-іншому. Але не може поки що відмовитися від цієї теми і цього стилю.
І з’являються у Фейсбуці все нові й нові вірші Михайла Пасічника про війну на Донбасі.
Віриться — вистоїмо. З такими вояками, такими поетами, що можуть на такому високому градусі виражати свої і читацькі почуття щодо цієї ганебної війни!
Микола СУХОВЕЦЬКИЙ, член НСПУ,
м. Одеса
Це не вірші — це бойові патрони
...Дошкульно й нещадно висміює підлого мокшанського агресора Михайло Пасічник своїми «щоденниками спротиву». Понад дві тисячі віршів, а радше бойових патронів увібрав у себе його тритомник «Двовійна». Сміливо можна сказати, що це унікальне видання стоїть на першій лінії оборони не лише нашої гідності, а й Незалежності взагалі.
Звісно ж, до заліського мордору не можна інакше як зі сміхом і вбивчим сарказмом ставитися, бо в іншому випадку він планомірно сплюндрує все святе. Причім усім: і політикою, і тотальною брехнею, і нечуваною підступністю — така вже отруйна природа цієї чорної діри ойкумени. Тому й маємо такий сміливий виклик ненаситним ординцям, які:
Роздвоївши дрозда на знамені,
Мов бугаї корид, через кордони
Біжать на жовто-синє, як чумні.
(«Мисливиця Росія»)
«Великодержавіє головного мозку» — невиліковна хвороба. За такого безнадійного стану марна справа займатися діагностикою. Можливо, саме тому Михайло Пасічник взявся писати хроніки перебігу смертельної занедуги північного сусіда.
Звісно ж, нинішня недоімперія приречена на поразку. Жодного сумніву в тому, що рано чи пізно та поганська орда розпадеться на улуси, «колапсом обернеться гріх її...» Цілком очевидно, що вже й сьогодні:
Ледь втримує Росія дах.
Все важче їй цей дах тримати...
Вона розлазиться по швах,
Із котрих лізе й лізе вата...
(«Чи втримає Росія дах?»)
Шкода лише, що цю «вату» й досі багато хто сприймає за «белые снега России». До краю змеркантилізований світ заради власної вигоди зчаста і «сам обманываться рад». Історія так нічому й не навчила зманіжену Європу.
Вражає діапазон неспокою автора. Його сарказму, його дошкульній сатирі до всього є діло. Але знову ж таки усе воно в жодному випадку не похапливе, а глибоке, дошкульне і дотепне.
Чим їй історію наповнювать?
Несе біду геть скрізь чимдуж
Країна карликів духовних,
Держава вічно мертвих душ...
(«Біда — від безуму...»)
Своїм тритомником Михайло Пасічник засвідчив, що українська традиція гумору і сатири перебуває в руках надійних, упевнених. Розвиваючи і вдосконалюючи своє гостре письмо, Михайло Пасічник услід за Степаном Руданським та Степаном Олійником не завжди йде лише в ногу своїм попередникам, але й подекуди випереджає їх... Новизною творчої манери знаного в Україні поета є те, що він вміє зміксувати політичну сатиру з високою художністю письма, його вірші — не просто римовані агітки чи лозунги, а й самодостатні мистецькі твори.
Григорій ЦИМБАЛЮК,
письменник, учасник бойових дій в російсько-українській війні.
м. Житомир.
Пропонуємо поезії Михайла ПАСІЧНИКА з його тритомного видання «ДВОВІЙНА»
Вірш для гітари кіборга
Допікає зневіра в Росію ще більше, ніж рана,
Терикон затуляє снігами мережену даль,
Лиш тебе пригадаю в таке ж надвечір’я, кохана,
Враз тепло прибуває в затиснуту пальцями сталь.
По столицях сидять головні світові душогуби,
Їм що плюнуть наказ про убивство цинічно віддать,
Я під Щастям стою разом із побратимами, люба,
А до щастя мені ой далеко-далеко вертать...
Снігурі, мов бікфорди, й ворони-пророчиці крячуть,
Берці муляють в серце і рвуться на ньому шнурки,
Бо на голову сиплються опади градів гарячих
І сніги під ногами спливають в багряні струмки...
Боронити наш край і тобі, і Вкраїні клянуся,
І що я відступлюся від цього, тривоги нема,
Та чи звідси колись я до тебе вернуся —
Обіцяти не можу, бо знов тут червона зима...
20 січня 2015
Ходять хлопці журавлями...
З металевими ногами
В сонці й млі
Ходять хлопці журавлями
По землі.
Десь складають плани й тези
(І в ООН),
А у них скриплять протези
Геть не в тон!
Хлопці чемні й акуратні
І без них, —
Відняли народи «братні»
Ноги в них.
Коренасті, міццю литі
В горду стать,
Хлопці вчаться знов ходити —
Не літать...
Не здійснивши всі польоти
На віку, —
Хлопці ходять на роботу
Хто яку.
Ви, хто біга на протести
Зароблять, —
На зубах вам ті протези
Не скриплять?!
«Россия будет прирастать за счет Арктики...»
В. Путін
Приєднуй Арктику, Росіє,
Приєднуй Місяць, Сонце, Марс,
Ти на словах це добре вмієш, —
Та відчепись лишень від нас!
Всіма пустелями й льодами
Поприростай, пообростай,
Та хижо не кружляй над нами,
Та нас, Росіє, не чіпай!
Прицілом, дулом, тросом, дротом
Є що приєднувать — ого! —
Чіпляй болото до болота,
Бо мало в тебе ще свого!
ШирОти снігового поля —
БілОзем вічний — обробляй,
А Кремль перенеси на Полюс
Й два строки Путіну ще дай!
9 грудня 2017
Заїдає платівку на фразі...
На наших знаменах чобіття поганське
Вже топчеться вкотре — наруга трива...
І знов у тривозі Станиця Луганська —
«Корнет Оболенський» вино розлива.
Повсюди матюччя пронизливе й хиже,
Погрози прибулих сюди пустомель...
Готові під танки лягати жінки вже,
Аби не відходили з власних земель.
Підбурює урків російська зараза,
А «Гради» готові і далі шмалять,
Тому й заїдає платівку на фразі
«Зачем нам, поручик, чужая земля...
26 вересня 2019
Забагато у нас України?
Скреготять зубиськами знову
З-за найближчого рубежа:
Забагато в нас рідної мови —
Хай тут балом править чужа!
Їх позиція гідна подиву,
Зрозуміти її зумій:
Забагато в хаті господаря,
От би ще квартирантів їй!
Знову нечисть іде на лови
У під’їзди, у сквери й т. д.
Мово, мово, про тебе мови
Навіть більше, аніж тебе!
І, роздмухуючи жарини,
Як уже віками було,
Забагато у нас України! —
Завтра скаже якесь мурло...
12 грудня 2019
Батько пістолета закопав...
Старшиною він ту зброю мав,
Ставився до неї завше строго...
Батько пістолета закопав
По війні в саду й забув про нього.
Як парторг села його побив
(А за що конкретно — хто те знає?),
Батько спересердя говорив:
— От як пістолета відкопаю...
Як лісник над в’язкою казивсь,
А на хату лізли перемети,
Напідпитку батько в ніч грозивсь:
— От як відкопаю пістолета...
...Здох парторг і десь лісник пропав,
Й інші постуляли чорні гемби...
Пістолет у схованці лежав.
Батько так — його й не відкопав...
(А можливо, — то була легенда).
...Сьомий рік на сході край горить,
Чорні дні й синам уже настали...
— Батьку! Ну присніться і скажіть,
Де Ви пістолета закопали!
Том 4 (готується до друку)
Бандиту кажуть...
О Боже, від біди нас відведи...
Сумління в нього непоправно хворе...
Бандиту кажуть всюди:
— Ти бандит!
А він з ножем в руці:
— Я миротворець!
Він не лише на нас наводить жах,
Він світовим владарюванням марить...
Бандита всовіщають:
— Кинь ножа!
А вінбере гранату й каже:
— Зараз...
30 березня 2021
Ти пішов на війну з Україною...
Хлопче, вчора ти був ще дитиною,
Пив березовий сік, їв халву...
Ти пішов на війну з Україною,
Бо напала вона на Москву?
Був допитливим, чемним хлопчиною
І літав над Росією в снах...
Ти пішов на війну з Україною,
Бо щось вкрала у тебе вона?
Зі своєю країною рідною
Міг би жити спокійно і жить...
Ти пішов на війну з Україною,
Щоб на смерті своїй заробить?!
7 квітня 2021
Фото Віктора СКРИПНИКА.
