У березні 1995 року в складі делегації Національної спілки журналістів України мені пощастило побувати у Республіці Китай — на острові Тайвань. Приймали нас на найвищому рівні. Очолював делегацію голова НСЖУ Євген Вербило. До її складу входило кілька народних депутатів — за освітою журналістів, представники центральних та периферійних ЗМІ. Окрім офіційних зустрічей, ми відвідали підприємства, організації, установи, музеї. Побували у колективах газетярів та на телебаченні. Програма була досить насиченою, її широко висвітлювала тайванська преса.
Опікувався нашою групою представник міністерства закордонних справ, випускник одного з московських вишів Цзян-лі Лі. «Антон», — так він представився нам. Наш куратор виявився напрочуд милою, терплячою людиною, ерудитом, чудовим знавцем російської мови. Мабуть, у студентські роки він більше проводив у читалках, ніж на гульках.
Мали ми ще одного опікуна — водія мікроавтобуса. На відміну від Антона, він мав кам’яне обличчя і у відповідь на привітання лише кивав головою. Ми довго думали, що він взагалі німий, аж доки на прохання якогось водія він пояснив тому, як проїхати. Виховані в радянській системі, де завжди групою іноземців таємно опікувався представник спецслужб, ми, для жарту, вирішили, що таким представником тайванських спецслужб є наш водій. Треба ж було язики почесати у поїздках, і вибрати об’єкт для розіграшів. Тим паче, що муміїзований вигляд нашого водія давав усі підстави для жартів.
І тут журналістська братія розійшлась. Що тільки ми не верзли. І про суперсучасні міжконтинентальні ракети, які продукує Вапнярка, і про надпотужні лазерні установки, виробництва Жмеринки, і про загони «Морських котиків» у Бердичеві та Сквирі... У своїх буйних фантазіях ми старалися перещиголяти один одного. Траплялося, що просто в автобусі ми обговорювали зустрічі та прийоми, давали оцінку тим чи іншим людям тощо... Жоден м’яз на обличчі Майора — так ми нарекли нашого візаві, — не поворухнувся.
Усі дні Майор одягався просто — джинси, теніска. А в останній день нашого перебування на Тайвані він вирядився як на офіційний прийом — чорний костюм, біла сорочка, чорна краватка. Веселун і жартівник Женя Каулько одразу ж зреагував на весь автобус: «Напевне, наш Майор, пропустивши звання підполковника, зразу полковника отримав. І це завдяки нам. З нього пляшка». У відповідь Майор широко усміхнувся і підморгнув. Ось така історія.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
