Творцеві української розвідувальної служби, що протистояла московсько-більшовицьким окупантам у часи визвольних змагань, у центрі столиці, на вулиці Ярославів, Вал 21/20а, відкрили меморіальну дошку.
Барельєф, створений скульптором Олександром Михайлицьким, встановлено на фасаді будинку, у якому Микола Красовський мешкав у 1900-х роках. Урочисті заходи відбулися за участю представників Служби зовнішньої розвідки України, Українського інституту національної пам’яті, Громадської організації «Всеукраїнська рада ветеранів зовнішньої розвідки», викладачів та учнів ліцею-інтернату № 2 «Кадетський корпус» імені Володимира Великого, громадських активістів, котрі доклали зусиль до увічнення пам’яті начальника Інформбюро Генштабу Армії УНР, чиє ім’я в радянські часи було табуйованим.
Матеріали про нього зберігалися в архівах під грифом «секретно». За незалежності України про життя та діяльність визначного державника написано низку статей і знято документальний фільм «Справа життя Миколи Красовського», матеріали про нього з’явилися в музеях історії національних спецслужб. Відомо, що М. Красовський народився у 1871 році в сім’ї київського православного священика. Службову діяльність почав у 1903-му помічником поліцейського пристава у Ніжині Чернігівської губернії. Із 1908 року працював у Київській міській поліції, упродовж певного періоду виконував обов’язки начальника розшукового відділення. Брав участь у розкритті низки резонансних справ, зокрема «справи Бейліса», що прогриміла на весь світ. З постанням Української Народної Республіки прийняв ідею національної державності. У березні 1917-го був призначений комісаром кримінально-розшукового відділення міліції Києва. Працював у Міністерстві внутрішніх справ УНР.
Упродовж 1920—1921 років очолював Інформаційне бюро Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР. «У Центральному державному архіві вищих органів влади (ЦДАВО) України зберігаються документи того періоду, які дають змогу глибше пізнати цю неординарну особистість, зрозуміти, чому детектива призначили керувати розвідкою, як він зумів у короткі терміни так налагодити роботу і досягти таких результатів, що більшовики охрестили розвідувальний орган УНР «петлюрівською ЧК», а за голову кожного співробітника призначили плату в 300 тисяч карбованців», — зазначає дослідник історії українських спецслужб Олександр Скрипник.
У передмові до інструкцій для державного Інформаційного бюро, які склав сто років тому Микола Красовський, він писав: «...Державної користі, які зі собою несуть добробут і спокій тому краю, де ми родились, який нас зростив і викохав і дає нам всі блага людського життя, користуючись якими ми повинні стежити за тим, щоб чужинці і взагалі вороги людности не крали їх у нас». Ці слова якнайкраще свідчать про розуміння розвідником відповідальності перед державою і суспільством. На чолі головного робочого органу розвідки збройних сил УНР Микола Красовський розробив низку нормативних документів, які становили основу діяльності національних розвідки і контррозвідки. Полковник особисто доповідав начальнику Генштабу або керівникові військового відомства про оперативну обстановку та результати роботи. В одному з рапортів він зазначав: «ІНФІБРО щодня почало надсилати звіти про все, що торкалось військових і політичних обставин як на території У. Н. Р., так і на сусідніх і ворожих теренах. Ці звіти по одному примірнику щодня поступали: Головному Отаману, Голові Ради Міністрів і Військовому Міністру. Ці представники вищої влади цілком були задоволені звітами ІНФІБРО і по мірі змоги давали засоби цій інституції доконче організуватись, щоб остання мала спроможність виконувати уже всю свою програму». Олександр Скрипник наголошує: «З подвоєними зусиллями вшановуймо наших національних героїв, незважаючи ні на що. Це особливо важливо в час небезпеки і загрози ззовні. Це піднімає дух, додає впевненості і віри в те, що ми справимося з усіма труднощами. Так робили і роблять усі успішні нації. Пам’ятаймо і згадуймо цього неординарного українського розвідника».
На знімку: у Києві встановили меморіальну дошку розвідникові і державникові Миколі Красовському.
Фото Георгія Лук’янчука.
