Старший сержант Євген Тишков, позивний «Тіша» (на знімку) — начальник ремонтної майстерні ремонтного взводу ремонтної роти артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А2562 оперативно-тактичного угруповання «Північ». Народився в селі Зносичі Сарненського району Рівненщини в багатодітній родині, де було шестеро дітей (має трьох сестер і двох братів). Батько працював у Катеринівці, а мама — в колгоспі. Часто брала хлопця із собою на поле, де обробляла буряки, на збирання льону.

Євгена вабила правоохоронна діяльність. Тож після школи юнак став студентом Львівського інституту внутрішніх справ при Українській академії внутрішніх справ. Після закінчення закладу юрист-правознавець упродовж трьох років працював у районному відділі міліції оперативним працівником карного розшуку, сумлінно розслідуючи тяжкі злочини, вбивства, розбої. Спробував себе і в ролі охоронника на сірниковій фабриці в місті Березне. А в березні 2015-го за повісткою поїхав в АТО.

Відтоді, перебуваючи на війні на сході, Євген Тишков дослужився до старшого сержанта. Попри те, що особисте життя в чоловіка не склалося, його підтримують батьки. Брати і сестри також дружать між собою. Коли захиснику випадає нагода хоч півдня побувати в рідній домівці, переглядає сімейний альбом, бо доля розкидала рідних, братів і сестер по різних країнах. У батьків, подружжя Ніни та Івана Тишкових, за кожним із дітей болить серце. Радіють, коли на дні народження збираються діти та онуки. А онуків уже одинадцять!

Євген Тишков — не дуже говіркий, коли мова заходить особисто про нього чи про те, як потрапив у госпіталь. Натомість розповідає про своє життя-буття на сході:

— Умови які зробимо, такі й будуть. Головне, щоб були не голодні, взуті й одягнуті. Щоправда, форми не вистачає великого розміру (у Євгена — богатирська статура. — Авт.). Пам’ятаю кожну хвилину, проведену тут. Як у светрі з дому приїхав. Як спочатку не спав ночами, а потім звик. Усе пам’ятаю. Тепер є гаряча вода. У військовій частині постачання нормальне. Годують гарно, вистачає і фруктів, і м’яса. На самому початку було гірше.

Понад чотири роки прожив у наметі. Пристосувалися до умов і влітку, і восени, і взимку. Потім переобладнали бетонну стіну — зробили перегородку, оббили, ремонт зробили, кожному світло провели, телевізор поставили, холодильник. Створили умови. Приходжу з роботи, одяг зняв, закинув у пральну машину, чистий одяг одягнув. Вранці, як удома, випиваю чашку кави. Сало присилають батьки. Шматочок з’їси — і ситий. Ділимося всім один з одним. Коли їду з дому, не тягну все з собою. Мати висилає все, що треба, посилкою. Взагалі, їжі вистачає. Води видають кожному півтора літра на день взимку, три літри — влітку. Зарплату нам не затримують, а недоплати обіцяють погасити. Платня для бійців має бути гідною. Від волонтерів не потребуємо нічого. Моя землячка Люба Мельник телефонувала з Польщі, запитувала, що передати. Нічого не треба. Запам’ятався 2015 рік у Луганську. Тоді маленькі діти стояли з українськими прапорами і кричали: «Слава Україні!». Молоде населення добре до нас ставиться, а старші люди — по-різному.

До речі, є прапор у рідній школі, де навчався Євген (тепер це Зносицький ліцей). На стязі — адреси, які залишили побратими бійця, з якими служив.

— До цієї пори зустрічаємось, — каже Євген.

За період перебування на війні Євген Тишков отримав чимало нагород. Серед них — нагрудний знак — Почесна відзнака командувача військ оперативного командування «Захід», відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції». А ще листи-подяки, грамоти за зразкову військову дисципліну, високий професіоналізм, самовідданість та сумлінне виконання службових обов’язків у зоні проведення ООС. Але боєць жодного разу не одягав солдатську гімнастерку з нагородами. Навіть для фото просто приклав до себе.

Старший сержант Євген Тишков з позивним «Тіша» упродовж семи років виконує непросту місію на сході країни — самовіддано захищає наше з вами мирне небо і незалежність України.

Сарни
Рівненської області.

Фото з архіву Євгена Тишкова.