Віктор Сидорчук — підприємець із Пантаївки Олександрійського району. Чоловік — колишній гірник, працював на шахті «Світлопільська» і був одним із п’ятнадцяти тисяч працівників холдингу «Олександріявугілля», який об’єднував три шахти, сім вуглерозрізів, дві брикетні фабрики, дві теплоелектроцентралі, рудоремонтний завод, ремонтно-механічні цехи, завод гірського воску...

Під кінець 1990-х видобуток із шахтових глибин перенесли в розрізи і почалася велика ломка потужної машини — закриття підрозділів, скорочення... Остаточно видобуток бурого вугілля припинили в 2008 році. Під уламками виробничого комплексу опинилися тонни заліза і... людські долі. Віктор Сидорчук, на щастя, не тільки витримав цей удар, а й знайшов собі справу до душі.

Мешканці Пантаївки добре знають Віктора Івановича, бо люди з такими амбіціями й потенціалом (і творчим, і підприємницьким!) завжди привертають увагу. В центральному кварталі селища розташоване бюро ритуальних послуг, яким керує родина Сидорчуків, поруч кав’ярня, стіни якої довгий час «підпирав» спиною помітний з вулиці дерев’яний ведмідь зо два метри заввишки і вагою з півтонни. Це робота Віктора Сидорчука. Але Михайло Потапович — дитяча забавка порівняно зі складними унікальними виробами з деревини, що їх майстер виготовляє і демонструє на різноманітних виставках, намагаючись знайти на них покупця.

В ієрархії європейських порід деревини, які використовуються для виготовлення меблів, дуб і горіх стоять на тому ж рівні моди й шани, що й екзотичні гонсало, мурахове дерево іпе з Південної Америки, чорне дерево могхано з Африки або індійський палісандр. А вироби з цільного дуба, що зберігає природний візерунок, та ще й без жодного цвяха, гвинта або шурупа — це взагалі фантастика! Все залежить від того, наскільки ваша уява увібрала в дитинстві казки з зачарованими лісовими героями з карпатських гір. Побачите ослінчик, крісло чи стіл із цілого кореня, чию сто- або двохсотлітню історію життя на галявині завершували мурахи або буревії, — і в пам’яті обов’язково зрине спогад про зачудований ліс.

Кілька років тому у Францію поїхало дубове крісло: купили його за п’ятсот доларів, але цілком імовірно, що пізніше воно було оцінене й перепродане вп’ятеро дорожче.

«Така заготовка, як оця, — майже готовий виріб, — і Віктор Іванович показав на химерної краси корінь дерева, яке віджило свій вік, але зберегло енергію тисяч сонячних днів й океану вилитих на нього дощів. — Тут роботи на кілька тижнів. Головне — роздивитися в цьому корчі, якої форми він прагне, якого призначення собі бажає. Вирішив, що з цього буде гарний столик для вітальні...»

Важко визначити, скільки можуть коштувати габаритні меблі, виготовлені з горіхової дошки. Віктор знається на таких розцінках, тому найдорожчі свої вироби... дарує рідним. Отаке практичне, а водночас і сентиментальне призначення мали, приміром, ліжка, презентовані доньці й сину (мешкають у Києві та Одесі) з нагоди їхніх весіль.

Для багатьох унікальних речей — годинника, шезлонга, вже згаданих столиків та стільців, ваз, оригінальних скульптур, які нагадують духів лісу або конкретних тварин, — знайшлося місце в домашньому інтер’єрі.

На чергову виставку в Кропивницький майстер, серед іншого, привіз і скриню. Краса та й годі! Її купили того ж дня, і то невипадково, бо скриня та бувала в бувальцях і, що найважливіше, вже має звичку до грошей. У цей «ларчик» у Вінниці, де одружувався син Віталій, молодятам наскидали вельми пристойну суму...

«Вчився я роботи з деревиною переважно віддалено — завдяки майстер-класам в Інтернеті, — відповідає Віктор Сидорчук на запитання щодо «пройдених університетів». — Приміром, мистецтво обробки коріння переймав у відомого австрійського майстра. А в Косів їздив, щоб на власні очі побачити, як працюють зі слябом (slab — плита, масив деревини). Там потоваришував зі скульпторами й підтримую з ними зв’язок. Щось перейняв також від італійців, які ділилися досвідом у мережі... Мене завжди запитують, де беру заготовки для своїх виробів. Одразу відповідаю — я ніколи не був браконьєром, не вкорочував віку живому здоровому дереву. Коріння роздобути неважко, головне — побачити у відпрацьованому матеріалі майбутню красу. А горіхову дошку, триметрову 20-ку, для ліжка купував в еквіваленті п’ятсот гривень за штуку. Точніше, виміняв п’ять дощок на півмашини дров.

А дерев’яного ведмедя, що підпирав кафе, нині вже не побачите. Він перебрався в садок Сидорчуків і нагрів собі місце біля мангала, поруч із шезлонгом. Там його ніздрі лоскочуть садово-кулінарні аромати. І, мабуть, йому заздрить чимало пеньків та коренів, що доживають-пріють десь на лісовій галяві.

Кіровоградська область.

Фото Івана КОРЗУНА.